Поллі Джин Гарві (; 9 жовтня 1969, Брідпорт, Англія) — англійська співачка, авторка пісень, музикантка, продюсерка, акторка, поетеса та художниця. Відома насамперед як вокалістка та гітаристка, також добре володіє широким спектром інструментів.
Гарві почала свою кар'єру в 1988 році, коли приєдналася до місцевого гурту Automatic Dlamini як вокалістка, гітаристка і саксофоністка. Фронтмен гурту, Джон Періш, став її довгостроковим співавтором. 1991 року вона створила однойменне тріо під назвою PJ Harvey і згодом почала свою кар'єру як PJ Harvey. Тріо випустило два студійні альбоми Dry (1992) і Rid of Me (1993) перед тим, як розпалося, після чого Гарві продовжила свою кар'єру як сольна виконавиця. З 1995 року вона випустила ще дев'ять студійних альбомів у співпраці з різними музикантами, включаючи Періша, колишнього учасника гурту Роба Елліса, Міка Гарві та Еріка Дрю Фельдмана, а також багато працювала з продюсером Flood'ом.
Серед нагород, які отримала Гарві, — Mercury Prize у 2001 та 2011 роках за альбоми Stories from the City, Stories from the Sea (2000) та Let England Shake (2011), що робить її єдиною артисткою, яка здобула цю премію двічі. Вона також отримала вісім номінацій на премію Brit Award, сім номінацій на премію Ґреммі та ще дві номінації на премію Mercury Prize. Журнал Rolling Stone присудив їй три нагороди: «Найкращий новий артист» і «Найкраща співачка-пісняр» 1992 року, а також «Артист року» 1995 року. Rolling Stone також включив Rid of Me, To Bring You My Love та Stories from the City, Stories from the Sea до списку 500 найкращих альбомів усіх часів. У 2011 році вона була нагороджена за Видатний внесок у музику на церемонії NME Awards. 2013 року вона була призначена членом Ордена Британської імперії (MBE) за заслуги в музиці.
Ранні роки Поллі Джин Гарві народилася 9 жовтня 1969 року в Брідпорті, графство Дорсет, другою дитиною Рея та Єви Гарві. Її батьки володіли кар'єрним бізнесом на Хем-Хіллі, місці великого городища залізного віку, а Полі виросла на сімейній фермі в Корскомбі. У дитинстві вона відвідувала школу у сусідньому Бімінстері, де брала уроки гри на гітарі у фолк-співака і композитора Стіва Найтлі. Батьки познайомили її з музикою, яка згодом вплинула на її творчість, зокрема з блюзом, Капітаном Біфхертом і Бобом Діланом. Її батьки були завзятими шанувальниками музики і регулярно влаштовували зустрічі та невеликі концерти, вважаючи Єна Стюарта одним із своїх найстаріших друзів.
У підлітковому віці Гарві почала вчитися грати на саксофоні і приєдналася до інструментального гурту Bologne, яким керував композитор Ендрю Діксон. Вона також була гітаристкою фолк-дуету Polekats, з яким написала деякі зі своїх ранніх творів. Після закінчення школи вона вступила до Йовільского Коледжу і відвідувала базовий курс з образотворчого мистецтва.
Кар'єра
Automatic Dlamini: 1988—1991 У липні 1988 року Гарві стала учасницею Automatic Dlamini, гурту з Бристоля, з яким вона здобула великий досвід гри в ансамблі. Гурт, заснований Джоном Перішем у 1983 році, складався з ротаційного складу, до якого в різний час входили Роб Елліс та Єн Олівер. Гарві познайомилася з Перішем у 1987 році через спільного друга Джеремі Хогга, слайд-гітариста гурту. Забезпечуючи гру на саксофоні, гітарах і бек-вокалі, вона багато подорожувала протягом перших днів існування гурту, включаючи виступи у Східній і Західній Німеччині, Іспанії та Польщі на підтримку дебютного студійного альбому The D is for Drum. Друге європейське турне відбулося протягом червня і липня 1989 року. Після туру гурт записав Here Catch, Shouted His Father, свій другий студійний альбом, між кінцем 1989 і початком 1990 року. Це єдиний матеріал Automatic Dlamini, в якому брала участь Поллі, але він так і залишився невиданим, хоча бутлеґові версії альбому знаходяться в обігу.
У січні 1991 року Гарві покинула гурт, щоб заснувати власну групу з колишніми колегами по гурту Еллісом та Олівером, хоча вона також сформувала тривалі особисті та професійні стосунки з іншими учасниками, особливо з Перішем, якого вона називала своєю «музичною спорідненою душею». Періш згодом брав участь у створенні, а іноді і співпродюсуванні сольних студійних альбомів Гарві, а також неодноразово гастролював з нею. Як дует, Періш і Гарві записали два спільних альбоми, де Періш написав музику, а Поллі — тексти. Крім того, подругою Періш наприкінці 1980-х була фотограф Марія Мохнач. Вони з Гарві стали близькими друзями, і Мохнач знімала та створювала більшість обкладинок альбомів та музичних відеокліпів Гарві, зробивши значний внесок у її публічний імідж.
Поллі говорила про свій час з Automatic Dlamini: «Я не дуже багато співала, але була просто щаслива навчитися грати на гітарі. Я багато писала, поки була з ними, але мої перші пісні були лайном. У той час я слухала багато ірландської народної музики, тому пісні були народними, повними свистульок і всього такого. Минула ціла вічність, перш ніж я відчула себе готовою виконувати власні пісні перед іншими людьми». Вона також дякує Перішу за те, що він навчив її виступати перед аудиторією: «Після досвіду роботи з групою Джона і його виступів я зрозуміла, що для мене, як для виконавиці, надзвичайно корисно взаємодіяти з людьми в залі, і, напевно, я навчилася цього, серед іншого, і від нього».
PJ Harvey Trio; Dry та Rid of Me: 1991—1994 Гарві вирішила назвати свій новий гурт PJ Harvey Trio, відкинувши інші назви, оскільки «ніщо не здавалося правильним або просто пропонувало неправильний тип звучання»,Harvey, PJ. «We were playing around with other names but nothing felt right at all or just suggested the wrong type of sound or just wasn't right. And I also felt I am the songwriter in the band and I know that I'm going to be wanting to write songs and continue making music for quite a while but I can't guarantee that Rob and Steve will want to.» Extracts from a transcription of an interview with PJ Harvey on 120 Minutes. Broadcast on MTV on 20 June 1993. а також для того, щоб дозволити їй продовжувати займатися музикою як сольна виконавиця. Тріо складалося з Поллі на вокалі та гітарі, Елліса на барабанах і бек-вокалі та Олівера на бас-гітарі. Пізніше Олівер пішов, щоб приєднатися до все ще активного гурту Automatic Dlamini. Згодом його замінив Стів Вон. «Катастрофічний» дебютний виступ тріо відбувся на кегельбані у Village Hall у Чармуті у квітні 1991 року. Пізніше Гарві згадувала про цю подію так: "Ми почали грати, і я припускаю, що там було близько п'ятдесяти людей, і під час першої пісні ми «очистили зал». Залишилося лише двоє людей. І до нас підійшла жінка, підійшла до мого барабанщика, нас було всього троє, поки ми грали, і закричала на нього: «Невже ти не розумієш, що ти нікому не подобаєшся! Ми заплатимо тобі, ти можеш перестати грати, ми все одно заплатимо тобі!» Гурт переїхав до Лондона у червні 1991 року, коли Гарві подала заяву на вивчення скульптури, все ще не визначившись з майбутньою кар'єрою. За цей час гурт записав кілька демо-пісень і розіслала їх по звукозаписних лейблах. Незалежний лейбл Too Pure погодився випустити дебютний сингл «Dress» у жовтні 1991 року, а пізніше підписав контракт з PJ Harvey. «Dress» отримав масове визнання критиків після виходу і був визнаний синглом тижня в Melody Maker запрошеним рецензентом Джоном Пілом, який захоплювався «тим, як Поллі Джин здається роздавленою вагою власних пісень і аранжувань, ніби з них буквально висмоктують повітря… це гідно захоплення, хоча і не завжди приємно». Проте, Too Pure мало просували сингл, і критики стверджують, що «Melody Maker мав більше відношення до успіху синглу „Dress“, ніж Too Pure Records». 29 жовтня, через тиждень після релізу, гурт записав прямий ефір для Peel на BBC Radio 1, де виконав пісні «Oh, My Lover», «Victory», «Sheela-Na-Gig» і «Water».
У лютому наступного року тріо випустило «Sheela-Na-Gig», який став їхнім другим синглом, а в березні вийшов дебютний студійний альбом Dry. Як і попередні сингли, Dry отримав приголомшливий міжнародний відгук критиків. Курт Кобейн з Nirvana назвав альбом шістнадцятим з найулюбленіших у своєму посмертно опублікованому «Журналі». Rolling Stone також назвав Гарві автором пісень року і найкращою новою співачкою. Разом зі звичайною версією альбому вийшла лімітована версія Dry на подвійному LP, що містила як оригінальні, так і демо-версії кожного треку, під назвою Dry Demonstration, а також гурт отримав значне висвітлення на Reading Festival в 1992 році.
Island (PolyGram) підписав контракт з тріо в середині 1992 року на тлі війни великих лейблів, і в грудні 1992 року тріо вирушило до Кеннон-Фолс, штат Міннесота, щоб записати наступний альбом з продюсером Стівом Албіні. Перед записом з Альбіні 22 вересня гурт записав другу сесію з Джоном Пілом і записав версію пісні Боба Ділана «Highway 61 Revisited», а також дві нові пісні «Me Jane» та «Ecstasy». Запис з Альбіні проходив на студії звукозапису Pachyderm Recording Studio і завершився виходом альбому Rid of Me у травні 1993 року. Rolling Stone писав, що він «заряджений агресивним еротизмом і рок-люттю. Він переходить від блюзу до готики і гранжу, часто в межах однієї пісні». Альбом просувався двома синглами, «50ft Queenie» і «Man-Size», а також турами Сполученим Королівством у травні і Сполученими Штатами у червні, які продовжувалися там протягом літа.
Однак під час американської частини туру між учасниками тріо почали виникати внутрішні тертя. Дебора Фрост, пишучи для Rolling Stone, помітила «дедалі більшу особисту прірву» між учасниками гурту, і процитувала слова Гарві: «Це мене засмучує. Без них я б не потрапила сюди. Вони були потрібні мені тоді — дуже потрібні. Але вони мені більше не потрібні. Ми всі змінилися як люди». Попри особистісні проблеми в турі, кадри з живих виступів були зібрані і вийшли на повнометражному відео Reeling with PJ Harvey (1993). Останнім туром гурту було турне на підтримку U2 у серпні 1993 року, після чого тріо офіційно розпалося. У своєму останньому виступі на американському телебаченні у вересні 1993 року на «Вечірньому шоу з Джеєм Лено» Гарві виконала сольну версію «Rid of Me». Оскільки Rid of Me розійшовся значно більшим тиражем, ніж Dry, у жовтні вийшов альбом-компіляція демо-записів до альбому 4-Track Demos, який започаткував її кар'єру як сольної виконавиці. На початку 1994 року було оголошено, що менеджер U2 Пол Макгіннес став її менеджером.
To Bring You My Love та Is This Desire?: 1995—1999 Розпочавши сольну кар'єру, Гарві почала співпрацювати з іншими музикантами. 1995 року вона випустила свій третій студійний альбом To Bring You My Love за участю колишнього колеги по групі Джона Періша, мультиінструменталіста Bad Seeds Міка Гарві та французького барабанщика Жана-Марка Батті, які продовжували виступати і записуватись з Гарві протягом всієї її кар'єри. Альбом також став її першим матеріалом, спродюсованим Flood'ом.Flood, Allmusic Одночасно більш блюзовий і футуристичніший, ніж його попередники, To Bring You My Love продемонстрував, що Гарві розширила свій музичний стиль, включивши в нього струнні, органи і синтезатори. Rolling Stone у своїй рецензії зазначив, що «Гарві співає блюз, як Нік Кейв співає госпел: з більшим спотворенням, сексом і вбивствами, ніж ви пам'ятаєте». To Bring You My Love — це височенна готична версія гранжу". Під час наступних турів на підтримку альбому Гарві також експериментувала зі своїм іміджем та сценічним образом.