Берта Морізо

Берта Морізо (; 14 січня 1841, Бурж — 2 березня 1895, Париж) — французька художниця, гравірувальниця та літографка, що входила до кола імпресіоністів.

Входить до Поверху спадщини Джуді Чикаго.

Біографія

Народилася 14 січня 1841 року в місті Бурж, департамент Шер, в заможній родині з багатими культурними традиціями, до якої належав, зокрема, майстер стилю рококо Жан-Оноре Фраґонар, чиє мистецтво вплинуло на багато поколінь художників. У 20 років Берта зустрілася зі авторитетним ландшафтним живописцем Камілем Коро. Згодом вона та її сестра Едма Морізо́ стануть художницями. Її родина, після того як Берта визначилася з вибором професії, не перешкоджала її кар'єрі. Коро давав Берті та її сестрі Едмі приватні уроки живопису і познайомив їх з іншими живописцями; однак сестра залишила живопис незабаром після вступу в шлюб в 1869 році з морським офіцером Адольфом Понтійоном. Незважаючи на переїзд у Бретань, Едма морально підтримувала роботу сестри, їхні родини завжди залишалися в теплих стосунках.

1864 року Берта Морізо вперше виставила свої картини на одній з найпрестижніших художніх виставок Франції — Паризькому салоні, офіційній щорічній експозиції паризької Академії витончених мистецтв. Першими роботами, виставленими Морізо в рамках Паризького салону, були два пейзажі. Її роботи відбиралися для участі в шести Паризьких салонах поспіль, поки 1874 року вона не долучилася до групи «відхилених» імпресіоністів, створеної Сезанном, Дега, Моне, Піссарро, Ренуаром та Сіслеєм, і взяла участь в їхній першій виставці в студії фотографа Надара.

Того ж таки 1864 року Берта одружилася з Еженом Мане, братом художника-імпресіоніста Едуара Мане. Народила дочку Жулі Мане. Морізо мала тісні дружні стосунки з Едуаром Мане (на думку істориків, суто платонічного характеру). Ще на початку їхнього знайомства Едуар Мане звернувся до Морізо з проханням бути натурницею для його робіт, що було доволі незвично. Адже раніше натурницями ставали переважно біднячки, які нерідко були й коханками художників. Проте в останні десятиліття XIX ст. ситуація дещо змінилася, художники дедалі частіше працювали зі своїми родичами, родичками чи друзями. Аби зберігати необхідну відстань у стосунках, Морізо позувала Едуарові Мане лише в присутності своєї матері Марії Корнелії Тома. Загалом Мане відобразив Морізо на 11 олійних полотнах та на одній акварелі.

1892 року Берта Морізо мала першу персональну виставку в галереї «Буссо-е-Валадон», що відкрилася через кілька місяців після смерті її чоловіка. Дочкою Жулі після його смерті опікувалися Стефан Малларме та Огюст Ренуар, який навчав її живопису.

У лютому 1895 року Берта Морізо занедужала, 2 березня 1895 року померла від пневмонії. Більшість своїх полотен вона заповідала друзям-художникам: Дега, Моне та Ренуарові. Похована в склепі Мане на цвинтарі Пассі. На надгробку скромний напис: «Берта Морізо, вдова Ежена Мане».

У галереї Поль Дюран-Рюеля з нагоди першої річниці смерті Берти Морізо було організовано ретроспективу, на якій було представлено 394 твори художниці (олійні полотна, малюнки, акварелі).

Вибрані полотна

Див. також Барбізонська школа Пейзаж Реалізм Побутовий жанр Жінки-художниці

Література Dominique Bona: Berthe Morisot, Le Secret de la femme en noir. Le Livre de Poche, 2002, ISBN 2-253-15347-8. Bernard Denvir: The Chronicle of Impressionism: An Intimate Diary of the Lives and World of the Great Artists. Thames & Hudson, London 2000, OCLC 43339405. Anne Higonnet: Berthe Morisot. University of California Press, Berkeley 1995, ISBN 0-520-20156-6. Ingrid Pfeiffer und Max Hollein (Hrsg.): Impressionistinnen. Berthe Morisot, Mary Cassatt, Eva Gonzalès, Marie Bracquemond. Ausstellungskatalog. Hatje Cantz, Ostfieldern 2008, ISBN 978-3-7757-2078-6. Jane Turner: From Monet to Cézanne: late 19th-century French artists. Grove Art. St Martin's Press, New York 2000, ISBN 0-312-22971-2.

Примітки

Посилання WebMuseum, Paris — твори Морізо