Костюк Олександр Степанович (6 вересня 1946, с. Карпилівка Рівненської області, нині Україна) — український поет.
Після Городоцької одинадцятирічки працював робітником. Був на строковій військовій службі. Із відзнакою закінчив Рівненський педагогічний інститут. Вчителював, тривалий час був на журналістській роботі. Нині — на творчій роботі.
Друкується в періодиці. Веде громадсько-політичну та пошуково-краєзнавчу роботу.
Поетичні збірки
«Дівич-зілля», «Полинове причастя», «Лінія болю», «Опіки серця», «Аура», «Акварелі сумної доби», «Грані»
Автор нарисів про рідне село і національно-визвольні змагання — «Вічний причал» та "Імена, як стяги… "
Село Світлій пам'яті матері Антоніни й батька Степана — ::::::: уродженців с. Карпилівки Автор
На пагорбах, як на малих Бескидах, Поцяткувавши хатами зело, Стоїть віки, не сходячи з овиду, Моє слов'янське сонячне село.
Були ж у тебе дні й не великодні, Було усе — і слава і хула … Із відчаєм боролись, як сьогодні, Не опустивши мудрого чола.
Тобі клялись у чемності заброди А лицарів ти знаєш не усіх… Течуть, біжать століть бурхливі води — І праці, і змагань, і пліток, і інтриг.
Але й у цім важкім коловороті Було снагою пращуру й мені, Хвала усім, хто зводить тебе в поті І хто згорів за тебе у вогні! 15.10.1994 р.
Джерела
Олександр Костюк. Грані. (Вибране).