Хворо́ба, яку спричи́нює ві́рус Ма́рбургВООЗ рекомендує використовувати у медичній і суспільній літературі виключно назву — «Хвороба, яку спричинює вірус Марбург». (також гарячка Марбург, геморагічна гарячка Марбург, церкопітекова гарячка, , ) — гостра вірусна природно-осередкова хвороба, яка характеризується тяжким перебігом, генералізованим ураженням кровоносних судин з розвитком тяжкого геморагічого синдрому, ураженням печінки, травної системи, центральної нервової системи (ЦНС) і часто закінчується смертю.
Гарячка Марбург входить до тих хвороб, які виявили здатність чинити серйозний вплив на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах та увійшли до переліку подій, які можуть являти надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я й потрапляють під регуляцію сучасними Міжнародними медико-санітарними правилами (ММСП) 2005 року.
Збудника цієї хвороби віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.Приложение 3 Биологические и химические агенты//Руководство ВОЗ «Ответные меры системы общественного здравоохранения на угрозу применения биологического и химического оружия»
Історичні відомості
Перші спалахи захворювання описані в 1967 році серед співробітників лабораторій з виробництва вірусних препаратів у Марбурзі та Франкфурт-на-Майні (Німеччина) і Загребі (Югославія), які мали контакт з органами, культурами тканин і кров'ю однієї партії африканських зелених мавп Chlorocebus aethiops (раніше називали Cercopithecus aethiops), привезених з Уганди. З 73 мавп, які були доставлені в Марбург, відразу по прильоту померло 3, але розтин їх не проводився. Під час цього спалаху серед людей мали місце випадки хвороби поміж персоналу госпіталю при контакті з кров'ю перших захворілих. Підсумок спалахів нового інфекційного захворювання був такий: 23 хворих і 5 померлих в Марбурзі, 6 хворих і 2 померлих у Франкфурті, 3 хворих у Загребі, яких було переведено на лікування до Белграду. Через 3 місяці Р. Зігерт, В. Шленська та Х. Шу виділили вперше вірус хвороби з крові та печінки померлих людей. Через те, що найбільший спалах був зареєстрований у Марбурзі, виділений збудник й отримав свою назву — вірус Марбург. Згодом були зареєстровані поодинокі випадки (в тому числі й контактного зараження від первинних хворих) гарячки Марбург у ПАР, Кенії, Уганді, Зімбабве. Найбільші спалахи цієї хвороби відбулися в ДР Конго в 1998–2000 рр. (загалом 154 захворілих, 123 померлих — летальність 83%)WHO. Emergencies preparedness, response 2000 — Viral haemorrhagic fever/Marburg in Democratic Republic of Congo — Update 12. 31 March 2000 Disease Outbreak Reported та в 2004–2005 рр. в Анголі, де захворіло 374 особи, з яких 323 померло (летальність 88%)WHO. Emergencies preparedness, response. Marburg haemorrhagic fever in Angola — update 26 : MOH declares outbreak over 7 November 2005 . Описані також окремі випадки завезення хвороби людьми з Африки до Європи й США.
У Руанді станом на 29 вересня 2024 року було зареєстровано 26 підтверджених випадків хвороби, у тому числі 8 летальних. Це перший у країні спалах Марбургської вірусної хвороби і є третім за величиною спалахом цієї хвороби, коли-небудь зареєстрованим на сьогоднішній день. Про випадки зараження повідомляють у 7 з 30 районів країни. Серед підтверджених випадків понад 70% у медичних працівників двох закладів охорони здоров’я в Кігалі. ВООЗ оцінила ризик цього спалаху як дуже високий на національному рівні та високий на регіональному рівні через складний епідеміологічний профіль і транскордонні ризики, пов’язані з поширенням спалаху, і низький на глобальному рівні.WHO. Disease Outbreak News. Marburg virus disease - Rwanda 30 September 2024. Станом на 10 жовтня 2024 року загалом зафіксовано 58 випадків, у тому числі 13 смертей (коефіцієнт летальності 22%).WHO. Disease Outbreak News. Marburg virus disease - Rwanda. 11 October 2024 Станом на 24 жовтня 2024 року зафіксовано 64 випадки хвороби, включаючи 15 смертей (летальність 23,4%).Disease Outbreak News. Marburg virus disease - Rwanda. 25 October 2024 9 листопада 2024 року розпочався рекомендований 42-денний відлік для оголошення про закінчення спалаху хвороби у Руанді, наступного дня після того, як останній підтверджений пацієнт дав негативний результат у полімеразній ланцюговій реакції. Станом на 8 листопада 2024 року було зареєстровано 66 підтверджених випадків, у тому числі 15 смертей із коефіцієнтом летальності 23%, і 51 хворий одужав. З 30 жовтня 2024 року в країні не було зареєстровано нових підтверджених випадків.WHO.Disease Outbreak News. Marburg virus disease - Rwanda. 13 November 2024
20 січня 2025 року в Об'єднаній Республіці Танзанія Міністерство охорони здоров'я повідомило про спалах хвороби, яку спричинює вірус Марбург. Станом на 10 лютого 2025 року повідомлено про 2 підтверджені та 8 ймовірних випадків. Усі 10 хворих загинули, у тому числі всі ті 8, які померли до підтвердження спалаху. Станом на 10 лютого 2025 року всі 281 контактних завершили 21-денне спостереження.WHO. Disease Outbreak News. Marburg Virus Disease–United Republic of Tanzania. 14 February 2025
Актуальність Актуальність проблеми зумовлена спрощеними шляхами передачі інфекції від хворих людей, легкістю зараження персоналу лабораторій, який працює з зеленими мавпами, і людей, які потрапляють в ендемічні зони. Значна небезпека поширення інфекції в інші країни існує при перевезенні інфікованих мавп і людей, які знаходяться в інкубаційному періоді або на ранній стадії захворювання. Швидка діагностика у тих випадках, коли може виникнути підозра на геморагічну гарячку Марбург, є важливим моментом в розгортанні системи протиепідемічних заходів.
Етіологія
Існує вид Marburg marburgvirus, який має підвиди — Марбург і РевнJohnson, E. D.; Johnson, B. K.; Silverstein, D.; Tukei, P.; Geisbert, T. W.; Sanchez, A. N.; Jahrling, P. B. (1996). «Characterization of a new Marburg virus isolated from a 1987 fatal case in Kenya». Archives of virology. Supplementum 11: 101–114. PMID 8800792,Kuhn, J. H.; Becker, S.; Ebihara, H.; Geisbert, T. W.; Johnson, K. M.; Kawaoka, Y.; Lipkin, W. I.; Negredo, A. I.; Netesov, S. V.; Nichol, S. T.; Palacios, G.; Peters, C. J.; Tenorio, A.; Volchkov, V. E.; Jahrling, P. B. (2010). «Proposal for a revised taxonomy of the family Filoviridae: Classification, names of taxa and viruses, and virus abbreviations». Archives of Virology 155 (12): 2083–2103. doi:10.1007/s00705-010-0814-x., які обидва спричиняють гарячку Марбург. ВониНазва підвиду Ревн походить від за ім'ям данського пацієнта, від якого цей вірус був уперше ізольований обидва є підвидами виду Marburg marburgvirus, роду Marburgvirus, родини Filoviridae. Якщо підвид Марбург було виділено при багатьох спалахах гарячки Марбург, то підвид Ревн — у двох спорадичних випадках (Кенія, 1987 р. і Уганда, 2007 р.) і разом із підвидом Марбург при спалаху гарячки у ДР Конго в 1998–2000 р.
Віріони тонкі ( — нитка), містять ліпідну зовнішню оболонку, яка оточує спіральний нуклеокапсид. Геном складається з однієї молекули одноланцюгової РНК. У біологічних матеріалах віруси виду Марбург достатньо стійкі до нагрівання. У крові і плазмі вони інактивується впродовж 30 хвилин при 60ºС, в 10% суспензії печінки мавп при 56ºС — впродовж одної години. У суспензіях печінки і тканинах віруси зберігаються при кімнатній температурі впродовж року, при температурі 70ºС — 5 тижнів. Ультрафіолетове опромінювання інактивує вірусів виду Марбург впродовж 30 сек. — 2 хв. Вірус чутливий до дії розчинників жирів: етилового ефіру, хлороформу, дезоксихолату. Антигенний склад вірусу Марбург відрізняється дуже високою специфічністю. Однак між підвидами є до 21,3% відмінностей у геноміTowner, J. S.; Khristova, M. L.; Sealy, T. K.; Vincent, M. J.; Erickson, B. R.; Bawiec, D. A.; Hartman, A. L.; Comer, J. A.; Zaki, S. R.; Ströher, U.; Gomes Da Silva, F.; Del Castillo, F.; Rollin, P. E.; Ksiazek, T. G.; Nichol, S. T. (2006). «Marburgvirus Genomics and Association with a Large Hemorrhagic Fever Outbreak in Angola». Journal of Virology 80 (13): 6497-6516. doi:10.1128/JVI.00069-06. Єдиний вірус поза їхнім родом, який має з ними антигенну схожість, це вірус Ебола, який спричинює відповідну гарячку і входить до тієї ж родини.
Епідеміологічні особливості
Джерело і резервуар інфекції Основне первинне джерело інфекції — це плодоїдні печерні кажани, зокрема єгипетський фруктовий (Rousettus aegypti з родини Pteropodidae), у них були знайдені антитіла до вірусу Марбург, а в 2009 р. виділено й обидва підвиди вірусу Марбург від здорового кажана. Нині встановлено, що кажани не хворіють на гарячку Марбург із виразними проявами. Церкопітекові мавпи, як і люди, вважаються вторинними джерелами збудника. В експерименті чутливі до вірусу свійські свині, морські свинки, вивчено розмноження вірусу в організмі комара Aedes aegypti.
Механізм і шляхи передачі
Первинна передача Люди часто занедужували після тривалого огляду печер або праці у рудниках. При первинному зараженні від кажанів реалізується контактний механізм передачі інфекції — відбувається потрапляння їхніх свіжих чи висушених екскрементів на мікропошкодження шкіри, слизових оболонок у людей.
Вторинна передача У цьому випадку вірус також передається також контактно від хворих людей (мавп) до здорових через мікропошкодження шкіри і слизових (порожнини рота, очей) внаслідок попадання на них інфікованої крові, сечі, виділень з носоглотки. Для передачі вірусу від людини людині необхідний тісний контакт із хворою людиною. Інфікування може реалізуватися й внаслідок контакту і з іншими людськими секретами (фекаліями, блювотними масами, сечею, слиною та мокротинням) із високою концентрацією вірусів, особливо якщо в цих рідинах є домішка крові. Передача вірусу може відбуватися також статевим шляхом через інфіковану сперму — вірус був виявлений в ній навіть через сім тижнів після клінічного одужання хворого.
В інкубаційному періоді передача інфекції не відбувається. По мірі розвитку хвороби пацієнти стають все більш заразними, і найбільшу небезпеку для оточення становлять на стадії розпалу хвороби. Тісний контакт із тяжкохворою людиною під час догляду за ним у домашніх або лікарняних умовах, а також певна практика поховання в африканських країнах є основними шляхами передачі інфекції. Передача інфекції через забруднене устаткування для ін'єкцій або в результаті уколу голкою призводить до розвитку вкрай тяжких форм хвороби, швидкого погіршення стану і самої високої летальності. Індекс контагіозності при зараженні людини від мавп у лабораторіях становить 59%.
Сприйнятливий контингент Серологічне обстеження населення різних вікових груп, які проживають в місцях, де реєструють спалахи захворювання і спорадичні випадки, й інших регіонах Африки, виявило антитіла у досить великого прошарку жителів Зімбабве, Заїру, Кенії, Ліберії, Нігерії, Судану. Скоріше за все сприйнятливість до хвороби велика, однак не завжди виникають симптомні прояви хвороби. Незважаючи на очевидність наявності в Африці природних осередків, де зберігається вірус Марбург, досі не вдалося уточнити їх територіальне розміщення і екологічні фактори, що обумовлюють існування в природі чи періодичність появи високопатогенного для людини вірусу. Скоріше за все, ареал гарячки Марбург має збігатися з ареалом поширення в природі кажанів Rousettus aegypti.
Патогенез