«Generation „П“» — постмодерністський роман російського письменника Віктора Пелевіна, вперше виданий у 1999 році.
Роман розповідає про покоління росіян, яке дорослішало й формувалось у часи політичних й економічних реформ кінця XX століття. Дія роману розгортається в Москві 1990-х років. Головний герой роману — Вавілен Татарський, інтелігентний юнак, випускник Літературного інституту. Випадково він потрапляє до світу реклами і, виявивши талант до створення рекламних слоганів, стає копірайтером, а згодом «кріейтором»Кріейтор — від — творець, автор, розробник. За словами начальника Вавілена Дмитра Ханіна, «творці нам тут на хуй не потрібні», а потрібні «кріейтори».. Його завданням є адаптація реклами закордонних товарів до російської ментальності. Потім Татарському доручають створення телевізійної реальності, яка заміщує навколишню реальність. Татарський бере участь у створенні телеобразів державних діячів і власне політичного життя країни за допомогою комп'ютерних технологій. Однак він постійно ставить собі питання, хто все ж таки всім цим керує. Насамкінець, пройшовши ритуал, він стає живим богом, земним чоловіком богині Іштар.
До першої публікації роману уривки книги було викладено в інтернеті, це дозволило критикам зробити про роман перші висновки, а читачам — зацікавитись книгою. В основному Пелевін починав тиражування своїх творів з журналів, однак «Generation „П“» минув публікацію в журналах і його було видано одразу книгою.
2011 року відбулась прем'єра фільму, знятого за романом режисером Віктора Гінзбурга.
Назва роману
На думку критиків, назва роману — «Generation „П“» () — була розрахована на певну цільову аудиторію й дає читачу можливість самостійно трактувати значення літери «П». У тексті роману містяться численні натяки на різні значення цієї літери. Критики й читачі висловлювали свої версії значення назви, сам Пелевін каже, що в мові «відбувається переозначення понять із метою надати їм іншого психологічного й соціального статусу».
На першій сторінці роману зазначено, що літера «П» означає Пепсі. Літеру «П» в назві роману можна також трактувати як російське лайливе слово «Пиздец»:
У романі російська ідея була висловлена таксистом і полягала в тому, «щоб особисто мене мордою об стіл не били». У підсумку Татарський вивів лише одну варту уваги думку стосовно національної ідеї: «антиросійська змова, безумовно, існує — проблема лише в тому, що в ній бере участь усе доросле населення Росії». В одному з інтерв'ю автора «Generation „П“» спитали, чи знайшов він національну ідею, на що Пелевін відповів:
Консюмеризм Віктор Пелевін у романі озвучив свою економічну теорію орануса. Центральним поняттям цієї концепції є ротодуп від . — людське суспільство як живий організм. Люди в цій концепції — клітини й нервова система, а масмедіа — переносник нервових імпульсів. Люди все оцінюють грошима, заробленими або витраченими. Вау-імпульси — сигнали, які спонукаються заробляти й витрачати гроші, що витісняють із голови все, що не пов'язано з грошима. Таким чином, автор виділив три види вау-імпульсів (від ): Оральний вау-імпульс спонукає людину до поглинання грошей; Анальний вау-імпульс спонукає до акту випускання з себе грошей. Власне задоволення надає саме факт витрачання грошей, а не володіння ними; Вау-імпульс витіснення — це захисний механізм, за допомогою якого оранус захищає себе від втручання свідомості в його діяльність. Полягає в повному ігноруванні будь-яких понять, які не мають стосунку до грошей.
Пелевін демонструє роль телебачення, комп'ютера й наркотиків у семантизації повсякденності, які діють на «identity», і спонукають його поглинати й виділяти гроші, перетворюючи людину на клітину маси споживання. Людина стає залежною від певних симулякрів, що нав'язані засобами масової інформації. Ці симулякри створюють образ щасливої людини, яка знайшла своє щастя у володінні матеріальними об'єктами. Для того, щоб відповідати цьому образу й справляти належне враження, люди вимушені купувати одяг, аксесуари, автомобілі, жінок певного класу.
Реклама Однією з ключових тем є вплив реклами й маркетингових стратегій на людину. Як стверджує літературний критик Максим Павлов, роман перевантажений однотипними пародіями на рекламу, які часто являють собою «пародію для пародії». Філософія реклами, розроблена Вавіленом Татарським, являє собою авторську концепцію роману, коли людина перестає бути Homo Sapiens і перетворюється на Homo Zapiens, яким керують з екрана телевізораШвидке перемикання телевізора з однієї програми на іншу, до якого вдаються, щоб не дивитись рекламу, називається zapping. <…> Перемикання глядача, яким керують режисер і оператор, <…> — це інший тип заппінгу, насильницький <…> Але примусовий заппінг, коли телевізор перетворюється на пульт дистанційного керування телеглядачем, є не просто одним з методів організації відеоряду, а основою телемовлення, головним способом впливу рекламно-інформаційного поля на свідомість. Тому суб'єкт <…> буде у подальшому позначатися як Homo Zapiens, чи ХЗ.. В особі головного героя автор зобразив взаємозв'язок між знеособленням людини і її залученням до області технологій маніпуляції свідомістю. Homo Sovieticus разом із Homo Zapiens, є жертвами своїх суспільств. Обидві сутності охоплені своїми мареннями, у перших вони полягають у вірі в партію, у інших — у споживчі товари.
Пелевін описує різні маніпуляційні технології: від «класичних» рекламних слоганів до цілком фантастичного зображення кріейторської діяльності героя у відділі компромату, які працюють над витісненням традиційних цінностей російської людини й заміщенням їх низкою псевдоідеалів. Татарський створює гіпертрофовані, абсурдні рекламні тексти, відокремлюючи міф, який створює реклама, від самого товару, таким чином демонструючи непотрібність і афункціональність речей, що міфологізуються.
В романі «Generation „П“» значне місце займає цитування й пародіювання сценаріїв і слоганів рекламних кліпів, були згадані такі реальні бренди, як Coca-Cola, Pepsi, Sprite, Pantene, Mercedes-Benz, Sony, Panasonic, ViewSonic, Тампакс, Tuborg, GAP, Parliament, Ray-Ban і багато інших, також Вавілен Татарський придумував слогани й рекламні концепції для вигаданих компаній, багато з них засновані на класичних зразках, історичних легендах, національних міфологемах. За допомогою рекламних технологій речі вжитку зводяться у невластивий їм ранг вищих цінностей. Духовні цінності в рекламі, мистецтві починають виконувати підпорядковану функцію, знижуються, вульгаризуються — все заради споживання.
Художні особливості Роман «Generation „П“» не зазнав професійної редакторської правки, він постав перед читачами в авторській редакції, тому в тексті Пелевіна можна помітити недоліки, на які миттєво звернули увагу критики. У тексті є помітні стилістичні помилки, найбільш поширеними є тавтології, літературні штампи, які автор використовує з епізоду в епізод. Автор часто використовує для опису різних предметів однакові епітети, до того ж сам роман написано нелітературною мовою. У романі є мат, що також не до вподоби багатьом критикам.
Вільно роздрібнена композиція роману дозволила вставити в текст численні дотепні репризи. Багато критиків висловлюють думку, що роман складається з суміші розрізнених анекдотів, міського фольклору, американського маскульту, а мова роману складається з бандитської фені, молодіжного сленгу, термінологічного волапюку, реклами і PR. Для Пелевіна є характерним образ ініціації простодушного, коли шлях героя й самого читача складають переходи від незнання до знання. У тексті роману багато англомовних вкраплень.
За словами Дмитра Голинко-Вольфсона, «стилістичний фундамент роману — це спадщина інтелігентської романтики Хемінгуея, адаптованого буддизму Селінджера, езопової футурології братів Стругацьких із додаванням психоделіки Кастанеди й ламаної екстатики Ірвіна Велша». Одним з літературних прийомів у романі є включення віртуальної реальності в реальність. Цей прийом реалізується через зображення маревного стану головного героя після вживання наркотичних засобів. Вживання мухоморів викликає у героя дисфункцію мови, що наштовхує Татарського на думку, що «абсолютної істини немає, вона залежить від спостерігача і свідка подій». В епізоді виклику духу Че Гевари показано залежність людини від телевізора й перетворення його на «віртуальний суб'єкт».
Структура Книгу поділено на 16 розділів: Покоління «П» Драфт Подіум Тіхамат-2 Три загадки Іштар Бідні люди Шлях до себе Homo Zapiens Тиха Гавань Вавилонська марка Вовчик Малий Інститут бджільництва Хмарина в штанях Ісламський фактор Критичні дні Золота кімната Туборг Мен
Зв'язки з іншими творами й реальними подіями
Зовнішні У книгах Віктора Пелевіна порівняно часто задіяні, окрім релігійних і філософських текстів та аспектів, також інші художні твори, особливо сучасної культури (як мас-культури, так й інді) і класики. Серед них пісні, літературні й музичні твори, книги, фільми, казки і легенди.
Також активні й інші явища, діячі, засоби й складові частини сучасної культури, суспільного життя, історії та різноманітних субкультур, або, як сказано у передмові до книги, — «торговельно-політичного інформаційного простору». Серед них: розпад СРСР і розвиток подій у пострадянській Росії, комп'ютерні технології, мобільний зв'язок, інтернет, торгові марки, реклама, маркетинг і піар, ЗМІ й події, що набули широкого розголосу. Таке регулярне стратегічне використання творів і засобів саме сучасної культури простежується в роботах Віктора Пелевіна (у різному співвідношенні).
У романі є багато прецедентних феноменів: зі сферою-джерелом «література і фольклор» — 73 одиниці, з яких 43 — згадки про російських і зарубіжних письменників, героїв російських і закордонних творів; зі сферою-джерелом «кінематограф» — 33, з яких 14 — це кіногерої, актори, режисери, кіностудії; зі сферою-джерелом «міфологія» — 43, з яких 28 — це боги та міфологічні істоти, релігійні діячі і місця, біблійні персонажі.
Віктор Пелевін у романі згадав літературних критиків, які раніше давали негативні відгуки на його книги. Наприклад, літературного критика Павла Басинського, який невтішно відгукувався про роман «Чапаєв і порожнеча», в образі критика Павла Бесинського автор засунув в сільський туалет, а потім по шию у фекалії , таким чином реалізувавши метафору «сам ти лайно». На думку деяких критиків, прізвище одного з героїв роману Азадовський є сатиричною вказівкою на Костянтина Азадовського, голови журі премії «Російський Букер» 1999 року . Прототипом дизайнера Сєні Вєліна, який винайшов зелену кулю для вивезення трупів, є відомий дизайнер Семен Левін, який розробив логотип НТВ. У романі автор згадує тексти пісень Бориса Гребенщикова й під час створення реклами сигарет використовує його образ«Варіант плакату — Гребенщиков, який сидить у лотосі на вершині пагорбу, закурює сигарету.». Ідеї стосовно пса на ім'я Піздєц запозичено Пелевіним із роботи «Російська ідея: Всенародний культ Піздєца» Костянтина Крилова.
Внутрішні
«Generation „П“» і багато інших творів автора мають певний сюжетний взаємозв'язок, наприклад: «Empire V»: багато ідей та образів з «Generation „П“» перегукуються з «Empire V» — Вавілен Татарський з'являється в цьому романі як халдей, відповідальний за креатив; Іштар — як верховна богиня, з якою люди пов'язані «харчовим ланцюгом». «Священна книга перевертня»: Вавілен Татарський згадується мимохідь, при цьому говориться, що йому «настав піздєц». В обох творах присутня ідея пса з п'ятьма лапами на ім'я Піздєц. «ДПП (NN)»: креативщик, у якого робить замовлення Стьопа, — це Малюта, персонаж з «Generation „П“». Ім'я Татарського згадується у розмові з ним. «Ананасова вода для прекрасної дами»: в оповіданні «Операція „Burning Bush“» згадується галюцинація Татарського про палаючий кущ. «Чапаєв і порожнеча»: в обох творах фігурує Вовчик Малий на прізвисько Ніцшеанець.
У «Generation „П“» були помітні прийоми, які Пелевін застосував в інших творах: