Петро́ Миха́йлович Ко́гут (Когутов) (* , с. Петруша Воля, ґміна Вояшівка, Кросненський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща — † ) — український (лемківський) громадський діяч, публіцист, поет, у роки Другої світової війни — радянський розвідник; потім організатор і перший голова товариства «Лемківщина» в Україні, один із ініціаторів створення хорової капели «Лемковина» (1969).
Життєпис Народився в селянській родині на Лемківщині.
У листопаді 1939 (після окупації Польщі нацистами) перейшов у зону радянської окупації та звернувся до представників розвідувального відділу Київського особливого військового округа у Львові. Після перевірки благонадійності пройшов прискорений курс підготовки та наприкінці того ж року був знову перекинутий у німецьку зону окупації під прибраним прізвищем Петро Войтович для забезпечення зв'язку з розвідувальною групою, що діяла в районі Перемишль-Сянок-Горлиці. До основних завдань розвідувальної групи належали: збір даних політичного й економічного характеру щодо ситуації на окупованих територіях, добування відомостей про плани, склад і дислокацію сил Вермахту, важливі об'єкти інфраструктури (військових аеродромів, сховищ з пальним і боєприпасами).
Для створення радянських розвідувальних мереж в окупованій німцями Польщі туди через кордон перекидалися засоби радіозв'язку та підготовлені радисти. Серед інших у 1940 Петро Когутов переправив радистку Антоніну Глибу (справжнє ім'я — Царенко Олена Кузьмівна, * 1918; закінчила технікум зв'язку у Харкові, у 1940 пройшла курс підготовки радистів для агентурної розвідки), яка за кілька років стала його дружиною. Після втрати контакту з «центром» на початку 1942 встановив контакти з польським рухом опору.
Після закінчення війни заочно закінчив середню школу, потім — юридичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка. Працював у системі торгівлі та туризму.
Розвідувальну діяльність у роки війні П.Когутова описано у книжках Івана Любащенка «Незримое сражение» (Львів, 1976), Вітольда Шимчука «На воєнному шляху» (Ряшів, 1980), Дмитра Бедзика «Сполох» (Київ, 1983), Валентини Коломієць «Пройшов товариш всі бої і війни» (Львів, 1988).
Громадська діяльність Після війни підтримував зв'язки з лемківськими організаціями в США, Канаді, Польщі, Словаччині.
Був заступником голови Львівського обласного відділення Товариства «Україна», заступником голови обласного відділення Українського фонду культури.
У 1988 був ініціатором створення першого в УРСР лемківського товариства «Лемківщина» і став його першим головою, в 1991 за його активної участі створили Фундацію дослідження Лемківщини.
Публіцистика Автор численних статей, нарисів, книг. Близько 500 його текстів надруковано в газетах і журналах різних країн світу.
Ще до Другої світової війни друкувався в москвофільській «Землі і волі» (Львів; орган «Руської селянської організації») та соціалістичних «Селянських вістях» (Коломия). Вірш «Тюремний спомин» був надрукований у календарі «Світ праці» (Коломия).
По війні публікувався в західноукраїнській періодиці та за кордоном: «Карпатська Русь», «Українські вісті» (обидві США), «Рідний край» (Аргентина), «Життя і слово» (Канада, орган ТОУК), «Наше слово» (Польща), «Нове життя» (Словаччина, орган ЦК Культурного союзу українських трудящих) та інших.
Співавтор «Лемківських календарів» та інших видань Фундації дослідження Лемківщини.
Відзнаки Заслужений працівник культури України Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України
Примітки
Посилання Сайт «lemky» Сайт ГУР МО України