Пала́цово-па́рковий ко́мплекс «Старомерча́нський» (Палац Шидловських) — пам'ятка культурної спадщини національного значення, що перебуває приблизно за 30 км від Харкова, у селищі міського типу Старий Мерчик Валківського району Харківської області.

Садиба й парк II половини XVIII ст. у смт. Старий Мерчик занесений до Списку історичних населених пунктів України. Палацово-парковий ансамбль є пам'яткою архітектури національного значення, що занесений до Державного реєстру національного культурного надбання в 1999 роціНаказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 02.06.1999 р. № 128, охоронний № 712/1-7.. Ансамбль складається із семи об'єктів.

Крім цього, садиба в смт. Старий Мерчик має значну історичну цінність, пов'язану з іменами видатних діячів історії Слобожанщини. Ще до 1917 року в Російській імперії цей ансамбль було визнано історичною садибою.

Історія

Перша згадка про сім'ю Шидловських, що стосується Слобідської України, відноситься до 1677 року і пов'язане з ім'ям майбутнього харківського полковника Федора Володимировича Шидловського (Шилова, Шидловського)Маслійчук В. Матеріали до словника «Козацька старшина Харківського Слобідського полку» (полковники 1706—1713 рр. Шидловські, П. Куликовський). // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. — Вип. ІІ. — Біла Церква, 2001. — С. 69-75. — С. 69.. У 1691 році до Ф. В. Шидловського переходить серед інших село Всесвятське (Мерчик)Маслійчук В. Матеріали до словника «Козацька старшина Харківського Слобідського полку» (полковники 1706—1713 рр. Шидловські, П. Куликовський). // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. — Вип. ІІ. — Біла Церква, 2001. — С. 71.. Через деякий час Ф. В. Шидловський дарує його своєму племіннику Лаврентію Івановичу Шидловському; в 1711 році цей маєток реквізує прибулий на Слобожанщину князь-вигнанець, молдавський господар Д. Кантемір, але незабаром Мерчик було повернуто законному власникуМаслійчук В. Матеріали до словника «Козацька старшина Харківського Слобідського полку» (полковники 1706—1713 рр. Шидловські, П. Куликовський). // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. — Вип. ІІ. — Біла Церква, 2001. — С. 72.. Після смерті Л. І. Шидловського садиба перейшла до його сина Романа, а від нього — його чотирьом синам, у результаті поділу земель між якими Старий Мерчик перейшов у володіння дійсного статського радника Григорія Романовича ШидловськогоГубський П. В. Старий Мерчик. — Харків, 1992. — С. 26..

Садиба заснована в кінці XVII — початку XVIII ст.ст. полковниками Ізюмського слобідського козацького полку Шидловськими. У кінці XVIII ст. перебудовувалась її власником Г. Р. Шидловським. У 1777–1778 рр. Григорій Романович Шидловський на місці старого дідівського палацу побудував новий сучасний палац. У 1881 р. садиба була придбана Є. М. Духівським.

Г. Р. Шидловський належав до найбільш заможних верств харківського дворянства. Він мав зв'язки з московською знаттю, був дружний із просвітницькими колами дворянської інтелігенції, зокрема, з О. Паліцином, відомим письменником, поетом та перекладачем, організатором і беззмінним керівником просвітницького гуртка на Сумщині. Каразін Василь Назарович, який також входив до числа членів «Попівської Академії» вважав, що це А. А. Паліцин «… заохотив тодішніх багатих поміщиків будувати нові будинки у своїх маєтках, прикрашати їх меблями, заводити початки європейського побуту на Україні»Багалей Д. И. История Слободской Украины. — Харьков: Союз, 1918. — С. 215.. Харківський архітектор В. І. Ярославський у своїх спогадах також пише про те, що ідея створення садиби Мерчик належала А. А. Паліцину. За його участю

«Одночасно з будівництвом садибних будівель на місці старого дерев'яного храму, заснованого в 1680 році, в 1778 році була побудована нова кам'яна церква»Филарет Гумилевский. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд. П, Ш.-М.: В типогр. В. Готье, 1857. — 603 с., креслення якої були виконані архітектором В. І. Ярославським. О. О. Паліцин часто бував у Старому Мерчику. Тут він зустрічався з П. А. Ярославським, харківським губернським архітектором. П. А. Ярославським, якого часто називають автором та творцем палацу в маєтку Г. Р. Шидловського. Описуючи парк Мерчинської садиби, Г. К. Лукомський виділяє регулярний партер перед південним фасадом палацу, велику кількість паркових споруд та всіляких «витівок» — каскадів, сходів, штучних видових майданчиків.

«Кілька альтанок, мостів, побудов типу Шале, наповнювали зелені гаї, урізноманітнювали пагорби, миготіли своїми білими шпальтами крізь гущу дубів, кленів і ясенів, чітко вимальовуючись на густій ​​зелені ялинових гілок».Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. — Харьков, 2001. — С. 64.

Проте достовірно невідомо, хто був автором проєкту палацу. Архієпископ Філарет та онука поміщика Є. М. Духівського Єлизавета Рухівська (Дун), вказують на відомого російського архітектора В. В. Растреллі. Також про його причетність до проєкту свідчать записки з опису садиби, взятих із «Харківських губернських відомостей», датованих 1850 роком:

Проте «Харківські губернські відомості» трохи прибріхували: Растреллі в Мерчику нічого не будував. З тим, хто був автором палацового комплексу, існує маса версій. Парком займався Олександр Паліцин — зовсім не «ландшафтний архітектор», а поет та будівничий. Офіційно автором палацу в Мерчику вважається Харківський губернський архітектор П. А. ЯрославськийВсеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Т.6. Архитектура России, Украины, Белоруссии. /Под ред. П. Н. Максимова. — М.: Издат. литер. по строит., 1969. — C. 89., хоча його авторство документально не підтверджено. Питаннями атрибуції палацу займалися багато дослідників.

Г. К. Лукомський вказував на те, що «майстром — творцем садиби міг бути під час його споруди найкращий єкатерининський зодчий, але нічию руку не нагадує архітектура палацу. Тільки є щось спільне в деталях (а може бути щось спільне в майстрові — ліпники) з церквою в Бабаях». Племінник харківського губернського архітектора, також архітектор В. І. Ярославський, серед багатьох робіт свого дядька не називає палацу в Мерчику. Однак у своїх записках, поміщених у першому випуску «Харківського збірника», він згадує, що проживаючи в А. А. Паліцина, часто бував у Мерчику у Г. Р. Шидловського, для якого робив креслення «збільшення кам'яної церкви і влаштування в ній нового іконостасу»Записки В. И. Ярославского. — Киевская старина, № 9, 1887. — С. 109—146; № 10. — С.296-328; № 11. — С. 507—543.. Він пише, що одного разу в Мерчику «… застав у нього (Г. Р. Шидловського-Е. Ч.) дядька Петра Антоновича з планами». Ігор Грабар, найбільший дослідник творчості В. Баженова, вважає його автором проєкту палацу в Мерчику. Він писав, що «на території СРСР існує будівля, у якій, як у фокусі, зібрані всі баженовські прикмети, розкидані окремо в різних його будівлях. Це прекрасний будинок у садибі … Мерчик Харківської області …».Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Т.6. Архитектура России, Украины, Белоруссии. /Под ред. П. Н. Максимова. — М.: Издат. литер. по строит., 1969. — C. 439. Баженов у Харкові не бував. Вірніше всього, Шидловський в одній зі своїх поїздок до Москви звернувся до Баженова з проханням про виділення йому проєкту, за яким і був збудований палац під наглядом харківського губернського архітектора П. А. Ярославського. І хоча документально авторство В. І. Баженова не доведене, можна з належною впевненістю віднести споруду палацу до баженовської школи.

На будівництво палацу Г.Шидловський витратив дуже велику на той час суму — 120 тис. рублівГАХО. Ф. 287. оп. 2. ед.хр. 303., ед.хр. 338.. Один із перших збережених описів садиби (1804 рік) перераховує: церква кам'яна в ім'я всіх святих, «панський житловий будинок кам'яний при двох поверхах з усіма належними до нього службовими флігелями та конюшенними дворами», описує «сад» в яру Журавльова, «… в якому розташовуються кам'яні садові будівлі» — ротонда, «різні храми», альтанка, а також острови, насипані посеред створеного в названому яру озераГАХО. Ф. 24. оп. 3. ед.хр. 15. л. 29. у результаті цих дій Г. Р. Шидловського в Старому Мерчику в основному склався ансамбль садиби, пізніше лише в невеликій мірі спотворений переробками. Останні були пов'язані з ім'ям нового господаря садиби — Євгена Михайловича Духівського, який в 1881 році прибудував до церкви дзвіницюЛукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. — Харьков, 2001. — С. 66. і замінив у ліпному декорі аттика південного фасаду палацу герб Шидловського своїмЛукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. — Харьков, 2001. — С. 65.. Після смерті Григорія Шидловського (1830-ті роки) садибу в його вдови купив граф Василь Васильович Орлов-Денисов, герой військової кампанії 1812 року.

Наступним власником Старого Мерчика став у 1871 році інженер-залізничник Євген Михайлович Духівський. Він же був і останнім власником маєтку — аж до 1918 року.

Духівський розумів, що золотий вік дворянства вже давно закінчився. Тому маєток став на капіталістичний лад.

У маєтку з'явився кінний та спиртовий заводи. Статуї та вази були відправлені на звалище, але сама садиба підтримувалася в хорошому стані й не перебудовувалася. Трагічні зміни прийшли пізніше, вже в радянський час. Саме тоді тут з'явилися шпалери, якими заклеїли ліпнину та аудиторні двері радянського виробництва.

У маєтку заселився зооветеринарний технікум. В одному із залів у старовинному еркері безжально вирубані двері. Двоповерховий будинок — навпроти, у якому у дворянські часи жила прислуга й була кухня, став гуртожитком для студентів. Змінився й овальний зал: він став двоповерховим. Судячи з усього, і сходи, які ведуть до нього, теж прибудовані вже в радянські часи.

Саме в 20-ті роки 20 століття на території садиби були зруйновані та розкрадені надгробки старовинного кладовища. Тоді ж постраждав і сад, який був старший від садиби на півстоліття.

Садиба в смт. Старий Мерчик має значну історичну цінність, пов'язану з іменами видатних діячів історії Слобожанщини. Ще до 1917 року в Російській імперії цей ансамбль був визнаний історичною садибою. Листом № 08-732 управління культури облдержадміністрації звернулися до Голови Державної служби охорони культурної спадщини Міністерства культури та мистецтв України М. М. Кучурука з пропозицією про внесення цієї пам'ятки до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятки історії національного значення. Документи перебувають на розгляді в Національному інституті пам'яткоохоронних досліджень.

У 2001 році на будівлю поставили залізні двері та металеві решітки. Кількома роками пізніше її попросту законсервували. Іншими словами, заклали вікна та двері цеглою. Унікальна пам'ятка архітектури й досі залишається нічийною.

16-17 квітня 2018 року в палаці сталася пожежаПод Харьковом выгорела усадьба Шидловских Спалили найстарший бароковий палац Лівобережжя, через яку споруда втратила дах і перекриття.

Опис комплексу