Бори́с Григо́рович Херсо́нський (, Чернівці) — український клінічний психолог і психіатр, поет, перекладач. Кандидат медичних наук, доцент, у 1999—2015 роках завідувач кафедри клінічної психології Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. З 2016 р працює у Київському інституті сучасної психології та психотерапії (КІСПП), з жовтня 2017 р. — ректор інституту. У радянські часи був одним із членів одеського психоаналітичного гуртка, який згодом було офіційно зареєстровано в Україні як «Південно-Українське психоаналітичне товариство», головою якого Херсонський відтоді став.

Один із найвідоміших російськомовних поетів України,Родинний архів та інші вірші  — ВСЛ, 2016 автор 15 поетичних книг російською мовою. На початку своєї мистецької кар'єри друкувався в емігрантській пресі, а з 1990-х років його збірки почали випускати видавництва Росії та України. Разом з тим, він займається громадською та політичною діяльністю — був депутатом Одеської міської ради.

Член Українського ПЕН.

Життєпис Сім'я Херсонських із середини XIX століття жила в Одесі. Прадід Бориса Арон Херсонський, за його власними спогадами, був ветеринаром і жив на Ближніх Млинах, де мав власний будинок. Його син Роберт, дід Бориса, був направлений батьком до Німеччини для навчання в галузі медицини. Роберт писав вірші під псевдонімом «РаРо» і видав дві книги сатиричних віршів — «Вся Одесса в эпиграммах» і «Гудок» (1918). Учасник Другої світової війни, був начальником неврологічного госпіталю. По завершенні війни заснував в Одесі дитяче психоневрологічне відділення Психоневрологічного диспансеру. Також викладав в Одеському університеті та Одеському педагогічному інституті.

Батько Бориса Григорій теж був учасником Другої світової війни і двічі був поранений. Він також писав вірші, як і його батько, і 1949 року видав збірку «Студенты», а 2004 року до 80-річчя Григорія Робертовича Херсонського було видано ще одну збірку — «Возвращение».

Борис Херсонський народився 28 листопада 1950 року в місті Чернівці в сім'ї лікарів і письменників.

Після завершення школи вступив на перший курс Івано-Франківського медичного інституту), звідки перевівся до Одеського медичного інституту, який закінчив 1974 року.

На початку 1970-х років, ще під час навчання в інституті, Борис зацікавився психоаналізом, навчаючись під керівництвом доцента Є. А. Перельмутера. Тоді ж було організовано неофіційний психоаналітичний гурток, який працював до закриття Комітетом державної безпеки СРСР 1982 року.

По закінченні медичного інституту Херсонського було за розподілом направлено психоневрологом в Овідіопольський район Одеської області, а потім — в Одеську обласну психіатричну лікарню № 1, де він завідував психологічною лабораторією, поєднуючи цю роботу з клінічною практикою. Херсонський працював в Одеській обласній психіатричній лікарні № 1 разом з Сергієм Дворяком. Неодноразово проходив спеціалізацію в Ленінградському науково-дослідному інституті неврології і психіатрії ім. В. М. Бехтерева (нині — ) в області психодіагностики і психотерапії.

У 1983 захистив кандидатську дисертацію. Матеріали дисертації лягли в основу монографії «Пиктограмма как метод исследования личности в норме и при некоторых нервно-психических заболеваниях». Монографія багато разів перевидавалася, в останнє — 2003 року.

Херсонський друкувався в газетах Одеси. Перша публікація була в газеті «Вечерняя Одесса», де він взяв участь у дискусії з архітектором «Дерибасовская». Перші вірші були опубліковані в газеті «Комсомольская искра" — на тему так званої пушкінської Одеси, однак, за словами самого Херсонського, редагувалися радянською цензурою:

Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років Борис Григорович проходив спеціалізацію в Канаді та США, зокрема в Реджайнському університеті та балтиморському університеті Джонса Гопкінса, а також у психотерапевтичних центрах «Фонтанний будинок» (Нью-Йорк) і «Люди підтримують людей» (Балтимор). У ті часи почав відновлюватися психоаналітичний гурток, який було вже офіційно зареєстровано 2002 року як Південно-Українське психоаналітичне товариство. Херсонський у ті часи, поєднуючи свою професійну кар'єру та захоплення перекладом, підготував і видав уперше після початку перебудови монографію Зіґмунда Фройда «Тлумачення снів», а також здійснював наукове редагування російськомовних видань монографії Олівера Сакса «Людина, яка прийняла свою дружину за капелюх».

1996 року Херсонський влаштувався на роботу в Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, а з 1999 року очолив у ньому кафедру клінічної психології, де вперше в Одесі почали регулярно викладатися основи глибинної психології та психоаналізу. Відтоді Херсонський активно займається психологією, працює тренером-аналітиком і супервізором Української асоціації психоаналізу. Тривалий час викладав у Київському міжнародному інституті глибинної психології. Полишив свою посаду в Університеті у вересні 2015 року. Зараз викладає в Інституті Психотерапії ім. Мойсея Вульфа.

Був депутатом Одеської міської ради.

Творчість

Перші поетичні публікації Бориса Херсонського були в емігрантській пресі з середини 1980-х років. З початку 1990-х почав видаватися в Росії і Україні, в журналах «Слово-Word», «Арион», «Крещатик», «Октябрь», «Новый берег», «Новый мир», «Воздух», «Звезда», «Знамя» тощо. Автор чисельних поетичних книг, в тому числі: «Семейный архив» (Новое литературное обозрение, 2006); «Площадка под застройку» (Новое литературное обозрение, Москва, 2008); «Вне ограды» («Наука», Москва, 2008); «Мраморный лист» (Арго-риск, Москва, 2009); «Спиричуэлс» (Новое литературное обозрение, Москва, 2009); «Пока не стемнело» (Новое литературное обозрение, Москва, 2010). «Пока еще кто-то» (Спадщина-Інтеграл, Київ, 2012) «Кладезь безумия» (Спадщина- Інтеграл, Київ, 2012) «Кабы не радуга» (Фоліо, Харків, 2015) «Открытый дневник» (Дух і Літера, Київ, 2015) «Дао Де Цзин. Стихи и переводы» (Фоліо, Харків, 2016) «Клаптикова Ковдра» (Дух і Лутера, Київ, 2016) примітка: збірка есеїв українською (7 есе) та російською (10 есе). У передмові автор зазначив «Книга написана українською й російською мовами. Ця двомовність визначає особисту позицію автора щодо мовної проблеми в Україні.» «Родинний Архів та інші вірші» (Видавництво Старого Лева, Львів, 2016) примітка: книга містить переклади з російської Маріанни Кіяновської, автопереклади з російської Бориса Херсонського, та вірші, які Борис Херсонський написав відразу українською у 2013—2015 роках «Вклонитися дереву» (Видавництво Старого Лева, Львів, 2019) примітка: книга містить переклади з російської Сергія Жадана, Володимира Тимчука, Олега Гончаренка та автопереклади Бориса Херсонського.

У віці 64 років Борис Херсонський почав писати українською, але через відсутність україномовного середовища на початку страждала фонетика. Подолати цю проблему йому допомогли деякі практики:

До книги «Площадка под застройку», надрукованої у видавництві «Новое литературное обозрение», усі малюнки виконав одеський художник Олександр Ройтбурд. Автор двох книг перекладів, літературної есеїстики.

Перекладає російською з англійської, української, білоруської і грузинської мов. Оригінальні вірші Херсонського перекладені багатьма мовами.

Визнання Премія журналу «Новый мир»; Премія поетичного фестивалю «Київські лаври»; Стипендія фонду імені Й. О. Бродського;Вручены поэтические премии журнала «Новый мир» // Новости Книжного навигатора .  — 16.12.2008. Спеціальна премія «Literaris» (Австрія), присуджена за німецький переклад книги «Семейный архив» (Wiesel Verlag, 2010).Literaris 2010 an Renata Šerelyte und Àkos Fodor , Лауреат 4-го і 5-го міжнародного Волошинського конкурсу (2006, 2007), Дипломант 7-го і 8-го міжнародного Волошинського конкурсу, лауреат фестивалю «Київські лаври» (2008), Спеціальна премія «Московський рахунок» (2007), Короткий список Премії Андрія Білого за книгу «Родинний архів». Короткий список «Книга року» в номінації «Найкращий поетичний збірник» за книгу «Спірічуелс» (2009). Російська премія за 2010 рік (диплом другого ступеня) за книгу «Ще не стемніло». Премія присуджується авторам літературних творів, які проживають за межами Росії, у будь-якій країні світу, і які пишуть російською мовою. Метою премії є збереження та розвиток російської мови як унікального явища світової культури і підтримка російськомовних письменників світу. Премія H.C. Artmann (Австрія, Зальцбург) за вірші, присвячені Майдану у німецькому перекладі (2014) Премія Українського ПЕН-центру ім. Ю. Шевальова за книгу «Відкритий щоденник» (Дух і Літера) (2015) Короткий список Національної Премії ім. Тараса Шевченко (2021) Премія часопису Інтерпоезія (2021) Премія фестивалю Incroci di Civilta (Venecia, 2022) Громадянська позиція По закінченні медичного інституту знищив свої комсомольські документи. З 1972 до 1982 — брав участь у дисидентському русі, переважно як розповсюджувач самвидаву. Також займався моніторингом психіатрічних репресій. У 1982 році після багаточасових допитів у КДБ припинив активність, бо зрозумів, що всі його дії відомі КДБ. З 1986 — член Одеського Меморіалу. У 1989 розпочав короткочасну працю в Одеському Народному Русі, член обласного Проводу. Але вийшов з Руху після антисемітських висловів і статі про те, що одеський Рух «все частіше називають синагогою». У той самий час Рух покинуло ще декілька активістів єврейського походження. У 1988—1996 депутат Одеської міської ради. Був в опозиції до виконавчої влади. З 1986 регулярно співпрацював з одеськими газетами й емігрантською пресою, радіо «Свобода» й «Нове руське слово» (НЙ), «Русская мысль» (Париж). У 1991—2002 — завідувач відділом «Суспільство» газети «Одеський вісник», після розгрому редакції — «Вісник регіону». Підтримував обидва Майдани (2004, 2014). У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова та інших політв'язнів.An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia Open Democracy, 06.06.2018

Примітки

Посилання

#PEN_TEN: Інтерв'ю з Борисом Херсонським Журнальний зал Біблійні вірші в одеському альманасі «Дерибасівська — Рішельєвська», № 12 2003 Виступ Бориса Херсонського у двох частинах (частина 1, частина 2) на Торф ТВ Соціальні мережі:

Борис Херсонський про Аґнона, Бучач та багатогранну душу галицьких міст // Читомо

Література та джерела