«Коното́п» () — сатиричний роман у жанрі альтернативної історії українського письменника Василя Кожелянка. Створювався протягом лютого — липня 1998 рокуВасиль Кожелянко. Конотоп. — Львів: Кальварія, 2001. — 176 с. та вперше надрукований у видавництві «Кальварія» 2001 року. Є другим романом книжкової серії «Дефіляди»Книжкова серія «Дефіляди» на сайті «Лаборатория Фантастики». — Процитовано 12 січня 2013..
Книгу складає збірка пародій на газети різного політичного спрямування. Вони обрамлені сюжетом про журналіста, якого відправляють у минуле, побачити на власні очі Конотопську битву 1659 року. Але для різних газет мандрівник у часі пише зовсім різні тексти, які суперечать один одному та описують альтернативи, до яких могла б призвести подальша кампанія Івана Виговського.
Сюжет У 1999 році журналіст Автовізій Самійленко отримує пропозицію написати репортаж про Конотопську битву з нагоди її 340-річчя для газети «Ніч» (натяк на «День»). Для цього журналіста піддають окультній процедурі «кармопортації», внаслідок якої він переноситься в тіло мандрівного дяка Самійла Самовидця 1659 року. Автовізій стає свідком битви і потім повертається в своє тіло у 1999 році. Він, однак, пише репортаж не тільки для «Ночі», а також для її конкурентів, підлаштовуючись під політико-ідеологічні уподобання читачів. При цьому журналіст адаптує своє прізвище, щоб здаватися читачам «своїм».
У репортажі для «Ночі» Автовізій розповідає про свої враження від козаків, розміщує інтерв'ю з військовим комендантом Конотопа, полковником Григорієм Гуляницьким, та гетьманом Іваном Виговським. Останнього він намагається переконати діяти рішучіше і продовжити наступ на Москву.
Для діаспорної газети «Шлях у Перемогу» (натяк на «Шлях перемоги») він робить помпезний матеріал, у якому описує перспективи здобуття Україною незалежності ще в 1659 році. За його версією, це відвернуло б практично всі великі проблеми від XVII до XXI століття.
«Вереск нації» (що нагадує «Голос України») розміщує статтю про 10 альтернативних сценаріїв: від повної поразки і зникнення українців до утворення незалежного Українського гетьманату в кордонах приблизно 1991 року, і до появи Нової Руси, що замінює Візантійську імперію.
«Кієвскіе весті» (в якій можна впізнати «Киевские ведомости») публікує статтю з висновком Автовізія, що Конотопська битва була «пересічною феодальною війною, притаманною тій епосі», результат якої ні на що не влинув, бо розширення московського впливу — це невідворотний процес.
В «Едіот Гадаот» (на зразок «Хадашот») друкують конспірологічну статтю, в якій стверджується, що Україна 500 років слугує полігоном для таємних товариств, які правлять світом і прагнуть «послаблення арійських націй», а битва була зіткненням одних гоїв з іншими, що вигідно масонам.
«Пульс Тушкіна» включає сповнену російського шовінізму статтю, що описує битву як повстання васала проти сюзерена, котре мало за мету порушити «єдність слов'янських народів». За цією версією, битва московитів відбувалася взагалі не з «православними братами», а з «татарами нечестивими».
«Жєчь посполитих!» (в якій впізнається «Rzeczpospolita») звеличує участь у битві поляків (подано як фрагмент роману, що є пародією на «Вогнем і мечем»), а «Алтин-и-Кирим» (схожа на «Къырым») — кримських татар.
Врешті Автовізій вирішує повернутися в 1659 рік, аби захистити місце битви від мародерів. Він приймає образ «козака у чорному», сподіваючись, що його справа допоможе змінити мабутнє на краще.
Видання 2001 — видавництво «Кальварія» (разом із оповіданнями «Шлях воїна в Україні», «Чужий-2», «Брама горішня», «Шлях Каїна в Україні»).
Сприйняття Згідно зі Сніжаною Жигун, Конотопську битву автор розглядає як одне з можливих роздоріж історії, але розуміє, що інтерпертації минулого не менш важливі за факти. Тому в фіналі Автовізій лишається захистити поле битви від мародерів не лише реальних, але й політичних, що намагаються отримати визик від своє причетності до історичних подій.
Ольга Поліщук зазначає, що творі зображено, як на творення національної ідентичності впливають не тільки історична пам'ять, а й маніпулювання свідомістю людей та усвідомлення альтернативності історичного розвитку.
Примітки
Література