Сини́ця чо́рна (Periparus ater) — невеликий птах родини синицевих (Paridae). В Україні осілий, кочовий, зимуючий вид. Охороняється Бернською конвенцієюФауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенка. — Київ, 2010.  — 80 с. (с. 37).

Морфологічні ознаки Синиця невеликих розмірів, менша за горобця. Маса тіла 8—10 г, довжина тіла близько 11 см. У дорослого птаха верх голови і горло чорні, з полиском; щоки, потилиця і шия з боків білі; спина оливково-сіра; поперек і надхвістя рудуваті; на чорних верхніх покривних перах крила дві білі поперечні смужки; низ білий, з вохристим відтінком; махові і стернові пера бурі, зі світлою облямівкою; дзьоб чорний, ноги сірі. У молодого птаха верх голови і горло з бурим відтінком; щоки, потилиця і низ жовтувато-вохристі. Від більшості синиць відрізняється білою потилицею та двома білими смужками на крилі.

Поширення Область поширення — лісові райони Євразії, а також Атлаські гори, північно-західний Туніс в Африці. На північ у Скандинавії і Фінляндії піднімається до 67 пн.ш, в Європейській частині Росії до 65 пн.ш., у долині Обі до 64 пн.ш, далі на схід — до 62-ї паралелі, на тихоокеанському узбережжі до Охотського моря. Ізольована популяція також існує на Камчатці. Південна межа ареалу приблизно збігається з кордоном лісостепової зони і проходить через південні схили Карпат, північну Україну, Калузьку, Рязанську, Ульяновську області Росії, Південний Урал, Алтай, Північну Монголію, верхню течію Амура. Далі на схід межа ареалу проходить значно південніше, охоплюючи північно-східні райони Китаю на південь до Ляоніна. Крім того, в Китаї і прилеглих районах (Непал, М'янма) є декілька ізольованих ділянок. Інші розрізнені ділянки ареалу — Крим, північно-східна Туреччина, Кавказ, Закавказзя, Іран, Сирія і Ліван. За межами материку зустрічається на Британських островах, Сицилії, Корсиці, Сардинії, Кіпрі, Сахаліні, Монероні, південних Курильських, Хоккайдо, Хонсю, Цусімі, Чеджудо, Якусімі, Тайвані.

В Україні гніздиться в лісовій і частково в лісостеповій смугах, а також в гірському Криму. Спостерігається розширення ареалу на південь. У центральній Україні найбільш південною точкою гніздування є околиці м. Черкас.Гаврилюк М. Н. О редких гнездящихся воробьиных птицах Черкасщины // Беркут. — 2004. — Т. 13, вып. 1. — С. 18-22.. Взимку трапляється майже на всій території, крім півдня та південного-сходу степової смуги. Протягом двох останніх десятиліть ареал розширюється в південному напрямку.

Під час зимових кочівель трапляється в лісах і парках Запорізького Придніпров'я та Приазов'яПетроченко В. І. Біорізноманіття хребетних тварин Національного заповідника «Хортиця» // Сучасні проблеми біології, екології та хімії : Матеріали міжнарод. наук. конф. — Запоріжжя, 2007. — С. 416—417Птицы нашего города / А. И. Кошелев, В. А. Кошелев, А. Н. Николенко, Л. В. Пересадько; под. общ. ред. А. И. Кошелева. — Мелитополь, 2006. — 178 с. (с. 88—89).

Підвиди Нараховують близько 21 підвиди:

P. a. ater (Linnaeus, 1758) P. a. britannicus (Sharpe & Dresser, 1871) P. a. hibernicus (Ogilvie-Grant, 1910) P. a. vieirae (Nicholson, 1906) P. a. sardus (O. Kleinschmidt, 1903) P. a. atlas (Meade-Waldo, 1901) P. a. ledouci (Malherbe, 1845) P. a. moltchanovi (Menzbier, 1903) P. a. cypriotes (Dresser, 1888) P. a. derjugini Zarudny & Loudon, 1903 P. a. michalowskii (Bogdanov, 1879) P. a. gaddi Zarudny, 1911 P. a. chorassanicus (Zarudny & Bilkevitch, 1911) P. a. phaeonotus (Blanford, 1873) P. a. rufipectus (Severtsov, 1873) P. a. martensi (Eck, 1998) P. a. aemodius (Blyth, 1845) P. a. pekinensis (David, 1870) P. a. kuatunensis (La Touche, 1923) P. a. insularis (Hellmayr, 1902) P. a. ptilosus (Ogilvie-Grant, 1912)

Чисельність Чисельність в Європі оцінена в 12—29 млн пар, в Україні — 85—115 тис. парBirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).. Враховуючи, що в Європі розташовано 50—74 % площі гніздового ареалу, попередня оцінка загальної чисельності виду становить 73—348 млн особин. Чисельність стабільна.

Гніздування Чорна синиця — типовий мешканець хвойних лісів. Віддає перевагу ялиновим лісам, зустрічається також в ялиново-листяних і соснових лісах. Гніздиться окремими парами. Гнізда влаштовує в дуплах переважно хвойних дерев, зокрема, у природних порожнинах, що утворилися у прогнивших стовбурах або трухлявих пнях, інколи — в старих дуплах дятлів. Висота їх розташування зазвичай не перевищує 1 м. Розміри дупел невеликі: глибина 10—15 см, ширина 5—10, діаметр льотка 2—4 см. У окремих випадках може заселяти штучні гніздівлі (синичники). Будівельним матеріалом слугує переважно зелений мох з домішками кінського волоса, інколи сухих травинок. Лоток вистилається товстим шаром шерсті ссавців, зрідка з домішкою пташиних пер.

У кладці 7—10 яєць. Шкаралупа матова, молочно-біла з дрібними іржаво-червоними або іржаво-коричневими плямами, інколи із завитками. Біля тупого кінця плями утворюють віночок. Розмір яєць: 15,10×11,68 мм.

Початок відкладання яєць припадає на кінець квітня. Свіжі кладки з'являються протягом першої половини травня. Протягом сезону два виводки. Другі кладки відмічають у другій половині червня. Яйця насиджує самка протягом 14—16 діб.

Живлення

У період розмноження віддає перевагу різноманітним комахам та їх личинкам. Восени та взимку переключається на насіння рослин, головним чином хвойних, особливо ялини. У випадку неврожаю насіння хвойних здійснює кочівлі (див. біологічні інвазії) у нетипові для виду місця — листяні ліси, тундру, лісостеп та культурні ландшафти.

Охорона Вид занесений до Додатку ІІ Бернської конвенції (охоронна категорія: підлягає особливій охороні). На регіональному рівні в Україні занесений до Червоних списків тварин Луганської і Сумської областей.

Джерела

Література Воинственский М. А. Пищухи, поползни, синицы УССР. Биология, систематика, хозяйственное значение. — К.: Изд-во КГУ, 1949. — 122 с.

Посилання BBC Radio: Coal tit song. Retrieved 21 November 2006. RSPB: Coal tit. Includes song and video. Retrieved 13 March 2008. Ageing and sexing (PDF; 2.8 MB) by Javier Blasco-Zumeta & Gerd-Michael Heinze Feathers of coal tit (Parus ater) Avibase. Retrieved 23 October 2020.