Десант на форт Ебен-Емаель

Десант на форт Ебен-Емаель (, ) — повітрянодесантна операція, проведена німецькими десантниками 10-11 травня 1940 року з метою захоплення стратегічно важливого бельгійського форту Ебен-Емаель і сприяння наземним військам Вермахту на початковій фазі Бельгійської кампанії.

Форт Ебен-Емаель вважався найпотужнішою та практично нездоланною фортецею у Європі і був серйозною перешкодою на шляху наступу моторизованих колон Вермахту. Збереження високих темпів їхнього просування було основним чинником успіху стратегії бліцкригуQuarrie р.8. Артилерійські системи цього монстра інженерної думки прикривали три стратегічно важливих мости, перекинуті в Маастрихті через річку Маас і Альбертканал — Вельдвезельтський, Вренховенський і Каннський.

Зранку 10 травня 1940 року з початком операції «Гельб» німецький штурмовий загін приземлився планерами DFS 230 на дах форту та одночасно розпочав штурм трьох мостів, намагаючись захопити та утримати ці важливі об'єкти до підходу передових загонів 6-ї польової армії генерала Вальтера фон Райхенау.

Попри те, що бельгійцям вдалося підірвати Каннський міст, інші цілі були захоплені за лічені години. Протягом доби десантники відбивали спроби бельгійців контратакувати, поки до району бойових дій не підійшли авангарди Вермахту.

Унаслідок успішного проведення операції переправи через канал Альберта і більшість мостів у бельгійській частині Маасу були захоплені й утримані; по них німецькі танки й мотопіхота прорвалися до відкритого французького кордону.

Історія

Загальне положення 30 червня 1930 року окупація Рейнської області союзними військами закінчилася, і між Німеччиною, що перебувала у процесі бурхливого відродження, та Бельгією не лишилося жодних буферних зон. Питання оборони постало перед Бельгією найважливішою проблемою загальнонаціонального значення. 10 грудня 1930 року «Комісія з вивчення національної фортифікації» запропонувала провести модернізацію старих фортів навколо Льєжа, Намюра та Антверпена й, разом з тим, розпочати будівництво нової фортифікаційної лінії фортів, зокрема нового форту поблизу села Ебен-Емаель.

21 квітня 1931 року король Альберт I затвердив рішення Комісії про модернізацію Льєзького фортифікаційного комплексу на східних кордонах КоролівстваDunstan р.11. На будівництво нових фортів Ебен-Емаель , Батіс, Обен-Нефшато та Танкремон виділялося близько 250 мільйонів бельгійських франківDunstan р.13Исаев стор.169.

Разом з цим в армійському середовищі не припинялися гарячі суперечки стосовно доцільності «закопування грошей у землю» замість витрачання їх на докорінну реорганізацію армії, її механізацію та оснащення найсучаснішими бойовими броньованими машинами.

Ситуація з бельгійськими фортами стала яскравим прикладом того, як за умови загрози чергового вторгнення країна постала перед вибором правильного варіанту протидії агресії — або піти шляхом попередньої війни й будувати надпотужні та надзвичайно коштовні фортифікаційні укріплення, або готуватися до динамічної та маневреної війни майбутнього і сконцентрувати свою увагу на розвитку найсучасніших зброї та озброєнь, котрі відповідатимуть викликам часу. Бельгійський уряд та керівництво армією зупинилися на знайомій їм версії та розпочали будівництво найпотужніших фортець у світі, які, як їм здавалося, зможуть зупинити загрозу зі сходу.

Форт Ебен-Емаель

На думку бельгійського військового керівництва німецьке вторгнення 1914 року підтверджувало їхні погляди на те, що Королівству вкрай необхідно мати фортифікаційні споруди, які домінуватимуть на східному кордоніDunstan р.17. Значно сприяв такій постановці питання щойно прокладений канал Альберта між Бельгією й Нідерландами. Судноплавний канал, названий на честь чинного короля, було урочисто відкрито 30 травня 1930 року. Він забезпечував водний шлях між Антверпеном і Льєжем. Завдовжки 1 300 м, він прорізав масивну гору Святого Петра й вважався, за мірками тогодення, чудом інженерії. Ця гідрографічна споруда домінувала над навколишньою місцевістю, зокрема над німецьким кордоном, та своєю конфігурацією утворювала природну оборонну позицію.

1 квітня 1932 року розпочалося будівництво форту й, хоча основні роботи завершилися 1935 року, форт було оголошено готовим. Деякі зміни та удосконалення тривали аж до травня 1940 року. Фортеця заввишки до 40 м панувала над навколишньою місцевістю та мала форму діаманта з найвужчою гранню на його північному фасі, спрямованою в бік голландського міста Маастрихт. З півночі на південь форт був 900 м завдовжки і 700 м завширшки, загальна площа об'єкту становила близько 66 га, з яких близько 40 га мали пласку поверхню. На північному сході фортеця захищалася крутим схилом каналу Альберта. На заході плинула річка Гір, яка дозволяла в разі загрози підходу супротивника з цього напрямку затопити прилеглу місцевість. З південної сторони фортецю оперізував «одягнений» у бетон 10-метровий протитанковий рів 450 м завдовжки, котрий становив велику перешкоду для танків і піхоти, коли заповнювався водою з річки Гір. Рів, завглибшки 4 метри, був оповитий дротяними загородженнями і вицяткуваний сталевими протитанковими перешкодами, що захищали усі підходи до фортеці. До того ж усі ці напрямки до Ебен-Емаель прикривалися вогнем з різних захищених позицій та вогневих точок, розташованих по периметру фортеці на рівні земліDunstan р.18.

Форт Ебен-Емаель контролював найважливіші мости через канал Альберта, що розташовувалися північніше фортеці, які до того ж були заміновані. Запальні шнури в сталевих трубах пролягали до дотів, що охороняли підступи до мостів. Будь-яка спроба відновити зруйновані мости зривалася вогнем фортечної артилерії Ебен-Емаель. Більше того, дальність вогню бельгійських гармат дозволяла їм прикривати навіть голландські мости в Маастрихті.

Фортеця Ебен-Емаель складалася з декількох блоків, башт, казематів та опорних пунктів. Загалом споруда мала 12 60-міліметрових протитанкових гармат, 16 75-міліметрових польових гармат (у тому числі чотири в баштах) і дві 120-міліметрові далекобійні гаубиціИсаев стор.168. Загалом фортеця налічувала 17 потужних вогневих опорних пунктів — десять у верхній частині й сім по периметру Ебен-Емаель.

У центрі фортеці, на її вершині було розташоване найважче озброєння — величезний броньований купол зі спареною 120-міліметровою гарматою FRC Modele 31, здатною вести вогонь у секторі 360° на відстань до 17,5 км.

По периметру фортеці розміщувалося п'ять так званих Блоків, які утворювали кільце з потужних фортифікаційних вогневих точок, що оточували фортецю Ебен-Емаель. Усі вони оснащувалися 60-міліметровими протитанковими гарматами і кулеметами, а також прожекторами. Кожний з Блоків мав броньовану оглядову башту.

Під Блоком 1 містився єдиний вхід у фортецю, який закривався найміцнішими воротами з переїздом над 4-метровим ровом і у разі загрози просто знищувався. Таким чином, ані люди, ані техніка не могли несанкціоновано в'їхати у форт. Якщо б супротивник спробував проникнути у Блок 1, він знищувався із захищених позицій вогнем кулеметів та ручними гранатами, що кидалися через спеціальні амбразури.

Таке рознесене розташування вогневих засобів по всьому периметрові форту, на думку бельгійських конструкторів, повністю відповідало головному завданню фортеці — прикривати, а в разі загрози — знищити артилерійським вогнем три мости на каналі Альберта. Водночас, супутнім головним завданням 120-міліметрової гармати було забезпечити контрбатарейний вогонь проти гаубиць облогової артилерії, що свого часу стало причиною загибелі фортів Льєжа в 1914 році.

На горі Ебен-Емаель уся площа поверхні прострілювалася 75-міліметровими польовими гарматами, що встановлювалися в баштах «Північ» та «Південь». Додатково два каземати «Мі-Північ» та «Мі-Південь» оснащувалися зенітними кулеметними установками з чотирьох 7,65-міліметрових кулеметів Максима кожна.

Підземні галереї становили колосальну мережу проходів і тунелів (деякі сягали довжини 200 м), насичену різнорідними сховищами, складами, резервуарами з паливом, водою, власною гауптвахтою, окремими душовими та туалетами для офіцерського й рядового складу гарнізону. Фортеця мала також адміністративні приміщення й навіть власні перукарню, лікарню, хірургічну операційну і стоматологічну клініку. Кожний блок оснащувався окремою кухнею та їдальнею й мав чималий запас води, палива та їжі. Електрика вироблялася шістьма дизельними генераторами, які забезпечували автономність роботи усього оснащення форту та життєдіяльності, й гарнізон міг автономно діяти протягом двох місяців. Усі приміщення форту були захищені від газової атаки.

Завдяки грамотному влаштуванню вогневих позицій форту, які шляхом озеленення усієї площини поверхні укріплення зливалися з навколишньою рослинністю і майстерно приховувалися повсякденними маскувальними сітками, фортеця Ебен-Емаель якісно приховувалася від повітряного спостереження розвідувальними літаками. До речі, наприкінці 1930-х років цивільні Ю-52 Люфтганзи вели активне повітряне аерофотознімання об'єктів у Європі, які становили певний інтерес для німецького командування, зокрема й форту Ебен-ЕмаельDunstan р.22.

Штатна чисельність гарнізону на воєнний час становила 1 322 осіб під командуванням майора-артилеристаDunstan р.33. Гарнізон у мирний час діяв на ротаційній основі. Люди змінювалися на своїх постах та позиціях щотижня, одночасно у фортеці налічувалося близько 750 чоловіків штатного розрахунку. Значна частина гарнізону постійно перебувала всередині форту, а решта розквартирувалася в навколишніх селах, більшість — у селищі Вонк на відстані 4 км від фортеці.

Форт Ебен-Емаель мав найкращу репутацію у фахівців того часу; відомий американський журналіст й історик Вільям Ширер писав: «Цю найсучаснішу, надзвичайно важливу у стратегічному плані фортецю як союзники, так і німці вважали найпотужнішою та найнеприступнішою фортифікаційною спорудою у Європі, яка переважала усе, що французи побудували на лінії Мажино або німці на Західному валу».

Планування операції «Гельб»

Блискавичним розгромом Польщі у вересні 1939 року, який навіть породив термін «бліцкриг», німецька армія явила світові нову концепцію ведення війни на противагу переважно позиційній формі збройної боротьби за часів Першої світової війни. Намагаючись випередити подальші приготування союзників, з осені 1939 року ОКВ розробляло новий план ведення війни на Заході (план «Гельб»), готуючись до рішучого наступу на Францію та Нижні країниDunstan р.34.

Ключовим критерієм французької військової стратегії була ідея змусити німців вести бойові дії на території Бельгії, як це вже сталося 30 років тому, коли німецька армія грубо вдерлася в країну, порушивши її нейтралітет. Союзники розраховували, що бельгійська армія, спираючись на власну систему фортів, зможе стримувати німецький Вермахт достатньо часу, щоб дозволити у вирішальний момент англо-французьким військам увійти та розгорнутися на території Бельгії.

Потужний форт Ебен-Емаель разом із системою інженерних та фортифікаційних споруд відігравав вирішальну роль у таких задумах союзників з протидії німецькій навалі та, у свою чергу, завдавав чимало клопоту німецькому керівництву.

Водночас, через незмінний статус бельгійського нейтралітету, ніякої координації між арміями фактично не існувало. Планів на спільну оборону між бельгійцями, французами та англійцями, не кажучи вже про нідерландців, які розраховували лишитися нейтральними, як це було у Першій світовій, просто не було. Й Бельгія, й Нідерланди розуміли, що вони лежать на шляху німецького вторгнення до Франції, але тішили себе ілюзіями, вважаючи, що політика суворого нейтралітету допоможе їм уникнути неминучого.