Андрі́й Петро́вич Гонча́р — актор Одеського театру юного глядача імені Юрія Олеші, народний артист УРСР (1981), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка 1982 року.
Біографія Народився 10 листопада 1936 року в родині колкоспників у селі Деньги, тепер Золотоніський район, Черкаська область, Україна. 1960 року закінчив акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, майстерня Івана Чабаненка, викл. Л. А. Олійник.
1960—1961 — актор Чернігівського обласного театру ім. Т.Шевченка, 1961—1962 — актор Кримського російського драматичного театру ім. Горького, 1962—1964 — актор Камчатського обласного драматичного театру, 1964—1965 — актор Черкаського обласного драматичного театру, 1965—1970 — актор Одеського російського драматичного театру ім. А. Іванова, 1970—1973 — актор першого драматичного театру Групи радянських військ в Німеччині. 1973 — актор, з 1991 — художній керівник Одеського російського драматичного театру ім. Іванова.
Член Спілки театральних діячів України — з 1968.
Починаючи 2009 роком — актор Одеського театру юного глядача.
Театральні ролі Альбер — «Се ля ві, мій дорогий» Жана-Жака Брікера та Моріса Ласега, Чарнота — «Біг» Булґакова, Папа — «Кішка на розпеченому даху» Вільямса, Борис — «Конкурс» Ґаліна, Клаузен — «Перед заходом сонця» Гауптмана, Реджі — «Квартет» Гарвуда, Риппофратт — «Трактирниця» Ґольдоні, Зиков — «Зикови» Горького, Дятлов — «Третя патетична» Дятлова, Гнат — «Безталанна» Карпенка-Карого, Богдан — «Богдан Хмельницький» Корнійчука, Петро I — «Антихрист» Мережковського, Оронот — «Урок дружинам» Мольєра, Борис, Мамаєв — «Гроза», «Мудрець» Островського, Ігор — «Поки вона помирала» Птушкіної, Росс — «Остання зупинка» Ремарка, Геракл — «Сьомий подвиг Геракла» Рощіна, Микола I — «Людина вище своєї долі» Салинського, Казанець — «Стряпуха» Софронова, Блюхер, Андрій, Гоєвой, Анатолій, Василевський («Коли мертві оживають», «Люди в сірих шинелях», «Біля голубого Дунаю», «Суд матері», «Маршал Жуков» Рачади), Смірнов, Ґаєв — «Ведмідь», «Вишневий сад» Чехова, Єнукідзе — «Большевики» Шатрова, Тібальд, Дункан — «Ромео і Джульєтта», «Макбет» Шекспіра, Руфій — «Цезар і Клеопатра» Шоу.
Зіграв у кінофільмах ДЕФА — «Стиглі вишні», Кіностудія імені Олександра Довженка — «Ключі від неба», 1964, режисер Віктор Іванов, «Вигідний контракт», 1979, режисер Володимир Савельєв, «Геллі і Нок», 1995, режисер Вадим Іллєнко, Мосфільм — «Оборона Севастополя», Одеська кіностудія — «Блакитний патруль» — 1974, режисер Теймураз Золоєв, «Важкий участок» — 1977, режисер В'ячеслав Колегаєв, «Артем» — 1978, режисери Микола Кошелєв та Валентин Морозов, «Пригоди Електроніка», 1979, режисер Костянтин Бромберг, «Тільки в мюзик-холі», 1980, режисер Микола Ковальський, «Депутатський час», 1980, режисер Олександр Павловський, «Довгий шлях в лабіринті» — 1981, режисер Василь Левін, «Золоті черевички», 1981, режисер Валентин Козачков, «Бій на перехресті», 1982, режисер Анатолій Тютюнник, «Весільний подарунок» — 1982, режисер Ролан Биков, Резо Есадзе та Олександр Ігішев «Подвиг Одеси», 1985, режисер Володимир Стрєлков, «Поїзд поза розкладом», 1985, режисер Олександр Гришин, «Золоте весілля», 1987, режисер Наталія Мотузко, «День кохання», 1990, режисер Олександр Полинников, «Господня риба», 1991, композитор Ігор Кантюков, Кіностудія імені Горького — «Хутірець в степу», 1970, режисер Борис Бунеєв, Узбекфільм — «Вогненні дороги», 1977—1984, режисер Шухрат Аббасов, серіал «Комедійний коктейль», 2002—2004, режисер Юрій Стицьковський, 19-а серія. 2007 — «Ліквідація», режисер Сергій Урсуляк.
Нагороди Медалі «За доблесну працю» (1970), «Ветеран праці» (1987). Звання «Народний артист УРСР» (1981). Звання «Заслужений артист УРСР» (1978). Державна премія Української РСР ім. Т. Шевченка (1982). За виконання головної ролі у виставі Одеського ТЮГу «Потап Урлов» удостоєний премії ім. Л. Бугової та І. Твердохліба (як найкращий актор року в Одесі театрального сезону 2009/2010). Почесний громадянин села Деньги (2024) .
Родина Дочка Наталія — актриса Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка. Син Денис закінчив Одеський національний університет ім. І.Мечникова.
Примітки
Посилання
Гончар Андрій Петрович на сайті Kinopoisk Гончар Андрій Петрович на сайті kino-teatr.ru Шевченківський комітет Кримологія Андрей Гончар // Одесский ТЮЗ им. Юрия Олеши