Дисоціативний розлад ідентичності (), відомий також як розлад множинної особистості або просто множи́нна особи́стість — психічний феномен, за якого людина поводиться так, ніби володіє двома або більше різними особистостями, або еґо-станами. Кожна альтер-особистість у такому випадку має власні патерни сприйняття та взаємодії з довкіллям. Людям з множинною особистістю ставлять діагноз «дисоціативний розлад ідентичності», або «розлад множинної особистості». Таке явище відоме також під назвою «розщеплення особистості» та «роздвоєння особистості».
Визначення
Дисоціативний розлад ідентичності (, або DID) — психіатричний діагноз, прийнятий у «Діагностичному та статистичному довідникові психічних розладів» (DSM-IV), який описує синдром — феномен множинної особистості. Аби визначити в людини дисоціативний розлад ідентичності (або розлад множинних особистостей), необхідна наявність принаймні двох особистостей, які регулярним чином почергово контролювали б поведінку індивіду, а також втрати пам'яті, яка виходила б за межі нормальної забудькуватості. Втрата пам'яті зазвичай описується як «переключення». Симптоми мають відбуватися поза зловживанням будь-якими речовинами (алкоголем або наркотиками) або загальним медичним станом. Дисоціативний розлад ідентичності також знаний як розлад множинних особистостей (, або MPD)Міжнародний класифікатор хвороб-10-го перегляду . У Північній Америці такий розлад вирішено називати «дисоціативним розладом ідентичності» через розбіжності в думках у психіатричних та психологічних колах відносно цієї концепції, відповідно до якої один (фізичний) індивідуум може володіти більше ніж однією особистістю, де особистість можна визначити як вихідну суму психічних станів даного (фізичного) індивідууму.
Хоча дисоціація — психіатричний стан, який можна довести і який можна пов'язати з низкою різноманітних розладів, в особливості тих, які відносяться до травми та тривоги в ранньому дитинстві, множинну особистість як реально існуючий психологічний та психіатричний феномен певний час ставили під сумнів. Не зважаючи на розбіжні думки стосовно діагнозу множинної особистості, в багатьох психіатричних закладах (наприклад, ) існують палати, спеціально призначені для дисоціативного розладу ідентичності.
Відповідно до однієї з класифікацій, дисоціативний розлад ідентичності розглядається як тип психогенної амнезії (тобто такої, що має лише психологічну, а не медичну, природу). Посередництвом такої амнезії людина отримує можливість витісняти спогади травматичних подій або ж певного періоду життя. Таке явище називається розщепленням «я», або, за іншою термінологією, самості, а також переживань минулого. Маючи множинні особистості індивід може переживати альтернативні особистості з індивідуально різними характеристиками: такі альтернативні особистості можуть мати різний вік, психологічну стать, різний стан здоров'я, різні інтелектуальні властивості а також різний почерк. Для лікування такого розладу зазвичай розглядають довгострокові види терапії.
Як дві характерні ознаки дисоціативного розладу ідентичності виділяють деперсоналізацію та дереалізацію. Деперсоналізація — це змінене (в більшості випадків описується як спотворене) сприйняття себе та власної реальності. Така особа досить часто виглядає відособленою від консенсуальної реальності. Пацієнти часто визначають деперсоналізацію як «відчуття поза межами тіла та можливість спостерігати його з відстані». Дереалізація — змінене (спотворене) сприйняття інших. За дереалізації інші люди не будуть сприйматися як реально існуючі для даної людини; пацієнти з дереалізацією відчувають проблеми під час ідентифікації іншої людини.
Як показало дослідження, пацієнти з дисоціативним розладом ідентичності доволі часто приховують свої симптоми. Середня кількість альтернативних особистостей дорівнює 15. Зазвичай вони з'являються в ранньому дитинстві. Ймовірно, саме з цієї причини деякі з альтернативних особистостей є дітьми. У багатьох пацієнтів спостерігається коморбідність, тобто разом з розладом множинної особистості в них виражено й інші розлади, наприклад, генералізований тривожний розлад.
Дисоціативний розлад ідентичності є крайнім проявом дисоціації — механізму психологічного захисту, при якому людина починає сприймати те, що відбувається з нею так, ніби це відбувається з кимось стороннім. Цей механізм корисний, бо він дозволяє людині захиститися від надлишкових, нестерпних емоцій, але у випадках надмірної активації даного механізму з'являються дисоціативні розлади
Діагностичні критерії Згідно з «Діагностичним та статистичним довідником психічних розладів» (DSM-IV), діагноз дисоціативний розлад ідентичності ставиться у випадку, якщо в людини наявні двоє або більше відмінних ідентичностей або особистісних станів (при цьому кожна володіє власним відносно тривалим паттерном сприйняття та взаємин з довколишнім середовищем та самим собою), хоча б дві з цих ідентичностей рекуррентно захоплюють контроль над поведінкою людини, індивід не здатен згадувати важливу персональну інформацію, що виходить за межі звичайної забудькуватості, а сам розлад не спричинений прямими фізіологічними ефектами будь-якої речовини (наприклад, непритомність або хаотична поведінки за алкогольної інтоксикації) або загальним медичним станом (наприклад, комплексними парциальними нападами). При цьому зазначається, що в дітей такі симптоми не варто відносити до вигаданих друзів або інших видів ігор із залученням фантазіїDiagnostic criteria for 300.14 Dissociative Identity Disorder // Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, 4th Edition (DSM), Revised..
Не зважаючи на появу нових особистостей, базова особистість, яка має справжні ім'я та прізвище людини, лишається серед них. Кількість особистостей всередині може бути великою й зростати з роками. Головним чином це пояснюється тим, що людина несвідомо виробляє в собі нові особистості, які могли б допомогти їй краще поратися з тими чи іншими ситуаціями. Так, якщо на початкові лікування психотерапевт діагностує зазвичай 2—4 особистості, то протягом лікування виявляються ще 10-12. Іноді кількість осіб перевищує сотню. Особистості володіють зазвичай різними іменами, різною манерою спілкування та жестикуляції, різною мімікою, ходою й навіть почерком. Зазвичай особистість не знає про присутність в тілі інших особистостей.
Критерії для діагностики дисоціативного розладу ідентичності, опубліковані DSM-IV, було піддано критиці. В одному з досліджень (2001 року) було виділено низку недоліків даних діагностичних критеріїв: у зазначеному дослідженні стверджується, що вони не відповідають вимогам сучасної психіатричної класифікації, не ґрунтуються на таксометричному аналізі симптомів дисоціативного розладу ідентичності, описують розлад як закритий концепт, мають погану змістовну валідність, ігнорують важливі дані, перешкоджають таксометричному дослідженню, мають низький ступінь надійності та досить часто призводять до невірної постановки діагнозу, в них міститься протиріччя й кількість випадків з дисоціативним розладом особистості в ньому штучно занижено. У цьому дослідженні пропонується рішення для у вигляді нових, на думку дослідників, зручніших для використання, політетичних діагностичних критеріїв для дисоціативних розладів (Звичайний дисоціативний розлад, Генералізований дисоціативний розлад, Обширний дисоціативний розлад та Неспецифічний дисоціативний розлад)Dell P., Carena Etzel et al. Why the diagnostic criteria for dissociative identity disorder should be changed // Journal of trauma & dissociation. 2001, vol. 2, no1, pp. 7-72. ..
Додаткові симптоми
Окрім головних симптомів, перерахованих у DSM-IV, у пацієнтів з дисоціативним розладом ідентичності також можуть спостерігатися депресія, спроби суїциду, різкі зміни настрою, тривога та тривожні розлади, фобії, панічні напади, розлади сну та харчування, інші дисоціативні розлади, в окремих випадках галюцинації. Не існує єдиної точки зору щодо того, чи пов'язані ці симптоми з самим розладом ідентичності чи з пережитими психологічними травмами, які спричинили розлад ідентичності.
Дисоціативний розлад ідентичності тісно пов'язаний з механізмом психогенної амнезії — втрати пам'яті, яка має суто психологічну природу, без фізіологічних порушень у головному мозкові. Це психологічний захисний механізм, завдяки якому людина отримує можливість витісняти зі свідомості травматичні спогади, але у випадкові розладу ідентичності цей механізм допомагає особистостям «перемикатися». Надто сильне задіяння даного механізму часто призводить до розвитку щоденних проблем з пам'яттю в пацієнтів, які страждають на розлад ідентичності.
У багатьох пацієнтів з дисоціативним розладом ідентичності також спостерігаються явища деперсоналізації та дереалізації, трапляються напади збентеження та загубленості, коли людина не може зрозуміти, хто вона така.
Розлад множинної особистості та шизофренія Відрізнити шизофренію від розладу множинної особистості складно при діагностиці й головним чином тут спираються на структурні ознаки клінічної картини, нехарактерні для дисоціативних розладів. Крім того, відповідні симптоми сприймаються хворими на шизофренію все-таки частіше як результат впливу ззовні, а не як такі, що належать власній особистості. Розщеплення особистості за множинного розладу є масивним або молекулярним й формує доволі складні та інтегровані відносно до себе особистісні субструктури. Розщеплення за шизофренії, яке позначається як дискретне, ядерне або атомарне, являє собою відщеплення окремих психічних функцій від особистості в цілому, що призводить до її дезінтеграціїF44.81 Расстройство множественной личности (РМЛ) // Вид В. Д., Попов Ю. В. Современная клиническая психиатрия. — СПб: 2000..
Хронологія розвитку розуміння множинної особистості
1640-ті — 1880-ті Період теорії магнетичного сомнамбулізму як пояснення множинної особистостіCrabtree A & J. Multiple personality before Eve . — Вебсайт: Psychotherapy Arts .. 1784 — Маркіз де Пюісеґюр, учень Франца Антона Месмера, за допомогою магнетичних вправ ввів свого робітника Віктора Раса (Victor Race) в певний сомнамбулічний стан: Віктор проявив здатність неспання під час сну. Після пробудження він виявляється нездатним згадати те, що робив у зміненому стані свідомості, тоді як в останньому він зберігав повну обізнаність про події, які відбулись з ним як в звичайному стані свідомості, так й у зміненому. Пюісеґюр доходить висновку, що цей феномен схожий на сомнамбулізм, й називає його «магнетичним сомнамбулізмом». 1791 — Ебергард Ґмелін описав випадок «особистості, що змінюється» в 21-річної німецької дівчини. У неї проявилась друга особистість, яка розмовляла французькою мовою й стверджувала, що вона є французькою аристократкою. Ґмелін побачив подібність між таким феноменом та магнетичним сном й вирішив, що такі випадки можуть допомогти в розумінні формування особистості. 1816 — в журналі «Medical Repository» описано випадок Мері Рейнольдс, яка мала «дуальну особистість». 1838 — Чарльз Деспін описав випадок дуальної особистості в Естелли, 11-річної дівчинки. 1876 — Ежен Азам описав випадок дуальної особистості в молодої французької дівчини, яку він називав Феліда Ікс. Він пояснив феномен множинної особистості за допомоги концепції гіпнотичних станів, яка була популярна на той час у Франції.
1880-ті — 1950-ті
Введено концепцію дисоціації й того, що людина може мати декілька психічних центрів, які виникають, коли психіка намагається взаємодіяти з травматичним досвідом.