Гаря́чка За́хідного Ні́лу (також енцефаліт Західного Нілу, західнонільський енцефаліт, «качина гарячка», ) — гостра зоонозна арбовірусна хвороба з трансмісивним механізмом передачі інфекції, яка у тяжких випадках характеризується гарячкою, запаленням мозкових оболон і речовини головного мозку, лімфаденопатією, ураженням слизових оболонок, екзантемою.

Гарячку Західного Нілу відносять до тих хвороб, які виявили здатність чинити серйозний вплив на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах та увійшли до переліку подій, які можуть являти надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я й попадають під регуляцію сучасними Міжнародними медико-санітарними правилами (ММСП) 2005 року.

Історичні відомості Проведені дослідження філогенезу вірусу гарячки Західного Нілу встановили, що він зародився у Африці приблизно 1 000 років тому з двох інших вірусів, які є зоонозними й спричинюють хвороби у птахів і ссавців. Є певні здогадки, що передчасна смерть Александра Македонського з явними виявами енцефаліту могла бути зумовлена саме гарячкою Західного Нілу, тому що саме в той період поблизу столиці його держави Вавилону (сучасний Ірак) спостерігали велику пташину епізоотію з чималою кількістю загиблих птахів.

У 1937 році К. Смітбурн, Т. Гьюз, А. Бурк та Д. Х. Пол під час проведення досліджень на вірус жовтої гарячки виділили з крові хворої в районі Західного Нілу в Уганді новий нейротропний вірус. Надалі, в серії серологічних досліджень 1939 року було виявлено, що мешканці Африки мають антитіла до цього вірусу в широкому діапазоні від 1,4 % в Конго до 47 % у регіоні Судану та Білого (Західного) Нілу. Через таке переважання хвороби в останньому регіоні їй і була присвоєна назва "гарячка Західного Нілу". У 1940-50-х роках були виявлені сліди хвороби в Єгипті та Індії. Зокрема 90 % жителів Єгипту старше 40 років мали антитіла до збудника цієї хвороби. Вірус вперше був визнаний причиною тяжкого менінгоенцефаліту в осіб похилого віку з можливістю летального наслідку під час епідемії в Ізраїлі в 1957 році.

У 1953 році вірус виявлено у птахів (ворони і голубоподібні) у районі дельти Нілу. До 1997 року вважалося, що вірус Західного Нілу для птахів не патогенний, проте пізніше з'ясувалося, що у птахів він також може спричинити смертельну хворобу.

Актуальність На відміну від Європи, де захворювання клінічно перебігає, як правило, в середньотяжкій формі, завезення цього вірусу у Північну Америку спричинило тяжкий спалах, який супроводжувався високою летальністю. Розслідування причин цього явища показало відмінності біологічних властивостей комарів в Європі та США: останні більш активно нападають на птахів і людей. Тільки після появи вірусу в США та Канаді в 1999 році та розвитку там спалаху серед людей з виникненням тяжких та смертельних випадків виникло розуміння того, що хвороба поширилась на різні континенти далеко від місць свого традиційного поширення і здатна до тяжкого перебігу. Саме тоді її ввели до ММСП.

У наступні роки стало відомо, що хвороба значною мірою поширена у багатьох країнах Африки та Азії, Середземномор'я, де вона є ендемічною. Окремі спалахи гарячки Західного Нілу та спорадичні випадки хвороби реєструють у країнах Центральної Азії (Казахстан, Туркменістан, Таджикистан), Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), в Російській Федерації (Астраханська, Волгоградська області), США, Канаді, Мексиці, країнах Центральної Америки та Карибського басейну, Австралії.

Окремі випадки зареєстровані в Європі, що викликає серйозне занепокоєнняCorneliu Petru Popescu, Simin Ayse Florescu, Simona Maria Ruta West Nile virus in Central Europe – Pandora's box is wide open! Travel Medicine and Infectious Disease. Volume 37, September–October 2020, 101864 . Так 14 вересня 2015 року виявлено і вперше лабораторно підтверджено випадок хвороби в ПортугаліїWHO. Emergencies preparedness, response West Nile virus — Portugal. Disease outbreak news 17 September 2015 . На півдні Франції у 2018 році зареєстровано спалах цієї хворобиCarole Eldin, Morgane Mailhe, Christine Zandotti, Gilda Grard, Mathilde Galla, Philippe Parola, Philippe Brouqui, Jean-Christophe Lagier West Nile virus outbreak in the South of France: Implications for travel medicine. Travel Medicine and Infectious Disease. Volume 28, March–April 2019, Pages 100—101. .

Виявлені природні осередки гарячки Західного Нілу в Одеській, Донецькій, КиївськійНа Київщині виявили випадок захворювання на лихоманку Західного Нілу: що це за недуга і як передається областях, однак відсутність широко доступних діагностикумів у нашій країні не давало можливості зафіксувати її випадки серед наших громадян. По отриманню цих діагностикумів фіксація покращилася. Так за повідомленням Департаменту охорони здоров’я КМДА, з 1 червня 2024 року станом на 30 серпня того ж року в Києві на лікуванні перебувало 17 пацієнтів з підтвердженим діагнозом гарячки Західного НілуУкраїною шириться лихоманка Західного Нілу, є перші жертви: які симптоми та лікування. // Автор: Світлана Несчетна. 30.08.2024, 14:02Вже три смерті від лихоманки Західного Нілу в Україні: лікар розповів про симптоми. // Автори: Катерина Присяжнюк, Ольга Зайцева. 30.08.2022, 16:50.

Етіологія

Збудником гарячки Західного Нілу є вірус родини Flaviviridae роду Flavivirus. Він містить РНК і за своєю антигенною будовою подібний до інших арбовірусів, які спричинюють енцефаліти, та до вірусу гарячки денге. Збуднику притаманний значний антигенний зсув, особливо для генів, які кодують поверхневі білки, та певна гемаглютинабільність. Він порівняно стійкий у навколишньому середовищі, добре переносить висушування й заморожування, інактивується високою температурою > 60 °C. В Україні вірус гарячки Західного Нілу віднесений до I групи особливо небезпечних патогенів. За міжнародними стандартами ВООЗ належить до IV групи ризику. Робота з ним вимагає забезпечення максимального рівня захисту.

Епідеміологічні особливості

Джерело і резервуар інфекції Головним джерелом та резервуаром гарячки Західного Нілу в природі є 17 видів переважно перелітних птахів, які у крові мають високі концентрації вірусу, а він циркулює в них від 2 тижнів до 200 днів. Значно менше значення мають як резервуар деякі дрібні ссавці, гризуни, кажани, тому що в них концентрація вірусу значно менша, і зберігається він у них нетривало. Є два типи осередків при гарячці Західного Нілу. Сільські осередки створюють болотяні птахи та орнітофільніптахолюбні комарі. Домашні екзотичні птахи, а також ворони, голуби разом із певними «міськими» видами комарів роду Culex формують антропургічні осередки. Епізоотичним процесом можуть охоплюватися також свійські птахи (гуси, качки) і тварини (коні, собаки, коти, кролики), але як джерела інфекції вони не мають такого значення, як дикі птахиWest Nile Virus: A Primer for the Clinician.

Механізм і фактори передачі Хвороба є трансмісивною арбовірусною інфекцією. Переносники захворювання — численні види комарів родів Culex, Aedes і Anopheles. В Європі існують два підвиди комарів Culex, що різняться за життєвим циклом, активності та можливості нападати не тільки на людину, але й на птахів. Комарі інфікуються під час харчування кров'ю інфікованих птахів. Зрештою вірус потрапляє в слинні залози комара. Під час укусів комарів вірус може потрапляти в організм людей і тварин, де він здатний розмножуватися і призводити до хвороби. У комарів існує вертикальне передавання вірусу своєму потомству. Вкрай рідко у людей можливе контактне зараження кров'ю тварин.

Дуже незначна частка випадків інфікування людей відбувається при трансплантації органів, переливанні препаратів крові, грудному вигодовуванні, вертикальній трансплацентарній передачі вірусу Західного Нілу від матері до дитини. Немає документально зареєстрованих випадків передачі цього вірусу від людини до людини при безпечних контактах і випадків зараження працівників охорони здоров'я за умови дотримання стандартних заходів у межах інфекційного контролю. Але зареєстровано випадки внутрішньолабораторного зараження.

Сприйнятливий контингент та імунітет Сприйнятливість людей до хвороби є високою, хоча до 80 % людей переносить хворобу безсимптомно. Частіше хворіють сільські мешканці, а також мешканці міст, які часто відвідують природне середовище, зокрема мисливці, які полюють на качок (звідси одна із назв хвороби — «качина гарячка»). Після перенесеної хвороби формується стійкий напружений імунітет, повторні випадки захворювання не описані. Сезонність у Північній півкулі літньо-осіння.

На чутливість до даного захворювання впливають і генетичні фактори. Мутація гену CCR5 під назвою CCR5-Δ32 порушує входження вірусу імунодефіциту людини в клітину, але сприяє серйозним ускладненням при захворюванні на гарячку Західного Нілу. Частота цього гену в популяції складає 1 %. При цьому серед людей, що хворіють на цю гарячку, від 4 до 4,5 % є гомозиготними по цій мутації.

Патогенез Після присмоктування комара вірус потрапляє в кров і реплікується у клітинах ендотелія судин, що у частки хворих призводить до розвитку тромбогеморагічного синдрому. Надалі виникають запально-дистрофічні зміни у лімфатичних вузлах, паренхіматозних органах. Проте у більшості випадків зараження формується безсимптомний інфекційний процес. Вірусемія є короткочасною. Визначальним для розвитку патогенетичного процесу, клінічних проявів і прогнозу хвороби є проникнення збудника через ГЕБ, внаслідок чого відбувається серозне запалення мозкових оболон, рідше речовини головного мозку, іноді поєднання цих уражень, що є причиною розвитку менінгеального синдрому, мозкової вогнищевої симптоматики. У тяжких випадках розвивається набряк-набухання головного мозку (ННГМ), який є основною причиною смерті. При патологоанатомічному дослідженні виявляють менінгіт, енцефаліт, менінгоенцефаліт, васкуліт і периваскуліт судин мозкових оболон і речовини головного мозку. Навколо судин виявляються дрібноточкові крововиливи або крупні геморагії до 4 см у діаметрі, а також множинні запально-дистрофічні вогнища.

Клінічні прояви Згідно з МКХ-10 виділяють «Інфекцію, яка спричинена вірусом Західного Нілу» А92.3. Інкубаційний період триває 1-7 днів, у осіб зі значним порушенням імунітету — до 2 тижнів. ВООЗ вважає необхідним виділяти безсимптомний (субклінічний) перебіг (80 % заражених), гарячкову (1 хворий на 5 заражених) та нейроінвазивну форми цієї хвороби (десь в середньому 1 пацієнт на 150 клінічно захворілих на гарячку Західного Нілу). Остання форма найчастіше відбувається у осіб похилого віку та імуносупресивних пацієнтів.

Гарячкова форма Хвороба починається гостро з ознобу і швидкого підвищення температури тіла до різних цифр, що супроводжується тими чи іншими симптомами інтоксикації. Хворі скаржаться на слабкість, різної інтенсивності головний і очний біль, міальгії, артралгії, ломоту в тілі. Іноді може бути нудота та помірне блювання. При об'єктивному огляді з перших днів хвороби часто виявляють генералізовану лімфаденопатію, рідше — збільшення печінки та селезінки, кон'юнктивіт, склерит. У певної кількості хворих на шкірі тулуба спостерігають макуло-папульозний висип, який при тяжкому перебігу може бути з геморагічним компонентом. Інколи хворі скаржаться на непродуктивний кашель, біль у горлі. У пацієнтів із вираженим інтоксикаційним синдромом хвороба може супроводжуватися посиленням головного болю, симптомами подразнення мозкових оболон, проте при дослідженні ліквору патологічні відхилення не виявляються, а всі ці прояви обумовлені токсичною енцефалопатією. Загалом клінічний перебіг хвороби при цьому сприятливий. Гарячковий період триває від 2 до 6 днів.

Нейроінвазивна форма

Менінгіт