Мукачівські єпархи — єпископи та настоятелі (управителі) Мукачівської єпархії.
В «Історії карпатських русинів» подається список єпископів Мукачівської єпархії від Луки — до Василя Поповича та згадка про останніх православних єпископів Марамороша Йосифа Стойку і Досифея Теодоровича.
Єпархи, відомі з часу заснування єпархії
Лука-пресвітер — 1445—1490 р., Іоан — 1491— р., Владислав — 1551—1561 р., Василь III (арданівський) 1597 р.-?, (єпископ, який був поінформований про події в Бересті — унію 1596 р.) Іларіон — 1561—1606 р., Сергій — 1606—1618 р., Євфімій — 1618—1620 р., Петроній — 1620—1627 р., Іоан Григорович 1627—1635 р., Парфірій Ардан і Софроній Юско — 1640—1642 р.,
Від прийняття єдності з Апостольським Престолом у Римі
Василь Тарасович — єпископ Мукачівської єпархії з 1634 року; єпископ Мукачівський і Марамороський станом на час укладення 24 квітня 1646 року Ужгородської унії священиками без участі його як єпископа, і до † 1651 р. Партеній Петрович — перший унійний єпископ Мукачева (1651—1665) Іоаникій Зейкан — 1666—1670 р., Іоан-Йосиф Волошиновський — 1670—1680 р., Амфілохій Малчовський — 1676— р., Феофан Маврокардоті — 1677— р., Парфірій Кульчинський — 1680— р., Іоан-Ієронім Липницький — 1681—1690 р., Михаїл Сербин — 1685— р., Димитрій Монастеллі (Dymytrii Monastelli) (1685—1688) * Рафаїл Ангело (адміністратор) — 1686— р., Мефодій Раковецький (Mefodii Rakovets'kyi) (1687—1689)
Як апостольські, тобто папські, вікарії, а згодом у підпорядкуванні римо-католицькому єпископу в Ягрі
Йоан-Йосип де Камеліс (1690—1706) * Юрій (Винницький) (7 квітня 1707 року папа Климент XI призначив Перемиського єпископа Юрія Винницького апостольським адміністратором Мукачівської єпархії) Йосип Годермарський (1707—1716) Георгій-Геннадій (Юрій) Бізанцій (1716—1733) Сімеон-Стефан Ольшавський (1733—1738) Юрій Гаврило Блажовський (1738—1742) Мануїл (Михайло) Ольшавський (1742—1767) Іоан Брадач (*14 лютого 1732 — 4 липня 1772) (11 травня 1768 — 4 липня 1772)
Перші кроки незалежності єпархії (патронат угорського римо-католицького Остригомського архієпископа) 1764 року Єпархіальний синод у Мукачевому постановив «раз і назавжди розірвати свою залежність від Ягерського єпископа». 19 вересня 1771 року Папа Климент XIV буллою «Eximie Regalium Principium» вивів Мукачівську єпархію з безпосереднього підпорядкування римо-католицького єпископа в Ягрі, наділивши наглядовими функціями над нею угорського римо-католицького Остригомського архієпископа.
Андрій Бачинський (*1732 — †1809) (1773—1809) перший незалежний від Ягерського єпископства з часу укладення 24 квітня 1646 року Ужгородської унії єпископ Мукачева. … Олексій Повчій (28 липня 1817 — 11 липня 1831) ***** Іван Чургович канонік, управляв Мукачівською греко-католицькою єпархією як капітульний вікарій з липня 1831 року до висвячення на єпископа в 1837(8) році Василя Поповича Попович Василь Юрійович (*1796 — †1864) (1837—1864) … Степан Панкович(*1820 — †1874) (22 лютого 1867—1874) Іоанн Пастелій (*1826 — 1891) (12 березня 1875—1891) Юлій Фірцак (17 грудня 1891 — 2 червня 1912) Антоній Папп (2 червня 1912 — 14 липня 1924) Петро Гебей (*1864 — †1931) (16 липня 1924 — 26 квітня 1931)
З часу отримання статусу «sui juris» («Церква свого права») 2 вересня 1937 року Ватикан остаточно звільнив Пряшівську та Мукачівську єпархії від підпорядкування угорському Остригомському архієпископу, надавши їм статус «sui juris».
Олександр Стойка (3 травня 1932 — 31 травня 1943) Діонісій Няраді з 29.11.1939 по 16.03.1939 р. тимчасово призначений Апостольським адміністратором для 280 парафій МГКЄ на землях, що увійшли до складу тодішньої Чехо-Словацької Республіки та Підкарпатської Русі. Міклош Дудаш (ЧСВВ) єпископ-ординарій Гайдудорозької єпархії тимчасово призначений апостольським адміністратором єпархії від 11 грудня 1943, але перебуваючи в м. Ніредьгаза не міг адмініструвати Мукачівську єпархію через політичну ситуацію, тому з вересня 1944 року справами повністю займався єпископ Теодор (Ромжа). Офіційно звільнений від обов'язків 09 лютого 1946. Теодор Ромжа (8 вересня 1944 — 1 листопада 1947) — У червні 2001 Папа Римський Іван-Павло II під час свого візиту в Україну зарахував Теодора Ромжу до лику блаженних. У Мукачівській греко-католицькій єпархії діє Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі. ***** Микола Мурані капітулярний вікарій, керував єпархією за часів підпілля (до 1979). ***** Олександр Ільницький капітулярний вікарій, (Апостольський протонотаріус, протоієрей Капітулу Мукачівської Греко-Католицької єпархії). * Петро Орос (*14 липня 1917 — † 27 серпня 1953) за свідченням о. Стефана Бендаса 19 грудня 1944 р. Петро Павло Орос таємно висвячений владикою Теодором Ромжею на єпископа * Олександр (Хіра) (* 17 січня 1897, — † 26 травня 1983) 19 грудня 1944 (1945) таємно хіротонізований владикою Теодором (Ромжею). Іоанн Семедій (єпископська хіротонія 24 серпня 1978) (26 травня 1983 — 12 листопада 2002) * Іван (Маргітич) (*4 лютого 1921 — 7 вересня 2003) (помічний єпископ-синкел) 10 вересня 1987 року висвячений владикою Софроном Дмитерком на єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. Папа Іван Павло II своєю буллою від 5 січня 1991 року призначив Івану Маргітичу титулярну єпископську столицю Скопеленську в Емімонті та іменував єпископом-помічником Владики Івана (Семедія). * Юрій Джуджар з 2001 року до 2003 року помічний єпископ Мукачівської єпархії, з 28.08.2003 р. титулярний єпископ Аркассуса, в теперішній час Апостольський Екзарх для греко-католиків Сербії та Чорногорії. Мілан Шашік (12 листопада 2002 — 14 липня 2020 року) Ніл (Лущак) (20 липня 2020 — 16 липня 2024) Теодор Мацапула (з 16 липня 2024)
Примітки (позначки) Позначкою «*****» виділено тимчасових керівників (управителів) Мукачівської єпархії, які не є єпископами. Позначкою «*» виділено єпископів-синкелів, допоміжних єпископів, та єпископів, які з певних причин (Олександр (Хіра)) не могли керувати єпархією відкрито.
Єпископи Мукачева до з'єднання
Лука-пресвітер 14 серпня 1458 року угорський король Матяш Гуняді визнає Луку настоятелем «монастирської плебанії» на Чернечій горі «з його звичною юрисдикцією», про якого інші документи згадують і раніше. Це була перша історична згадка про настоятеля Мукачівського монастиря під титулом «presbyter Ruthenus». І хоч у грамоті не йдеться про єпископа чи єпископство, дослідник А.Годинка припускає заснування його десь між 1439 і 1445 рр., тобто в роки правління спільного для Угорщини і Польщі короля Владислава І (1440—1444), бо ці роки повністю збігаються із тими, про які говоритиме у своїй інформації до Риму 1665 р. холмський єпископ Яків Суша.
Звідси митрополит Ісидор, як папський легат, міг заснувати Мукачівське єпископство, для затвердження якого потрібно було мати згоду королівської влади. Можливо тому Луку не згадано як єпископа в офіційних документах, оскільки ще не закінчився процес визнання єпископства цивільною державною владою. Якщо наші припущення вірні, то підпорядковані плебану Луці вірники в часи унійної діяльності Ісидора мали вважатися «з'єднаними» (graeci ritus uniti). До того ж слід пам'ятати, що в той час найближчим до Мукачева слов'янським єпископством було Перемишльське, яке так само під впливом Ісидора могло вже тоді перебувати короткий час в «унії» з Римським престолом. Втім незважаючи на те, під якими б титулами не згадувався у двох грамотах від 1458 та 1488 рр. Лука (пресвітер, плебан, кандидат на єпископа, монах-василіянин, ігумен монастиря на Чернечій горі), все одно найдавніша переконлива згадка про єпископа східної традиції у Мукачеві походить від 31 липня 1491 р.
Єпископ Іоан Мова йде про єпископа Івана, про канонічно-юридичні повноваження якого до сьогодні відомо із п'яти грамот. З них стає зрозумілим, що Іоанн «за давнім звичаєм» є єпископом всіх руських священиків, які перебувають під юрисдикцією церкви св. Миколая в місті Мукачеві. Дискусії про «перше заснування», а тим більше «канонічне» існування Мукачівської єпархії в часи єпископа Івана є безпідставними, оскільки початки цієї примордіалізованої церковної провінції за влучним висловом О.Петрова — «ignoramus et ignorabimus». Спроби єпископа Івана поширити свою юрисдикцію на канонічну територію Грушівського монастиря, патріарший статус якого угорський король Владислав II визнав 1494 р., хоч успіху і не принесли, проте з грамоти від 1498 р. стає зрозумілим, що схизматичний монастир підпорядкував себе під архієрейську юрисдикцію Дюлофегерварського (Альбаюльського) архієпископа в Трансільванії.
Натомість абсолютно не зрозумілим залишається питання, кому із сусідніх митрополитів підлягали Мукачівські єпископи. Дослідник Петров, наприклад, припускав, що услід за «завоюванням» настоятелями Чернечої гори території Грушівського монастиря його настоятелі підпорядковувалися архієпископам Трансільванії або Валахії, принаймні до XVII ст. Поза цим, дослідник Міхал Лацко стверджує, що до цього часу мукачівські єпархи більше залежали від Київських митрополитів, і лише від початку XVII ст. й до Ужгородської унії єпископи Мукачева висвячувалися у Молдавських митрополитів.
В дійсності єпископ Іван не отримав ні єпископського призначення, ані єпископства, а тільки повноваження для практикування свого юрисдикційного права, щоб міг діяти як єпископ разом з тими священиками, які належали до юрисдикції Мукачівської монастирської церкви. В Угорщині у XIII—XV ст. траплялися монастирі східного обряду, настоятелі яких опікувалися церковним життям православних громад з близьких та більш віддалених околиць. Так, зокрема було в Трансільванії та на Закарпатті. Та навіть, якщо там і не існувало ієрархії в повному канонічному сенсі, деякі настоятелі монастирів все ж отримували єпископські свячення. Монастир св. Миколая на Чернечій горі біля Мукачева став у XV ст. резиденцією єпископів, які здійснювали пастирський нагляд за східними християнами різних етнічних груп Верхньої Угорщини, хоча ми й не маємо даних про формальне заснування місцевої єпархії.
1491 р. король Володислав II «за старинним звичаєм» затвердив Мукачівським єпископом Івана. Той не визнав патріарші права Грушівського монастиря (Ставропигійський монастир св. Михаїла у Грушеві, нині Тячівського району на Мараморощині), старався підпорядкувати собі теж і всі марамороські парафії, як це було давніше. Тодішній грушівський архімандрит Іларій, щоб забезпечити за собою права патріаршого екзарха, звернувся до самого короля. Король Владислав II, у 1494 р. затвердив надані Іларієві права патріархом, однак з тією умовою, що як Іларій, так і його наступники, «зобов'язані виявляти Мукачівському єпископові належну підлеглість і слухняність». Тут історик Лучкай зауважує: «Із цієї грамоти видно, що король Володислав таки підпорядкував Мараморош Мукачівському єпископу». Після того як єп. Іван, не звертаючи уваги на королем затверджені патріарші привілеї Грушівського монастиря, намагався й далі відбирати єпископські данини (т. зв. катедратик) теж від парафій, підлеглих архимандриту Іларію як екзарху, то Іларій 1498, знову звернувся до короля про допомогу. Цього разу, король Володислав II вирішив особисто розглянути суперечку між архимандритом Іларієм і єпископом Іваном. Чим закінчилася ця справа, через брак відповідних документів, нам невідомо. Однак, врешті-решт, Мукачівський єпископ таки добився свого. 1551 р. король Фердинанд І признав його владу над цілим Марамороським комітатом і тим самим і над Грушевським монастирем.