Ларрі Джо Берд (англ. Larry Joe Bird; 7 грудня 1956, Вест-Баден-Спрінгс, Індіана) — американський баскетболіст ірландського походження, який провів всю професійну кар'єру в клубі НБА «Бостон Селтікс». Олімпійський чемпіон (1992), чемпіон Універсіади 1977 року, 3-кратний чемпіон НБА (1981, 1984, 1986), тричі визнавався MVP сезону в НБА (1984, 1985, 1986), 10 разів входив до символічної збірної сезону (1980-88 — перша команда, 1990 — друга команда). Входить до числа 50 найкращих гравців в історії НБА. Берд є одним з найкращих білих баскетболістів в історії НБА, а також універсальним гравцем, який протягом всієї своєї кар'єри регулярно входив до десятки найкращих за результативністю, підборів і результативним передачам. Ларрі Берд є єдиним володарем нагород «Найцінніший гравець НБА», «Найцінніший гравець фіналу НБА», «Тренер року НБА» і «Менеджер року НБА». Через п'ять років після закінчення кар'єри гравця Берд очолив клуб «Індіана Пейсерс» як головний тренер. Він тренував команду протягом трьох сезонів, після чого пішов у відставку. У 2003 році повернувся в «Бостон Селтікс», зайнявши посаду Президента з баскетбольних операцій, після сезону 2011/12 років звільнився за станом здоров'я.
Кар'єра Ларрі Берд народився у Вест-Баден-Спрінгс, невеликому містечку з населенням близько 2000 жителів на півдні штату Індіана, в сім'ї Джорджії (до шлюбу Кернс) і Клода Джозефа Берда, батьки Ларрі мали ірландське коріння. Він був четвертою дитиною в сім'ї, у нього було чотири брати (Майк, Марк, Едді і Фефф) і сестра (Лінда). Ларрі народився дуже слабким дитиною, з дефектом обличчя — заячою губою. У віці п'яти років він переніс операцію, від якої у нього залишився рубець (подорослішавши він став приховувати його, відростивши вуса). Берд згадував, що в дитинстві його родина потребувала грошей: «Якщо у нас був неоплачений рахунок в банку і не було взуття, мати завжди купувала взуття. Вона не платила банку, але діти були взуті».
У підлітковому віці Ларрі відправили жити до бабусі у зв'язку з тим, що в сім'ї не було достатньо коштів, щоб забезпечувати дітей. Важке становище в сім'ї ускладнювався алкоголізмом батька Ларрі, Джо Берда, який, ймовірно, страждав від посттравматичного стресового розладу після участі в Корейській війні. Він покінчив життя самогубством після оформлення розлучення 3 лютого 1975, коли Ларрі було 18 років. Після цього його мати, яка працювала офіціанткою, виховувала дітей в поодинці. Ларрі захопився баскетболом у школі, він тренувався щодня після уроків. Ще будучи школярем Ларрі був визнаний найкращим баскетболістом штату Індіана двічі поспіль (1974, 1975). У свій випускний рік Берд набирав 31 очко, 21 підбір і 9 передач в середньому за гру, виступаючи за школу Хай-Веллі, за що був включений до збірної штату.
Університет штату Індіана У 1974 році Берд отримав стипендію Індіанського університету (Блумінгтон) і запрошення в баскетбольну команду. Молодий чоловік не відразу зміг звикнути з розмірами кампуса і числом студентів, переходячи до нового етапу свого життя. На розчарування своєї матері, через 24 дні Ларрі покинув Індіанський університет. Берд повернувся додому під Френч-Лік, де вступив до сусіднього Інститут Нортвуді, але пішов і звідти, коли дізнався, що йому доведеться провчитися два роки, а потім ще 4 роки в коледжі. Ларрі отримав роботу в департаменті доріг , протягом року грав за Любительський Спортивний Союз (AAU) . Після закінчення року, Берд вирішив вступати до Університету штату Індіана в Терре-Хот до тренера Бобу Кінгу.
Свій перший рік як гравець студентської команди «Індіана Стейт Сікаморз» Берд провів у глибокому запасі. З перших же ігор Ларрі прозвали «великою білою надією», а з 1975 року він отримав прізвисько «Легендарний Ларрі» . На другий рік свого навчання він став лідером «Сікаморз», набираючи в середньому по 32,8 очка і роблячи 13,3 підбору за гру. Берд привів «Сікаморз» до рекордного співвідношенню перемог і поразок за всю історію команди — 25:3 . У третій сезон ведені Ларрі «Сікаморз» досягли чвертьфіналів.
Перед сезоном 1978/79 головний тренер «Сікаморз» Боб Кінг переніс інсульт, його змінив помічник Білл Ходжес. Він зміг переконати Берда, якого вже задрафтавалі під 6-м номером «Бостон Селтікс», залишитися ще на рік у студентському баскетболі. У сезоні 1978/79 років команда Берда, що не зазнавши жодної поразки за весь сезон, отримала право брати участь у фінальній частині чемпіонату NCAA. У результаті «Індіана» дісталася до фіналу, де їм протистояла команда Університету штату Мічиган, ведена майбутнім суперником Берда по НБА Меджіком Джонсоном. Ця гра зібрала найчисленнішу аудиторію в історії студентського баскетболу . Незважаючи на те, що Мічиган переміг Індіану 75-64, Берд завоював всі індивідуальні нагороди: звання гравця року (за версією UPI, Sporting News), призи ім. Нейсміта, Джона Вудена, Адольфа Раппа і Оскара Робертсона. За час навчання в університеті Ларрі набирав 30,3 очок в середньому за гру .
НБА 1979–1983: Миттєвий ефект На драфті 1978 форварда Ларрі Берда вибрала під загальним 6-м номером команда «Бостон Селтікс». Він вирішив довчитися один сезон в університеті, тому прийшов у команду тільки через рік. «Селтікс» володіли правами на Берда в останній рік його навчання, і він підписав з ними контракт після закінчення своєї студентської кар'єри. У наступному сезоні НБА ввели заборону на повернення гравців у студентський чемпіонат NCAA після вибору на драфті .
Ларрі Берд приєднався до «Селтікс» у сезоні 1979/80 років. Ларрі Берд взяв собі 33 номер на честь свого брата, також баскетболіста, який виступав на шкільному рівні і теж носив номер з двох трійок на майці . У першому своєму сезоні Ларрі допоміг «Селтікс» здобути 61 перемогу при 21 поразці, хоча роком раніше команда змогла перемогти лише в 29 матчах. У плей-оф «Бостон» поступився «Філадельфії Севенті Сіксерс» на чолі з Джулиусом Ірвінгом. В кінці сезону Ларрі Берд, який став найкращим в команді за набраними очками, підборів і перехопленнями , отримав нагороду новачкові року в НБА .
У міжсезоння команду залишив незадоволений своєю роллю Боб Макаді, натомість «Селтікс» отримали гравця «Детройт Пістонс» Майкла Леона Карра [en] — фахівця із захисту, а також права на два вибори на драфті 1980 . Генеральний менеджер «Селтікс» Ред Ауербах старався, щоб команда отримувала додаткові права вибору на драфті під час вироблених їм обмінів, тому у «Селтікс» були права на 1-й і 13-й номери вибору на драфті 1980 року. Ауербах обміняв їх на Роберта Періша — центрового з «Голден Стейт Уорріорз» — і право на 3-й номер у драфті, під яким був обраний Кевін Макхейл. Тріо Періша, Берда і Макхейл в майбутньому отримало популярність, як «Велика трійка» .
Під керівництвом головного тренера Білла Фітч [en] баскетболісти «Селтікс» успішно закінчили сезон 1980/81 років . У фіналі конференції «Бостон» другий рік поспіль зустрічався з «Філадельфією Севенті Сіксерс». Після невдалого старту серії «Селтікс» програвали 1-3, команда знайшла в собі сили зрівняти рахунок. У сьомому матчі серії «Бостон» переграв «Філадельфію» з рахунком 91:90 . У фіналі чемпіонату «Селтікс» змогли здолати «Х'юстон Рокетс», у складі яких грав Мозес Мелоун в шести матчах, Берд набирав у середньому 15,3 очок, 15,3 підборів і 7,0 передачі за гру. . Максвелл отримав нагороду найціннішому гравцеві фінальної серії . У наступному розіграші плей-оф «Бостон» знову відігрувався з рахунку 1-3 проти «Севенті Сіксерс», але цього разу поступився у вирішальному, сьомому матчі серії .
У плей-оф сезону 1982/83 років баскетболісти «Селтікс», обігравши в першому раунді «Атланту» (2-1), програли у всіх чотирьох матчах півфіналу конференції «Мілвокі Бакс» . Після цієї поразки Білл Фітч пішов у відставку .
1983–1987: Берд проти Джонсона Протистояння «Селтікс» і «Лейкерс» тягнеться крізь всю історію НБА, з 1980 по 1989 щороку одна з команд виходила у фінал, але лише в 1984 році вони вперше з початку десятиліття боролися за головний титул між собою.
У сезоні 1983/84 років новим тренером «Селтікс» був призначений колишній гравець клубу Кей Сі Джонс. «Бостон» закінчив чемпіонат з 62 перемогами при 20 поразках і після трирічної перерви вийшов у фінал НБА. Дійшовши до фіналу чемпіонату, «Селтікс» зустрівся там з «Лос-Анджелес Лейкерс». Це була перша зустріч Берда з Меджіком у плей-оф з 1979 року, коли відбулася гра фіналу NCAA. Щоб подивитися п'яту гру фіналу плей-оф НБА, в «Бостон-гарден» зібралося більше десяти тисяч людей, Берд набрав в цьому матчі 34 очки і привів «Селтікс» до перемоги з рахунком 121–103. Сьома гра фіналу зібрала рекордну телеаудиторію, на очах якої Берд набрав 20 очок і 12 підбирань і приніс перемогу «Бостону» з рахунком 111–102. Ларрі Берд, набираючи в середньому 27,4 очок і 14 підбирань середньому за гру в серії, отримав нагороди найціннішому гравцеві НБА і найціннішому гравцеві фіналу НБА.
Результативність Берда зросла до 28,7 очок в сезоні 1984/85, він вдруге поспіль отримав нагороду найціннішому гравцеві НБА, а «Бостон» знову зустрівся з «Лейкерс» у фіналі. Лос-Анджелес був розгромлений у стартовій грі фінальної серії з рахунком 148–114, що увійшло в історію як «Memorial Day Massacre» — з анг. — «Бійня в День пам'яті». Але «Лейкерс» це не зломило — допомогло швидке відновлення 38-річного ветерана Каріма Абдул-Джаббара, що у результаті і допомогло перемогти «Селтікс» у шести матчах . Це був перший раз, коли «Селтікс» програли «Лейкерс» у фіналі, і перший раз, коли вони програли вирішальний матч фінальної серії на домашньому паркеті «Бостон-гардена».
У міжсезоння склад «Бостона» поповнив Білл Уолтон, що прийшов з «Лос-Анджелес Кліпперс». Він був зоряним гравцем під час виступів за «Портленд Трейл Блейзерс», але з самого початку кар'єри його переслідували травми, і в «Бостоні» Уолтон став гравцем, що виходять з лавки.
«Селтікс» зразка сезону 1985/86 років були однією з найсильніших команд в історії НБА. Берд вперше виграв змагання з триочковим кидкам на Зоряному уїк-енді. «Бостон» виграв 67 ігор по ходу сезону, а на домашньому паркеті «Селтікс» здобули 40 перемог, програвши лише один матч . Ларрі Берд втретє поспіль отримав нагороду найціннішому гравцеві НБА, а Уолтон виграв нагороду найкращому запасному гравцю НБА. У фіналі плей-оф «Бостон» здобув перемогу над «Х'юстон Рокетс» і в 16-й раз став чемпіоном ліги . Берду майже вдався тріпл-дабл за підсумками серії (24,0 очка, 9,7 підбору, 9,5 передач) , а у вирішальній шостій грі він набрав 29 очок, 11 підбирань і 12 передач. Ларрі Берд отримав нагороду найціннішому гравцеві фіналу НБА вдруге.
Завдяки обміну Хендерсона «Бостон» мав право на 2-й номер вибору на драфті 1986 року. Керівництво команди ухвалило рішення обрати Лена Байаса — багатообіцяючого гравця з Меріленда . Фанати вважали, що Байас стане серйозним посиленням «Селтікс» у майбутньому, але через всього 48 годин після драфту Байас загинув від передозування кокаїну .