Великі протичовнові кораблі проєкту 1134Б (шифр «Беркут-Б», за класифікацією НАТО) — серія радянських протичовнових кораблів океанської зони, розвиток проєкту 1134А. У 1970-х роках на миколаївському Суднобудівному заводі імені 61-го Комунара були побудовані сім кораблів цього проєкту. За західними класифікаціями належать до крейсерів класу Kara.
Бойове призначення
Згідно з тактико-технічними завданнями (ТТЗ), великі протичовнові кораблі проєкту 1134Б («Беркути-Б») були призначені для бойової служби у віддалених районах Світового океану із завданням пошуку, виявлення і знищення атомних ракетних підводних човнів ймовірного противника. З цією метою кораблі мали входити до складу тактичних груп однорідних і різнорідних протичовнових сил, надаючи їм бойову стійкість. Для вирішення поставлених завдань великі протичовнові кораблі оснащувалися новітніми засобами виявлення і знищення підводних човнів, а універсальний зенітно-ракетний комплекс «Шторм» слугував засобом зональної протиповітряної оборони для всього з'єднання. Діючи в складі корабельних протичовнових груп (), кораблі проєкту за відсутності важких авіаносних або протичовнових крейсерів були їхнім бойовим ядром. Завдання боротьби з корабельними ударними угрупованнями противника в ТТЗ цим кораблям не ставилося.
Спочатку передбачалося, що «Беркути-Б» будуть діяти в групі з двох великих протичовнових кораблів (ВПК) проєкту 1134Б або в комбінації з кораблем проєкту 1134А, а також одного — двох ВПК проєкту 61 або сторожових кораблів проєкту 1135. До такої КПУГ також мав включатися малий протичовновий корабель проєкту 1124 з потужною опускаємою ГАС «Шелонь», але через те, що на практиці МПК мали низьку мореплавність і не були здатні тривалий час брати участь у протичовновому пошуку в умовах відкритого штормового моря, від включення їх до складу КПУГ на бойовій службі відмовилися. В умовах бойової служби спостерігати більше одного-двох кораблів з сімейства «Беркутів» разом можна було рідко, найчастіше на великих військово-морських навчаннях. Протягом служби призначення кораблів проєкту зазнало низку змін.
Історія проєктування
У жовтні 1964 року було затверджене тактико-технічне завдання на проєкт корабля ППО/ПЧО з котлотурбінною енергетичною установкою. Розробка його велась в рамках проєкту 61А. Однак після розгляду ескізного проєкту 61А в квітні 1966 року Міністерство суднобудівної промисловості СРСР і ВМФ СРСР ухвалили спільне рішення затвердити основні елементи корабля ППО/ПЧО з газотурбінною енергетичною установкою і посиленим зенітним ракетним і артилерійським озброєнням на базі і з використанням робочих креслень великого протичовнового корабля проєкту 1134А, але з низкою конструктивних змін. Розробка технічного проєкту (оминаючи стадію ескізного) нового протичовнового корабля, який отримав індекс 1134Б, була доручена Північному проєктно-конструкторському бюро в Ленінграді, роботи були розпочаті в травні 1966 року. Головним конструктором був призначений В. Ф. Анікієв, його заступником А. М. Кожевников. Спостерігачем від ВМФ став капітан 2 рангу О. Т. Сафронов, пізніше — капітан 2 рангу М. О. Янчевський, ще пізніше — капітан 2 рангу А. Ф. Нікольський. У листопаді 1967 року головним конструктором проєкту був призначений головний конструктор Північного проєктно-конструкторського бюро О. К. Перьков, заступниками головного конструктора — М. Г. Гольберг і В. А. Івойлов.
Розробка технічного проєкту 1134Б була «виключно творчим процесом для колективу Північного ПКБ, підприємств-контрагентів, науково-дослідних інститутів промисловості і ВМФ». Головнокомандувач ВМФ С. Г. Горшков відвідував Північне ПКБ і заслуховував доповіді про те, як просувається процес проєктування, радився з керівництвом бюро і провідними фахівцями про заходи з підвищення бойових і експлуатаційних якостей проєкту. У ході таких відвідувань приймалися рішення з уточнення затвердженого завдання на проєктування кораблів проєкту 1134Б.
Проєкт 1134Б розроблявся з урахуванням нових нормативних вимог і правил проєктування надводних кораблів, прийнятих уже після розробки проєкту 1134А. Перші робочі кресленики (для розбивки плазу) конструкторське бюро почало поставляти заводу-будівникові в четвертому кварталі 1966 року. Технічний проєкт корабля був остаточно затверджений 27 листопада 1967 року. Перед видачею теоретичного кресленика, за узгодженням із Військово-Морським Флотом, з метою створення резерву площі і зниження затісненості приміщень, корабель був подовжений на 2 метри чотирма вставками по довжині корпусу зі шпацією 500 мм. Поставка робочих креслеників корпусу була закінчена переважно у 1967 році, після цього широко розвернувся випуск робочих креслень з інших спеціалізацій. При розробці робочих креслень конструкторам вдалося вирішити давню проблему радянських суднобудівних конструкторських бюро — провести розробку суміщених узгоджених креслеників для запобігання переробкам на кораблі при монтажі обладнання, суднових систем і кабелів з причини їхньої взаємної накладки на місці через відсутність детальних розмірів у робочих креслениках.
У новому проєкті порівняно з проєктом 1134А були збільшені головні розміри корпусу. Засоби гідроакустики і ПЧО були залишені у тому ж складі, але вогневі засоби були посилені за рахунок установки нового зенітно-ракетного комплексу самооборони «Оса-М» і заміни 57-мм артилерійського комплексу АК-725 на 76-мм АК-726. На кораблі встановлювалися перспективні пускові установки універсального ЗРК «Шторм» Б-192 конвеєрного типу, частково було замінене комплектуюче устаткування. Вже після розгляду технічного проєкту, до складу озброєння були додатково включені 30-мм шестиствольні зенітні автомати АК-630 з системою управління артилерійським вогнем МР-123 «Вимпел» і гідроакустична станція МГ-325 «Вега» з буксируваною антеною і опускаємою антеною змінної глибини. Під час проєктування в проєкт вносилися доповнення, не передбачені тактико-технічним завданням: були додані системи взаємного обміну інформацією між кораблями, обробки інформації та видачі цілевказівки зброї, навігаційна РЛС «Дон», комплекс «Салгір», нові засоби радіоелектронної боротьби і зв'язку. На корпусах валопроводів і обтічників ГАС встановлена електроізоляція.
Програма будівництва
Будівництво
Будівництво великих протичовнових кораблів проєкту 1134Б велося на Суднобудівному заводі імені 61 Комунара в Миколаєві. Вибір як місця будівництва заводу ім. 61 Комунара був обумовлений наявністю у підприємства досвіду будівництва перших у світі серійних кораблів з газотурбінною енергетичної установкою — великих протичовнових кораблів проєкту 61, а також відносною близькістю заводу-виробника газотурбінних двигунів — виробничого об'єднання «Зоря» (Миколаїв).
Головний корабель проєкту був закладений на другому стапелі заводу. Закладка наступних кораблів відбувалася після спуску на воду попереднього корпусу в той же день і на тому ж стапелі. Стапельний період тривав від десяти місяців до півтора років. Будівництво кораблів на стапелі велося блоковим способом, але з урахуванням особливостей збирання секцій на похилому стапелі: стикування блоків і секцій здійснювалося приспуском їх на стапелі, а з'єднання — виконанням єдиного блокового кільцевого шву автоматичного зварювання.
При підготовці до спуску зі стапеля головного корабля серії (будівельний номер С-2001) був застосований винахід корабелів заводу: замість насалювання полозів стапелю, під спускові полози встановлювалися щити товщиною 22 мм із спеціального антифрикційного пластмасового матеріалу, на які наносився тонкий шар авіаційного мастила ЦИАТИМ-201. Застосування таких щитів при спуску кораблів на воду дозволило значно спростити і здешевити його.
Корпуси кораблів проєкту 1134Б спускалися на воду без носового обтічника гідроакустичної станції «Титан-2», обтічника ГАС «Хоста» і гребних гвинтів, аби уникнути пошкодження їх при спуску. Установка гвинтів і бульба здійснювалася при спеціальному докуванні корабля в процесі добудови. Докування проводилося досить оригінальним способом: через те, що заводський плавучий док не був розрахований на кораблі настільки великої водотоннажності, докові роботи проводили у два прийоми — спочатку докувалася носова частина корпусу, корма при цьому підтримувалася на плаву за допомогою додатково заведених понтонів, потім корабель виводився з плавучого доку, де встановлювався новий набір кільблоків для кормової частини, понтонами підтримувалася носова частина, а в доці встановлювалися гребні гвинти. Таким же чином, в два етапи, фарбували днище. Через те, що кораблі здавалися в кінці року за несприятливих погодних умов, їхнє фарбування переносилося на наступний рік.
Випробування
Після виконання докових робіт проводилися швартовні випробовування, в ході яких здійснювалася перевірка всіх систем, пристроїв і механізмів (включаючи головні) біля заводського причалу. Наступним етапом були заводські (ходові) випробування, на яких проводилося регулювання і налагодження систем, комплексів, пристроїв і механізмів на ходу корабля, а також відстріл усіх видів зброї () для перевірки міцності фундаментів.
На державних випробуваннях — наступному етапі — перевірялися тактико-технічні елементи корабля, працездатність корабельної зброї, механізмів, пристроїв, систем, комплексів, технічних засобів, умови мешкання екіпажу. Головний корабель проєкту проходив також морехідні (штормові) випробування. У процесі державних випробувань проводилися всережимні випробування головних двигунів, допоміжних механізмів і пристроїв, автоматики та електрообладнання, визначалися резерв потужності головної енергетичної установки (ГЕУ) на бойовому режимі (для всіх кораблів він склав 70-80 %), швидкість повного ходу і оперативно-економічна швидкість, дальність плавання, маневрені характеристики ГЕУ, перевірялися готовність ракетної зброї до бойового використання, здатність радіолокаційного озброєння виявляти і розрізняти повітряні та морські цілі, видавати цілевказівки зброї корабля, керувати стрільбою зенітної артилерії. У ході державних випробувань було з'ясовано, що кораблебудівна частина на всіх кораблях відповідала технічним умовам.
Завершальним етапом державних випробувань кораблів було комплексне тактичне навчання з перевірки бойових засобів корабля з пошуку, стеження, атаки підводного човна в умовах відбиття атак авіації, ракетних і торпедних катерів. Тактичне навчання зазвичай включало такі елементи: пошук і атака підводного човна проєкту 613 з застосуванням РБУ-6000; відбиття атак з повітря — ракетна стрільба носовим і кормовим ЗРК «Шторм» по двох радіокерованих мішенях на низьких висотах, ракетна стрільба по парашутній мішені; морський бій — ракетна стрільба ПКРК «Шторм» по морській цілі; відбиття атаки торпедних катерів — ракетна стрільба ЗРК «Оса-М», артилерійська стрільба комплексом АК-726 по морській цілі; стрільба комплексом постановки хибних цілей ПК-2; боротьба за живучість і захист від зброї масового ураження.
Загальна тривалість будівництва кораблів становила від трьох років і одного місяця до чотирьох років і одного місяця, найдовше будувався «Таллін», швидше за всіх — «Ташкент», в середньому будівництво з моменту закладки кіля до підписання приймального акта займало близько трьох з половиною років.