Володи́мир Богда́нович Бо́йко ( 16 лютого 1985, Тернопіль) — український політик. Народний депутат України VII скликання. Член партії ВО «Батьківщина».

Біографія

Володимир Бойко народився 16 лютого 1985 року в Тернополі в багатодітній українській родині. Його батьки — Богдан і Наталія Бойки — обидва походять із родин, постраждалих від радянських репресій. Батько понад 30 років працює водієм поштової машини, а мати — техпрацівником.

Володимир Бойко закінчив середню загальноосвітню школу № 16 м у Тернополі (1992-2002). Вищу юридичну освіту отримав у Галицькому коледжі імені В'ячеслава Чорновола (спеціальність «Правознавство», 2006) та Львівському національному університеті імені І. Франка (юридичний факультет, 2007–2010). У 2011 році закінчив юридичний факультет Тернопільського національного економічного університету.

У 2003-2004 роках проходив строкову військову службу в Збройних Силах України.

Згодом, для роботи у сфері державного управління, здобув додаткову освіту: у 2019 році закінчив Львівський регіональний інститут державного управління за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування», а у 2022 році — Державний торговельно-економічний університет за освітньою програмою «Публічні фінанси».

Політична діяльність

Ще у шкільні роки активно долучився до політичної діяльності. Брав участь в опозиційних акціях «Повстань, Україно!», «Україна без Кучми», а також у численних мітингах у Тернополі та районних центрах області.

Член партії «Всеукраїнське об’єднання „Батьківщина“» з моменту досягнення повноліття. Від березня 2005 до грудня 2007 року був членом бюро Тернопільської міської організації партії. Із жовтня 2005 року — член бюро Тернопільської обласної організації партії «Всеукраїнське об’єднання „Батьківщина“». У квітні 2006 року став заступником голови, а в січні 2008 року — першим заступником голови Тернопільської обласної організації партії.

Від квітня 2005 до грудня 2007 року очолював Тернопільську обласну молодіжну організацію «Батьківщина молода». Із грудня 2007 року — її почесний голова.

Із квітня 2008 року очолює Тернопільську обласну громадську організацію «Мальовниче Тернопілля». Організація займається краєзнавчою діяльністю: досліджує історію населених пунктів Тернопільської області, збирає відомості про життя й діяльність відомих уродженців краю, регіональні традиції, архітектурні пам’ятки, релігійні центри та об’єкти природно-заповідного фонду. Метою цієї роботи є популяризація туризму в області.

У 2006–2009 роках був депутатом Тернопільської обласної ради п’ятого скликання, обраним від Блоку Юлії Тимошенко. Входив до складу президії ради, очолював постійну депутатську комісію з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи обласної ради, а також був заступником керівника фракції «Батьківщина».

Працював помічником-консультантом народного депутата України, заступником і першим заступником голови Тернопільської обласної організації партії «Всеукраїнське об’єднання „Батьківщина“», а також керівником приватного підприємства.

Від 12 грудня 2012 до 27 листопада 2014 року був народним депутатом України VII скликання, обраним в одномандатному виборчому окрузі № 165 із результатом 39,52 % голосів. Очолював підкомітет з питань Регламенту Верховної Ради України та парламентських процедур Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України.

8 лютого 2015 року був мобілізований до Збройних сил України. Від 18 березня 2015 до 5 квітня 2016 року проходив службу у складі 27-ї реактивної артилерійської бригади в зоні проведення антитерористичної операції.

Із квітня 2016 року працював у Державній аудиторській службі України. У березні 2017 року його призначили начальником Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області.

Із листопада 2020 року працює в Державній казначейській службі України. У липні 2021 року став директором юридичного департаменту ДКСУ.

25 лютого 2022 року був удруге мобілізований до Збройних сил України.

Сім'я

Одружений. Разом з дружиною Ольгою виховує сина Ярослава ( 2006) і доньку Анну-Марію ( 2009).

Примітки