Биндюжник — назва професії XIX — початку XX століття в Одесі, яка має два значення:
людина, яка править кіньми (зазвичай, у найманій підводі, найманому екіпажі); портовий вантажник.
Походить від слова «биндюги» (від < або від ), яким називали великий віз ломового візника.
Федя Трапочка був останнім із биндюжників Одеси, він підробляв після війни, і разом з ним ця професія померла назавжди .
У сучасному варіанті «биндюжник» — синонім грубої, неосвіченої людини.
У масовій культурі У відомій радянській пісні «Шаланды, полные кефали» співається, що «все биндюжники вставали», що означало знак поваги, проявлений до гідної людини. У літературі термін «Биндюжник» зустрічається у Ісака Бабеля, Шолом-Алейхема, Лева Кассіля та інших письменників, чия творчість була пов'язана з Одесою. 1989 року в СРСР вийшов фільм «Биндюжник і Король», знятий за мотивами «Одеських оповідань» і «Заходу» Ісака Бабеля.
Примітки