«Бум 2» () — французька романтична комедія 1982 року, продовження фільму «Бум», знята режисером Клод Піното, з Софі Марсо і Клодом Брассером у головних ролях.

Сюжет Дія фільму розгортається у Франції в 1980-ті, через два роки після подій, показаних у першому фільмі. Вік, яка подорослішала, на перший погляд складно назвати підлітком: перед нами чарівна 15-річна дівчина. Вік переконана, що все найцікавіше було «в попередній серії», і вона більше ніколи ні в кого не закохається. Життя здається їй одноманітним і ледь не прожитим до першої зустрічі з Філіпом — блакитнооким блондином у виконанні П'єра Коссо.

Батьки Вік, які подолали глибоку кризу у стосунках, зараз переживають кар'єрний злет. Кожен — свій. Комікси Франсуази викликають дедалі більший інтерес, як і вона сама, особливо у колег чоловічої статі. А батько Вік наважується кинути прибуткову, але безперспективну і нецікаву йому стоматологічну справу і присвятити себе науковим дослідженням. Франсуаза і Франсуа з головою в роботі — чи в лабораторії, чи на діловій зустрічі — і проблеми всередині сім'ї вислизають від їхньої уваги. Батьки Вік заново вчаться знаходити час для найближчих і довіряти їм і собі. Перед героями постають нові питання: як реагувати на самостійність Вік — самостійність, яка в їхніх очах переростає в юнацький заколот? Як залишитися собою, залишаючись у стосунках?

Тим часом Пупетта — безжурна прабабуся Вік — несподівано вирішує вийти заміж. І майже виходить — вберігає її від цього «необачного» вчинку вірність собі, притаманна кожному з героїв фільму.

Сюжетна лінія Пенелопи починається з новини про те, що вона втратила цноту. Найкраща подруга Вік однаково активно відвідує тусовки і секцію з боксу, заграє з хлопцями і «муштрує» молодшу сестру, бере участь у вуличній бійці і маскує за допомогою конфетті сліди вітрянки, весь час немов фліртуючи з дорослим життям. Своїм прикладом вона неусвідомлено підштовхує подругу до роздумів про ближчий, інтимний зв'язок із хлопцями. Тільки коли Філіп, загубивши ключі, вибиває двері у власну квартиру, Вік розуміє, що поки не готова до такого серйозного кроку.

Вік придивляється до зовнішнього світу і прислухається до себе, приміряє різні ролі: повії, що розгулює вулицею 2 хвилини; дівчини, яка веде світський спосіб життя; найкращої подруги; старанної учениці. Вона шукає себе і по-своєму ризикує — ситуації, які вона створює, нерідко призводять до розбіжностей з батьками або Філіпом, а зрештою — до тотального нерозуміння. Але, як і в першому фільмі, найважливішими виявляються чесність і вміння любити. Ці якості, притаманні Вік і Філіпу, Франсуазі та Франсуа, приводять юних закоханих на вокзал: у класичну щасливу фінальну сцену з поцілунком на тлі поїзда, що йде без одного з пасажирів.

У ролях

Знімальна група Режисер: Клод Піното Сценаристи: Даніель Томпсон, Клод Піното Оператор: Едмон Сешан Композитор: Владимир Косма Художник: Жерар Віар Продюсер: Ален Пуаре

Нагороди 1983 — Премія «Сезар» «Найперспективнішій акторці» (Софі Марсо) 1983 — Номінація на премію «Сезар» за «Найкращу музику» (Владимир Косма) 1983 — Номінація на премію «Сезар» за «Найкращу жіночу роль другого плану» (Деніз Грей)

Посилання