Степа́н Миха́йлович Литви́н (* , Головчинці — Київ) — український поет та перекладач.
1959 — член Спілки письменників України, нагороджений Почесною грамотою Президії ВР УРСР — 1981.
Життєпис
Народився 10 червня 1931 року в родині колгоспника Михайла. Закінчив семирічну трудову школу, навчався в Чернятинському плодово-ягідному технікумі та у Бердянському технікумі виноградарства й виноробства.
Перші вірші опублікував 1950 року.
1954 закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка; викладав українську мову та літературу в середній школі на Донбасі.
В 1956—1962 роках працював у редакціях обласних газет «Радянський Крим» — і «Кримська правда». 1962 короткий час — в журналі «Зміна», з 1962 по 1974 рік у видавництві «Дніпро».
Видав книжки поезій: «Серце не мовчить» — 1958, «Кримвидав», «Під небом Криму» — 1960, «Бентежність» — 1966 , «Радянський письменник», «Рушник і шабля» — 1972, «Молодь», «Спадкоємність» — 1974, «Дніпро», «Нездоланність любові» — 1976, «Радянський письменник», «Твій голос» — 1980, «Радянський письменник», «Бентежність» — 1981, «Дніпро», «Кольори тривоги і надії» — 1984, «Радянський письменник», «Непоборність кохання» — 1985, Москва, «На зоряних вітрах» — 1989, «Поезії (вибране)» — 1991, «Дніпро», «Вічність любові», 1998, «Калина в снігу», «Преса України», 2002
З січня 1984 року — завідувач відділу поезії в редакції газети «Літературна Україна».
Мотиви його творчості — історичне минуле українського народу, краса природи, спадкоємність поколінь.
Перекладав твори білоруських, болгарських, грузинських, російських поетів.
2 липня 2019 року Степан Михайлович Литвин відійшов у вічність. Відспівування відбулося у церкві на Байковому цвинтарі. Похований на Совському цвинтарі в Києві.https://zhmerynka.city/read/rayon/36609/zupinilosya-serce-nashogo-zemlyaka-poeta-stepana-litvina Зупинилося серце нашого земляка-поета Степана Литвина
Премії Літературно-мистецька премія імені Володимира Забаштанського (2017).
Примітки
Джерела Степан Литвин Прес-центр ВР