Арабсько-хозарські війни (642—799) — серія збройних конфліктів між Хозарським каганатом з одного боку, і спадкувавшим один одному Арабським, Омеядським і Аббасидським халіфатом з іншого. У сучасній історіографії з них іноді виділяють Першу арабо-хозарську війну (близько 642—652) і Другу арабсько-хозарську війну (722—737).
Конфлікти різної сили між арабами і хозарами розгорялися протягом VII—VIII століть. Їх причиною було бажання обох сторін розширити свій вплив на Кавказі і в Закавказзі.
Перша війна почалася з арабського набігу на хозарські володіння у 642 році. За десять років спроба повторного набігу завершилася розгромом арабської армії під проводом Салмана ібн Рабі при Беленджері.
Друга війна, що стала масштабнішою за часом і інтенсивністю, почалася в 1-му десятилітті VIII століття і йшла до 737 року. Її кульмінацією стало вторгнення хозарських військ під проводом принца Барджиля на територію сучасного Іранського Азербайджану у 730 році, коли хозари розгромили арабську армію під проводом Джарраха ібн Абдаллах у битві при Ардебілі і проникли далеко вглиб території Халіфату, досягнувши околиць Мосула. У 737, розпочався арабський похід у відповідь, в результаті якого були взяті всі великі міста Хозарії, включаючи Семендер, який був у ті часи хозарської столицею, і Ал-Байду, де знаходилася ставка кагана. Араби примусили кагана укласти мир, і після цього хозарські набіги на довгий час припинилися. Проте нестабільність всередині Халіфату змусила арабів терміново відступити на батьківщину, про їх контролі над Хозарією не могло бути й мови, і спроб завоювати землі за Кавказом вони більше ніколи не вживали.
Наступна війна сталася вже при Аббасидах, у 762—764 роках. Хозарського удару зазнали Албанія, Вірменія і Грузія. Був штурмом узятий Тифліс.
Останній великий конфлікт між арабами і хозарами стався в 799 році, коли хозарське військо вторглося на територію сучасного Азербайджану і було розбите арабським намісником Язід ібн Мазіяд аль-Шайбані. Іноді останньою арабсько-хозарською війною вважають зіткнення, яке мало місце в 851 році, коли арабський полководець Бугу ал-Кабір, сам хозарин за походженням, здійснив похід на хозар і алан і отримав з них данину.
З IX століття відносини Хозарії і Халіфату були переважно мирними. Незважаючи на те, що кордони Хозарії впритул підходили до Дербенту, хозарські правителі більш не робили спроб відбити південнокавказькі землі у мусульман. Між країнами була налагоджена квітуча торгівля. У Хозарії виникла велика мусульманська громада, а халіфи завели собі гвардію, набрану з хозарських солдатів. У середині X століття згідно «гебрейсько-хозарського листування» йдеться про те, що хозари захищали арабські порти в Каспійському морі від руських набігів.
Передумови і причини Арабсько-хозарські війни були епізодом довгої боротьби між кочуючими на північ від Кавказу різними номадами і розташованими на південь від нього цивілізованими державами, коріння яких сягають глибокої давнини. Головними шляхами вторгнень номадів були Дар'яльська ущелина і Каспійська брама, а тому розташовані південніше держави здавна прагнули їх контролювати. Саме тому шахи Держави Сасанідів проявляли до них великий інтерес і розгорнули в V—VI століттях грандіозне фортифікаційне будівництво в Дербенті, що став в майбутньому одним з ключових місць зіткнень хозар і арабів. У цей час були зведені такі споруди, як Дербентський мур і фортеця Нарин-кала. Варто відзначити, що в середньовіччі виникла легенда, згідно з якою всі ці укріплення звів Олександр Македонський, заточивши тим самим міфічні племена Гог і Магог. Саме завдяки цій легенді Каспийска брама отримала свою другу назву — Александрова брама. Крім того, ранньосередньовічні автори асоціювали Гог і Магог з хозарами, які прийшли на зміну скіфам і гунам.
Після того, як Арабський халіфат підкорив Державу Сасанідів, араби успадкували проблему захисту своїх північних рубежів від номадів. Проте на відміну від персів, які посіли глуху оборону, араби, слідуючи мусульманській концепції про поділ світу на Дар аль-Іслам («Простір ісламу») і Дар аль-харб («Простір війни»), вважали своїм обов'язком ісламізувати племена номадів і включити їх землі до складу своєї держави. Тому східна частина Кавказу (сучасні Дагестан, Азербайджан і Іранський Азербайджан) стала ареною регулярних військових дій між хозарами і арабами. Головними цілями арабських військ були міста Дербент, Беленджер і Семендер. Через це хозарам довелося перенести свою столицю з Семендер в більш віддалений і безпечний Ітиль.
Крім того, арабсько-хозарські війни були деякою мірою пов'язані з арабсько-візантійською боротьбою за східну частину Анатолії, яка географічно примикає до Кавказу. Візантійські імператори розуміли, що Хозарський каганат може бути для них дуже цінним союзником проти мусульман і прагнули зміцнити відносини з ним. Тому у 705 році імператор Юстиніан II взяв у дружини хозарську принцесу. Можливість хозар і візантійців взаємодіяти через територію Вірменії представляла для Халіфату серйозну небезпеку, особливо враховуючи відносну близькість Вірменії до Сирії, в якій розташовувалася столиця Омеядів — Дамаск. Тому деякі візантісти, зокрема, Дмитро Оболенський, називають головною причиною арабсько-хозарських війн прагнення мусульман позбавити Візантію сильного союзника в особі Хозарії. Проте ймовірніше, що самі візантійці спонукали хозар атакувати Халіфат, прагнучи зменшити зростаючу напругу у своїх східних кордонів. Трохи пізніше, в 733 році, інший візантійський імператор, Лев III Ісавр, заради зміцнення хозаро-візантійського союзу одружив свого сина і спадкоємця Костянтина на хозарській принцесі Чичак.
Також як додатковий привід для конфліктів було висунуто припущення, що араби прагнули з їх допомогою взяти під свій контроль північну гілку Великого шовкового шляху. Однак історик Джеральд Мако оскаржує цю твердження, вказуючи, що затухання арабо-хозарських конфліктів відноситься якраз до часу найвищого розквіту шовкового шляху, тобто до другої половини VIII століття.
Перша арабсько-хозарська війна
Хозари вперше з'явилися в Закавказзі в часи ірансько-візантійської війни 602—628 років, як частина Західно-Тюркського каганату і, ймовірно, основа його військ. Тюркські війська взяли Дербент і допомогли візантійцям у облозі Тифліса. Їх сприяння в значній мірі допомогло Візантії виграти цю війну. У перебігу наступних декількох років хозари контролювали територію Грузії, Албанії та Атропатени. В Албанії вони встановили свою адміністрацію і стягували податі, керуючись колишніми перськими переписами. У 630 році в результаті внутрішніх чвар, що охопили Західно-Тюркський каганат, хозари покинули Албанію.
Конфлікт між арабами і хозарами почався в результаті швидкої експансії Арабського халіфату. Армії мусульман розгромили ослаблених кровопролитною війною візантійців і персів, і у 640 році досягли Вірменії. За свідченням джерел, захоплення арабами Закавказзя, включаючи місто Дербент, здійснювався двічі: на початку 640-х і початку 650-х рр. За повідомленням ат-Табарі, у 642/643 році арабські війська під командуванням Абд ар-Рахмана ібн Рабі зробили перший рейд у землі хозар, досягнувши Беленджер (за деякими даними— перша столиця Хозарії) і Ал-Байди, після чого з великою здобиччю повернулися в Дербент. Проблема проте у тому, що ніхто з інших арабських авторів не згадує про цей похід, тому багато істориків ставлять під сумнів його достовірність. У 645/646 році араби розбили візантійські війська в битві при Калікалі у верхів'ях Євфрату, у складі візантійської армії перебував контингент з алан, абхазів і хозар. У 652/653 році, мусульмани, під проводом Салман ібн Рабі, чотиримільйонна армія рушили на Беленджер, але зазнали нищівної поразки в битві під містом. Обидві сторони в битві використали катапульти, метальні снаряди.
Спалах в 656 році громадянської війни змусила арабів зосередитися на внутрішніх проблемах, покинути Закавказзя і припинити спроби підкорити Хозарію аж до початку VIII століття. Закавказькі країни визнали себе васалами халіфа, але поки зберігали незалежність, лавіруючи між арабами і Візантією. Їм довелося самостійно відбивати хозарські набіги, які стали регулярними. У 661/662 році хозарські війська вторглися в Кавказьку Албанію, але зазнали поразки від її правителя Джеваншира. Ще одне, вже успішне, великомасштабне хозарське вторгнення сталося влітку 685 року, під час другої громадянської війни в арабському світі — хозарам вдалося захопити велику здобич і безліч полонених. Правителі всіх трьох країн: Вірменії, Грузії та Албанії загинули в битві. Хозари обклали Албанію даниною, на додаток до тієї, яку вона вже платила одночасно Візантії і Халіфату. Мабуть, хозарський набіг зайшов далеко на південь, так як серед загиблих згадується і один з арабських емірів, на ім'я ал-Маусіле.
Друга арабсько-хозарська війна
На початок VIII століття політична ситуація на Кавказі значно змінилася: Візантія занепала, що прийшов на зміну Арабському Омеядський халіфат навпаки зміцнів. Араби повернули собі контроль над Закавказзям, а після придушення широкомасштабного повстання у Вірменії у 705 році посилили його. Розпочався активний розділ Кавказу між Халіфатом і Хозарією. Тільки західна частина сучасної Грузії і Абхазія залишалися вільні від будь-якої з цих держав.
Початок війни Конфлікт знову розгорівся приблизно з 706 року, коли араби зробили спробу повернути під свій контроль Дербент. Кілька років місто переходило з рук в руки. У 713 / 714 роках омеядські війська під проводом Маслами, сина халіфа Абдул-Маліка ібн Мервана захопили цю стратегічну фортецю, після чого просунулися далі на північ, безуспішно намагаючись підкорити землі «гунів». У відповідь хозари почали здійснювати набіги на Кавказьку Албанію, а у 717 році зібрали велику армію і вторглися в Іранський Азербайджан, але були вигнані назад арабськими військами під командуванням Хатіне ібн аль-Нумана. Основна частина арабської армії під керівництвом Маслама в цей момент тримала в облозі Константинополь і, треба думати, що дії хозар були дуже корисні візантійцям.
Після декількох років затишшя, нова фаза війни почалася у 722 році. У лютому/березні 30 тисячна хозарська армія вторглася до Вірменії і завдала нищівної поразки мусульманським військам. У відповідь халіф Язід II послав одного з найкращих своїх полководців, Джаррах ібн Абдаллаха аль-Хакамі, разом з 25-тисячною сирійською армією проти хозар. Війська Джарраха вигнали хозар з Вірменії, захопили Дербент і напали на Беленджер. Хозари намагалися захистити місто, оточивши його кільцем з пов'язаних возів, але арабам вдалося його прорвати і 21 серпня 722 року вони увірвалися в місто і зруйнували його. Частина населення бігла на північ, а полонені були втоплені у найближчій річці. Сам же правитель Беленджер втік і сховався у Семендері, але після того, як Джаррах віддав йому захоплених в полон дружину і дітей, повернувся і визнав владу арабів. Арабська армія захопила багато здобичі, і солдати отримали великі грошові суми. Тим не менше, основні сили хозар ще не були розбиті, і можливість їх нападу змусила арабів відмовитися від захоплення Семендера і відсунути війська назад в Закавказзя. У відповідь хозари рушили на південь, але у лютому 724 року Джаррах завдав їм нищівної поразки у тривавшій кілька днів битві між річками Кура і Аракс. Незабаром після цього Джаррах провів ще кілька вдалих кампаній на Кавказі, захопивши Тифліс і перетворивши в арабських васалів Грузію і алан. Під час цих походів він став першим арабським полководцем, перетнувшим Дар'яльську ущелину, і відкрив тим самим мусульманським військам новий шлях в землі хозар.