Здухач у сербському фольклорі — людина з особливою здатністю захищати свій маєток, село чи регіон від погодних лих, таких як шторми, град та зливові дощі . Його робота полягала в боротьбі з демонами, які, як вважалося, приносять стихії, або у використанні спеціальних магічних ритуалів. Демонічними вісниками лих вважалися дияволи, елі, дракони, орли, чорні птахи, душі потопельників та повішених людей тощо. Вони також могли бути захисниками від самих штормів, які мали владу контролювати рух грозових та градових хмар : відводячи їх від своїх полів, вони могли вести їх через чужі.
Люди, які мали вроджену здатність залишати свої тіла під час сну, після чого їхні душі піднімалися до хмар, щоб перемогти демонів і розігнати бурю, зіткнулися з носіями лиха. Потім душа поверталася в тіло, і людина прокидалася спітнілою та втомленою. Часто вважалося, що такі люди народжуються в сорочці. Такими людьми були здухачі в Чорногорії, східній Герцеговині, частині Боснії, люди, схожі на драконів та алігаторів, що мешкають у східній, центральній та південній Сербії та Банаті . Найчастіше здухачі однієї місцевості боролися разом проти здухачів іншої, які приносили грозові та градові хмари на їхню територію. Поразка в цій битві означала втрату родючості полів та худоби свого регіону, водночас переносячи цю родючість на територію переможних здухачів. Здухачами також могли бути деякі домашні тварини. У вітряні дні посланці билися на горах, позбавлених дерев, щоб ті, хто перемагав, забирали здобич переможених. Дракони та алювіальні істоти боролися за своє село проти алювіальних істот, демонів, які вели хмари над полями, щоб знищити врожай. Людям, схожим на драконів, приписували якості драконів, міфічних істот, яких вважали невблаганними борцями зі злом; також вважалося, що вони народилися від союзу жінки і дракона.
Вітролови, відомі в деяких районах західної Сербії, в душі протистояли чорному птаху, який приносив бурю на поля їхнього села. Однак у деяких регіонах вірили, що захисники від лиха піднімаються в похмуре небо тілом, не залишаючи своєї душі. Так було у випадку з стрункими людьми в Драгачево і деякі аловітти в Банаті. Після битв з демонами вони поверталися додому втомлені, подряпані та побиті. Хмарові воїни з Срема не мали сили польоту, але бігли по загроженому полю, щоб битися з драконом, який, літаючи в похмурих хмарах, плював вогнем на врожай. Захисники від граду з Подріньє не брали участі в таких битвах, а захищали свою землю за допомогою спеціальних магічних і ритуальних текстів, які вони навчилися від старшого захисника. Їхні дії були спрямовані як на розсіювання хмари, що несла град, так і на відлякування потопельників, повішених і дияволів, які приносили його на посіви. Вважалося, що деякі жінки також здатні за допомогою свого чаклунства захистити своє село від руйнівної сили. Всі ці захисники були звичайними людьми, які жили і працювали в своїй громаді, як і всі інші, доки не настала буря.
Носителі нещастя
Погодні катаклізми, такі як бурі, град і сильні дощі, могли за короткий час зруйнувати поля, сади, виноградники і поставити під загрозу матеріальну основу людського існування. Вважалося, що вони спричинені надприродними силами, які уявлялися по-різному. Бог посилає лихо на людей певної місцевості, щоб покарати їх за гріхи. Ангели та деякі святі також карають таким чином, але диявол також вважався носієм бур. Видатним лідером бурхливих і градоносних хмар у центральній, східній і південній Сербії та Банаті був демон ала (також званий хала), тоді як у Сремі вірили, що дракони, літаючи крізь густі і страхітливі хмари, плювали градом. Передвісники хмар також уявлялися у вигляді орлів і чорних птахів. Роль передвісника лиха відводилася душам потопельників, повішених, убитих блискавкою і, загалом, жертв нещасних випадків або вбивств. Живі люди, такі як священики, відьми та ті, хто оволодів певними магічними навичками, могли спрямувати бурю на територію, якій вони хотіли завдати шкоди. У Буковиці та Ліці вірили, що злі люди після смерті, а навіть і за життя, направляли град перед бурею на те поле, якому хотіли завдати шкоди.
Люди молилися Богу і святим, щоб ті захистили їх від цих лих, але вони також вдавалися до магічних практик. Дуже поширеною практикою було «розрізання» хмар і граду сокирою, косою, серпом, мотикою або ножем. Помітивши наближення хмари з градом, селяни виходили у двір, махаючи в її бік одним із цих знарядь, або ставили їх лезами в бік хмари; також зафіксовано, що вони кидали в той бік сокиру або молоток. Деякі відганяли град, стріляючи з гармат і рушниць. Вони також намагалися задобрити носія лиха, що відображено в звичаї виносити на подвір'я стіл з хлібом і сіллю, коли з'являлися загрозливі хмари. В інших обрядах люди використовували предмети, які раніше використовувалися в календарних і сімейних святах та церемоніях, покладаючись на захисну силу священної сили, якою вони були наділені. Деякі обряди виконували тільки жінки, або тільки чоловіки, а інші — і жінки, і чоловіки разом. Стать виконавця могла залежати від використовуваного предмета (наприклад, коса вважалася чоловічим, а серп — жіночим знаряддям), а в деяких випадках стать не мала значення.
Більшість цих дій супроводжувалися читанням ритуальних текстів, які мають особливу семантику, символіку та структуру.У них селяни зверталися до хмари, граду, пошесті, злих сил, а також до потопельників і повішених (найчастіше по імені, закликаючи когось зі свого краю), святого Івана, святого Сави, Єремії, Германа тощо.Вони намагалися відвернути страшного повелителя хмар від своїх полів, лякаючи його чимось ще більш жахливим, що нібито знаходилося в їхньому селі; наприклад: «Назад, назад, го! Тут є більше зло, стережись!» або «Гей, не йди, чудо, до чуда! У нас велике диво: дівчина народила тут дівчинку, дев'ятирічну дівчинку! Не йди, диво, диво: у нас велике диво!» Часто зустрічалася ідея про хмари, що несуть град, як про худобу, зазвичай білу: «О, Саво і Невено! Поверніть ту білу худобу! Тут для них немає пасовища. У нас тільки попіл, щоб засліпити їм очі!» З цими словами вони розкидали по вітру попіл від вугілля, на якому на Різдво випікали коліву (священний хліб). (Сава і Невена були молодим чоловіком і жінкою, які потонули в річці Морава через нездійсненне кохання). Як попередники хмарних корів, з'являються також святий Іоанн і святий Сава: «Святий Сава, поверни своїх корів з нашого села!»
Захисники від катастроф Серед сербів було поширене переконання, що існують певні люди, здатні захистити свою власність, село чи регіон від руйнівного впливу стихій. Ці особи, здебільшого дорослі чоловіки, були відомі та визнані в своїх місцевих громадах як такі. Їхні характеристики та методи діяльності різнилися залежно від регіону.
Вітер (стуха) та ведогоня У Чорногорії, східній Герцеговині, частині Боснії людину, чий дух захищає її місцевість від нещастя, називали здухач та стуха, з кількома місцевими варіантами цих назв: зі звуком h або без нього, з v замість h, з кінцевим ć або без нього, з č замість ć тощо. Ці іменники, ймовірно, походять від слов'янського кореня duh, з можливим впливом грецького слова stihio (στοιχείο), що означає « дух ». Це слово походить від давньогрецького steicheon (στοιχεῖον), яке позначало чотири основні елементи природи — повітря, воду, вогонь та землю. У грецькому фольклорі stihio — це дух-захисник села чи місцевості, який бореться в повітрі за благополуччя своєї місцевості проти духів з інших місцевостей. Термін stihio також міг вплинути опосередковано, через грецьке запозичення в якійсь дослов'янській балканській мові. Албанське слово означає « буря », а також було ім'ям жіночого демона бурі. Пантелић, Никола (1970). „Здухач“. ред. Шпиро Кулишић, Петар Ж. Петровић, Никола Пантелић. Српски митолошки речник. Београд: Нолит.
Десь вважалося, що перевертні народжуються в червоній, а десь — в білій пелюшці, а додатковою умовою могло бути те, що це мало статися в певну п'ятницю і в певну годину. Щоб зберегти надприродну силу такої дитини, пелюшку потрібно було висушити і ретельно зберігати, щоб передати її дитині, коли вона досягне повноліття. Тоді вона завжди носила її з собою для захисту, особливо під час боїв у вигляді перевертня, під час яких її потрібно було постійно тримати поза полем зору.
Діти та жінки могли бути сновидами, але найчастіше це були дорослі чоловіки. Зовні вони, як правило, не відрізнялися від звичайних людей, хоча в деяких аспектах виділялися серед них. Вони мали надзвичайно глибокий сон, з якого їх було дуже важко розбудити. Вони були мрійливими, задумливими, споглядальними і серйозними, але також мали надзвичайну силу, були винахідливими і витривалими в скруті та негараздах. Їх вважали героїчними особистостями; вони любили свою батьківщину, захищали її і боролися за неї. Їх вважали благословенням і щастям своєї батьківщини. Їх зараховували до близьких до ангелів і святих, з якими вони часто зустрічалися; їх нерідко вважали пророками. У Семберії вважалося, що здухачі можуть передбачати майбутнє, дивлячись на свинячу лапку, і можуть розмовляти з худобою. Паштровічі вірили, що вони можуть чути все, що відбувається у світі. Якщо хтось наступав на ногу здухача, то чув те саме, що й він. Згідно з віруваннями кучів, здухачі відрізняються своєю здатністю далеко стрибати. Деякі історичні постаті вважалися здухачами, серед них Марко Міляніч і Петар I Петровіч. Павло Ровінський зазначає, що Петар I Петровіч, як і решта людей, вірив, що Махмут-паша Бушатлія був здухачем. Після його страти в битві при Крусі в 1796 році Петар I оплакував його як велику втрату для всього регіону. Народ інтерпретував це так, що він був вітряком і що його душа покинула тіло і полетіла боротися з іншими такими душами з іншого боку Адріатичного моря. Таким чином, він захищав весь регіон (Чорногорію та Албанію) від погодних катаклізмів: посухи, граду тощо. Люди відзначали, що після його смерті ні в Албанії, ні в Чорногорії більше не було таких врожайних років, як раніше. Glas Crnogorca також опублікував текст Ровінського про Здухачі. Є слова Петра Першого про смерть Бушатлії: «Ми вбили його, але для щастя країни було б краще, якби він залишився живим, бо його мати носила його в утробі три роки, і він був найсильнішим здухачем, якого не могли перемогти всі іноземці...»
Одним із найвідоміших здухачів був травник і ясновидець Мато Глушац (1774–1870) з Корита поблизу Білечі у східній Герцеговині. Казали, що хтось міг стати здухачем, виконуючи певні магічні дії, хоча загалом вважалося, що це було дозволено лише тим, хто був призначений при народженні. Ця вроджена здатність цінувалася; однак, здухач міг здатися «колу диявола» та використовувати свої знання та силу «згідно з вказівками диявола». Такий здухач після смерті перетворювався на вампіра . Існує опис способу, яким людину готують служити дияволу та стати духом: «Коли хтось хоче стати духом, він не повинен митися чи молитися Богу протягом сорока днів. Після сорока днів він повинен піти на якусь рівнину, намалювати навколо себе коло та сісти в цьому колі. Через деякий час приходить диявол і запитує його, чи хоче він приєднатися до його армії та в яку форму він його перетворить. Він каже йому [форму], і диявол робить це за нього, і так він стає духом».