Тигра́н Гево́ргович Чухаджя́н (Зустрічаються також варіанти Չուհաճյան [] і Չուխաջյան [] (), 1837, Константинополь — 11(23) березня 1898, Ізмір) — вірменський композитор, диригент, піаніст, музично-громадський діяч, педагог, засновник вірменського оперного мистецтва Армения / Кругосвет, вірменського музичного театру , один з засновників вірменської національної професійної школи. Автор першої опери і оперети в музичній історії СходуХронологічний: перші грузинська опера — «Дареджан підступна» (1897) , азербайджанська — «Лейлі і Меджнун» (1907), арабська — «Два царі» (1927), турецька — (1934) тощо., засновник музичного театру на Близькому Сході .

Біографія

Народився в окрузі Пера (), Константинополь, в родині палацового годинникаря . Його батько, Геворг, був шанувальником мистецтва й усіляко підтримував талановитого сина у прагненні отримати музичну освіту. Вже у віці 15-16 років молодий Чухаджян привернув увагу музичної спільноти своїм виконанням. Подальшому розвитку його музичних здібностей сприяв композитор Габріель Єранян. Професійне музичне навчання розпочалось під керівництвом італійського піаніста Ч. Мандзоні, у якого Чухаджян брав уроки фортепіано і теорії музики протягом декількох років. За порадою останнього він вирушив для удосконалення освіти до Італії й у 1861–1864 роках навчався у Мілані. Так Чухаджян став одним з перших вірменських композиторів з вищою освітою, отриманою в Європі. Через деякий час після повернення з Італії композитор одружився зі співачкою Анік Абазян. З цього періоду вів також викладацьку діяльність.

У 1860-х роках почав боротися разом з іншими представниками вірменського населення в Туреччині за розвиток своєї національної культури й очолював прогресивно налаштованих музикантів-вірмен, які пропагували передову європейську музичну культуру, європейські форми організації музичної освіти, а також музично-громадського життя:«Чухаджян був головою прогресивно налаштованих музикантів-вірмен, що пропагували передову європейську культуру, європейські форм організації музичної освіти і музично-громадського життя». Брав участь в організації вірменських музичних товариств, зокрема, співробітничав з музичною організацією «Вірменська ліра» — першою в своєму роді в музичній історії Близького Сходу, і разом з Габріелем Єраняном займався організацією видання музичного журналу «Вірменська ліра» (1861–1864). Брав активну участь в організації загальнодоступних концертів, читав лекції, керував вірменським оркестром округу Хасгюх Константинополя.

У 1872 році Чухаджян став основоположником вірменського музичного театру. З 1877 року очолював музично-театральну трупу. Організував «Театр отоманської опери», який пізніше отримав назву «Вірменська трупа турецької оперети». Співробітничав з музичним театром «Гусанергакан», особливо плідним було однак його співробітництво з театром «Аревелян татрон» (Східний театр) Акопа Вардовяна , музичним керівником якого він був протягом декількох років. У 1891–1892 роках композитор відвідав Париж, де були поставлені його оперети. Французька преса називала його «східним Оффенбахом».

У 1896 році Чухаджян через посилення антивірменських репресій разом з родиною переїхав зі столиці до Ізміру. Невдовзі після цього він помер від раку у віці 61 року. Через швидкоплинну хворобу і смерть його останній музично-театральний твір лишився не завершеним. Останні роки композитор жив у злиднях, похорон Чухаджяна був організований «Товариством для нужденних». Про його смерть вірменська газета «Мшак» з болем писала: «Смерть у бідності і славний похорон».

Одна з учениць так описувала Чухаджяна:

Він відрізнявся від всіх, кого я знала. Він ніколи не носив феску у приміщенні, його сиве волосся нагадувало про Бетховена. Він мав неповторний характер, гордовиту статуру і вишукані манери. Він хотів, щоб його студенти вкладали у гру все серце і душу. Альтруїст і скромна людина, він завжди носив темно-сірий фрак…

З нагоди підписання Сан-Стефанського мира Чухаджян був нагороджений орденом святого Станіслава російським імператором Олександром IIDikran Çuhacıyan Efendi .

Похований на вірменському цвинтарі Ізміра. За два роки після смерті Чухаджяна його учень А. Синанян поставив над могилою композитора його мармуровий бюст.

Творчість

Тигран Чухаджян залишив значну творчу спадщину — декілька опер і оперет, перші камерні, симфонічні і фортепіанні твори у вірменській музиці, а також пісні і романси, музику до драматичних спектаклів. Його фортепіанні п'єси охоплюють різні жанри та форми, такі як фантазії, парафрази, фуги й танці, хоча найчисленнішими є п'єси танцювального характеру. Серед інших творів «Великий вальс», «Орієнтальна ліра» і деякі інші за своєю імпровізаційністю і віртуозністю близькі до парафраз і фантазій романтичної музики Ліста і Тальберга. Чухаджян намагався опанувати найбільш незвичайні музичні жанри та форми. В своїх творах композитор майстерно поєднує методи європейського музичного вираження з ладомелодичними елементами західновірменської міської народної музики, вірменської духовної музики, з мелодіями східної музики в цілому, виявляючи високу майстерність поліфонії. Саме у творчості Чухаджяна вперше у вірменській музиці з'явились самостійні поліфонічні форми. Вважається, що в його музиці ще не присутні мелодії вірменського народного фольклору — сільських народних пісень тощо. Цей напрямок у вірменській класичній музиці розпочнеться тільки з 1880-х років.

Маючи широкі музичні здібності, Чухаджян на вулицях міста слухав і відзначав фрагменти мелодій і ритмічні мотиви для використання у своїх такорах. На формування його музичного стилю значний вплив справила школа італійської опери і французька оперета. 1868 року Чухаджян написав оперу «Аршак II» — першу вірменську національну оперу Згідно з авторами «Короткої історії опери», вірменський національний оперний стиль остаточно встановився з появою першої опери Тиграняна «Ануш», див. «Tigranyan's first opera, Anush, firmly established an Armenian national opera style.».

Починаючи з 1870-х років Чухаджян працював над музичними комедіями, оперетами. В них композитор тонко приховував національні, соціальні й політичні натяки, виносив на перший план побутові і сатиричні елементи, романтичні переживання. Саме в оперетах особливо відзначається вплив вірменського міського фольклору. Він співробітничав з вірменськими й італійськими лібретистами, зокрема з Т. Наляном, Алборето та іншими. 1872 року на основі сюжету «Ревізора» Гоголя композитор написав оперету «Аріф» (лібрето турецькою мовою вірменськими літерами) — першу в історії вірменської класичної музики, у 1873 році оперету «Кьоса кьохва» («Плішивий староста», автор лібрето Геворг Рштуні), яка була поставлена у тому ж році в театрі Вардовяна. «Кьоса кьохва» вже у перший період була поставлена більш ніж 60 разів. Найпопулярнішою його оперетою стала «Леблебіджи», роботу над якою Чухаджян завершив 1875 року. Велику популярність цим оперетам принесли ліризм музики, стрімкість розвитку дії й дотепність, живість, влучність характеристик. Як відзначає Є. Барварт, у своїх опереткових творах Чухаджян ніс влив зайхідноєвропейських майстрів опери Ж. Оффенбаха, Ш. Лекока і Ф. Зуппе . Згідно з «Оксфордським оперним словником» в цих творах відчувається вірменський побут і звичаї свого часу. Багато його творів були опубліковані вже у 1870—1880-х роках. 1890 року композитор завершує роботу над оперою-феєрією «Земіре». Більшість цих творів ставились за його життя. Симфонічні твори Чухаджяна виконувались, зокрема, оркестром Синаняна. 1897 року у вірменській пресі з'явилась інформація про завершення Чухаджяном опери «Індіана». Починаючи з періоду навчання у Мілані, на подальшу творчість композитора великий вплив справила музика Дж. Верді.

Музичний критик Адольфо Талассо про творчість Чухаджяна писав:

Тигран Чухаджян був першим композитором, який застосував європейську музичну техніку до східної музики. Його високо оригінальні ідеї, свіжість музичної мови, яскравість оркестровки — все пройняте світлом Сходу. Його композиції повні влади і чарівності, вирізняються своєю досконалістю гармонії та взаємодоповнення

Чухаджян також є автором музичної драми «Алексіназ» про історію сербсько-турецької війни. Згідно з музичним критиком П. Хертеленді, Чухаджян головним чином був композитором бельканто. Своїми музичними впливами його творчість коливається між Белліні й Бородіним і стає справжньою сумішшю Сходу і Заходу. Композитор зосереджується переважно на дуетах і аріях, порідко викладаючи деталі драматичних моментівThe Independent Observer of San Francisco Bay Area Opera, 10 September 2001:"…Chukhadjian was a talent, with the melodiousness of a prime bel canto composer. He straddles a region between Bellini (minus the coloratura) and Borodin, a true amalgam of east and west. Like the bel canto players, he rarely fleshes out dramatic moments, but focuses rather on alluring duets and arias…".

Відповідно до авторів «Короткої історії опери» і «Оксфордського оперного словника», як активний прибічник звільнення Вірменії від турецького панування, Чухаджян привніс дух націоналізму у своє мистецтво.

«Аршак II»

Опера «Аршак II» — перша вірменська національна опера і найбільший твір Чухаджяна. Роботу над оперою композитор завершив у 1868 році в Константинополі, автор двомовного (вірменська, італійська) лібрето поет і драматург Товмас Терзян, опера видана у 1871 році. За стилем лібрето Терзяна належить до лірико-драматичного жанру. Записка про завершення опери в книзі Терзяна на італійські мові позначила народження вірменської національної опери.

Перша постановка відбулась 10 березня 1868 року в театрі «Наум», твір виконувався в уривках італійською оперною трупою. Композитор планував поставити оперу цілком в наступному 1869 році, однак через несприятливі умови Османської імперії і через відсутність необхідних матеріальних ресурсів, здійснити цю ідею не вдалось. За життя автора окремі номери з опери звучали в концертному виконанні в Константинополі (під назвою «Олімпія»), Венеції і Парижі. 1873 року фрагменти з опери були представлені на Всесвітній виставці у Відні.

Монументальний «Аршак II» написаний в традиціях італійської історико-романтичної опери першої половини XIX століття — Россіні, Белліні і особливо раннього Верді . Втілюючи ліричну ідею лібрето, Чухаджян тонко розкриває також героїчні і драматичні лінії опери. Головні дійові особи ― цар Великої Вірменії Аршак II, цариця Олімпія, княгиня Парандзем, князі Гнел, Тірит та інші. Сюжет з історії Вірменії оснований на відомостях давньовірменських істориків Мовсеса Хоренаці і Фавстоса Бузанда. Дія розгортається у 365–367 роках в Армавірі в епоху складних відносин Великої Вірменії, Персії і Рима. Музично-літературною ідеєю опера відображає прагнення вірменського народу XIX століття до національного і соціального звільнення. За жанром «Аршак II» належить до європейської «великої опери» (Grand opera), де використовується великий симфонічний оркестр, хоровий і духовий ансамбль, розгорнуті масові сцени.

Після смерті Чухаджяна його оригінальні рукописи були відправлені до Вірменії у 1920-х роках його вдовою А. Абазян. Вони були виявлені музикознавцем Г. Тиграновим у 1942 році , після чого розпочалось друге життя цього твору. Цілком опера була представлена широкій публіці 29 листопада 1945 року. Для нової постановки лібрето опери було оброблене А. Гулакяном, диригентом виступив М. Таврізян. «Аршак II» був поставлений в Неаполі, Відні та інших містах світу . 1956 року опера була поставлена у Большому театрі Москви. 2001 року «Аршак II» був поставлений у США.

Музичний керівник опери Сан-Франциско, музикознавець Кліфорд Кранна писав про оперу «Аршак II»:

Своїми незрівнянними двірськими переворотами, спробами вбивства і любовною ворожнечею опера «Аршак II» пропонує все, що можна очікувати від справжньої драми.