Анато́лій Ю́рійович Онопріє́нко (, Ласки, СРСР — , Житомир, Україна) — український і радянський серійний і масовий вбивця. Один з найжорстокіших вбивць незалежної України та XX століття.
У період з 1989 по 1996 рік вбив 52 людини: 9 жертв з 14 червня по 16 серпня 1989 року і 43 жертви з 5 жовтня 1995 по 22 березня 1996 — за жорстокістю він, відповідно до деяких джерел, є одним із найжорстокіших маніяків XX сторіччя, якого можна порівняти з Андрієм Чикатилом. У той же час питання про точні мотиви Онопрієнка залишається без відповіді. Злочини Анатолія Онопрієнка призвели до запеклих дебатів про доцільність смертної кари в Україні.
Рання біографія
Дитинство Народився 25 липня 1959 року в селі Ласки Житомирської області. Українець. Він був другою дитиною в сім'ї (першим був його брат Валентин, 1946 року народження). Їхній батько Юрій Онопрієнко в 14 років пішов воювати на фронт, де отримав звання сержанта і військові нагороди. Після війни він працював кочегаром, шофером, намагався працювати в торгівлі. Був двічі судимий за незначні злочини. Пізніше Юрій Онопрієнко одружився з дояркою і свинаркою в колгоспі. Вона народила двох синів. Юрій був алкоголіком і жорстоко поводився з дітьми. Коли Анатолію виповнився 1 рік, батько залишив сім'ю і пішов до іншої жінки, яка пізніше народила від нього сина.
Коли Анатолію було 3 роки, 15 вересня 1962 року померла його матиЗа словами Валентина Онопрієнко. від серцевої недостатностіВихователька сиротинця, де перебував Анатолій, пізніше розповіла журналістам, що їхню мати зарубав сокирою Юрій Онопрієнко, причому зробив це на очах у молодшого сина; документальних підтверджень цієї версії немає.. Маленького Анатолія виховували бабуся та тітка, про яких той до кінця життя відгукуватиметься з теплотою.
Проблем з вихованням Анатолія згодом ставало дедалі більше. Батько не взяв Анатолія до себе. Брат дуже рано одружився і виховував 3 дітей. Він з дружиною працював учителем у школі й отримував маленьку зарплату, яка вся йшла в сім'ю. Було вирішено віддати Анатолія в дитячий будинок села Привітне Малинського району Житомирської області. Ця подія дуже образила малого Анатолія. Пізніше, за відсутністю сім'ї за живого батька і брата, Онопрієнка часто дражнили кривдними словами, які він запам'ятав на все життя. Його часто били старші. Він декілька разів втікав з сиротинця в рідне село, але його завжди ловили і повертали назад. Єдиною людиною, яка його навідувала, була бабуся, чию загибель він переживатиме особливо важко. Сам він так висловлювався про свій період в сиротинці:
Рогозін впав в психологічну залежність від Онопрієнка. Анатолій переконав його зайнятися злочинним бізнесом. Він запропонував грабувати людей, які вночі заснули прямо на дорозі в своїх машинах. Найбільш складні моменти Онопрієнко пообіцяв взяти на себе. Рогозін погодився.
Перше вбивство Онопрієнко скоїв 14 червня 1989 року. Того дня вони з Рогозіним на машині поверталися з Новгородської області, де торгували черешнею. Онопрієнко, який сидів за кермом, запропонував другові скоїти пограбування будь-якої машини. Рогозін вагався, але погодився. Уночі на трасі в Синельниківському районі Онопрієнко помітив «Жигулі» з причепом. Люди в ньому спали (світло в машині було вимкнено). Онопрієнко, який був озброєний «Вінчестером», дав вказівки Рогозіну: той повинен був повільно їздити по дорозі, поки Анатолій не дасть йому сигнал. У разі успіху Рогозін мав під'їхати до нього, а у випадку, якщо постраждав би сам Онопрієнко, напарник повинен був сховатися.
Онопрієнко зі зброєю в руці підійшов до «Жигуля». Там спала подружня пара Олег Мельник та його дружина (обоє 1958 року народження). Онопрієнко застрелив сплячого Мельника, потім змусив його дружину вийти з машини і піти в сторону лісу. Жінка вийшла, але стала при цьому кричати і кликати на допомогу, в результаті чого він застрелив і її. Онопрієнко витягнув з машини всі цінні предмети. Трупи він сховав за лісосмугою, засипавши їх землею і гілками. Онопрієнко наказав Рогозіну їхати за ним, після чого сів за кермо пограбованого «Жигулі», далеко відвіз його і спалив. Рогозін здогадався, що сталося вбивство, але Онопрієнко натякнув йому, що у разі звернення в міліцію він уб'є його дружину і дочку. Пізніше награбоване було продано.
16 липня 1989 року Онопрієнко зі співучасником за подібних обставин вбив ще одну подружню пару. Машина убитих була спалена. Виручка, яка дісталася вбивцям, була дуже великою — подружжя везло з собою цінні предмети і великі гроші. Тіла були спалені. Рогозін сильно нервував через вбивства, Онопрієнко ставився до того, що відбувається, дуже спокійно. У серпні 1989 року Онопрієнко з Рогозіним поїхали в Одесу. Анатолій обдурив співучасника, сказавши, що вони їдуть продавати награбоване, а насправді він планував скоїти нове пограбування. 16 серпня 1989 року Онопрієнко пограбував машину, убивши при цьому сім'ю з 5 осіб, що була в ній. Сам Онопрієнко за багато років на допиті розповість, що не хотів вбивати, але голова сім'ї став чинити опір, і той застрелив його, а потім вирішив не залишати свідків. При цьому вбивство 5 осіб принесло дуже невеликий прибуток. Онопрієнко почав спалювати трупи, але перед підпалом він побачив, що одна із жертв, молода дівчина, ще жива. Щоб добити її, він завдав їй кілька ударів в спину мисливським ножем.
Від'їзд до Німеччини У той же день Онопрієнка ледь не зловили. Коли він їхав на вкраденій машині, співробітники поста ДАІ поїхали за ним, наказавши йому зупинитися. Машина, якою їхав Онопрієнко, виглядала підозріло, чим і привернула увагу міліціянтів. Онопрієнко збільшив швидкість. Почалася погоня, але злочинцеві вдалося втекти, після чого він спалив машину (за іншими даними, його наздогнали, але Онопрієнко відкупився, давши міліціянту хабар в 8 рублів). Після цього в міліції з'явилися перші зачіпки — опис зовнішності і машини Онопрієнка, але на нього самого не було навіть найменших підозр. Сам же Онопрієнко досить важко переніс останнє вбивство. Він боявся, що його самого вб'ють і пограбують так само, як він робив це зі своїми жертвами. Крім того, у нього була деяка жалість до жертв. Онопрієнко навіть подумував про самогубство. Правда, за 9 років він зізнався, що потім перестав шкодувати про скоєне, отримував задоволення від вбивств і, не замислюючись, повторив би те ж саме знову.
За місяць після цих подій Онопрієнко вирушив подорожувати Європою. Він об'їздив багато країн, користуючись підробленими документами. Його кілька разів депортували назад в Україну за нелегальне проживання, але Онопрієнко відразу ж повертався за кордон знову за допомогою підроблених документів. Він осів у Німеччині, де підробляв озеленювачем, посудомийником і кухарем. Він попросив політичного притулку в Німеччині, але йому було відмовлено.
Онопрієнко займався крадіжками в Німеччині (він думав, що якщо сяде в німецьку в'язницю, то отримає громадянство). Він поїхав у Відень, де недовго сидів у в'язниці за пограбування магазину. Повернувся до Німеччини після відсидки. Там він продовжував красти і грабувати. Його все ж таки посадили до в'язниці, але з питанням німецького громадянства це йому не допомогло. У в'язниці Онопрієнко піддавався найсильнішим побоям. Там він вирішив, що після певного часу він зробить на території Німеччини 300 вбивств. У в'язниці він провів місяць, після чого було ухвалено рішення відправити Онопрієнка в психіатричну лікарню. Анатолій втік з лікарні, приєднавшись до мормонівПізніше Онопрієнко скаже, що під їхнім впливом він здійснив в Україні другу серію вбивств.. Онопрієнко прожив у нелегальній еміграції близько 4 років, поки навесні 1994 року його остаточно не депортували із Німеччини в Україну.
Друга серія вбивств На той момент в Україні панували бідність, безробіття і колосальна інфляція, а також кримінал. Онопрієнко був без грошей, і в такій обстановці у нього стався найсильніший психологічний стрес. Крім того, він боявся, що його заарештують за скоєні ним вбивства. 31 травня 1994 року Онопрієнко був заарештований на Київському залізничному вокзалі. Він нікому не погрожував, але поводився неадекватно. Під арештом Онопрієнко зрозумів, що його навіть не підозрюють в 9 вбивствах. Онопрієнко був направлений в міську психіатричну лікарню імені Павлова. Там йому було дуже погано: його постійно примушували пити сильні ліки, а годували погано. Кілька разів він втікав з лікарні, але його повертали. Один раз під час втечі йому навіть вдалося пограбувати квартиру літньої жінки. У психлікарні він пробув три з половиною місяці. Онопрієнко був виписаний з діагнозом «параноїдна шизофренія».
Коли Онопрієнка виписали, він знову нелегально поїхав до Німеччини. Там він провів рік, ведучи бродячий спосіб життя, і іноді трохи заробляючи в різних місцях. Згодом він знову був депортований в Україну. Грошей і житла у Анатолія не було, і він поїхав в Народичі Житомирської області, де жив його брат Валентин. Валентин був радий зустрічі з братом і дозволив йому жити у нього вдома. Багато родичів на той час думали, що Анатолій помер.
Час минав, а Анатолій не влаштовувався на роботу. Це ускладнювало і так непросту ситуацію. За цей час у Онопрієнка розвинулася сильна ненависть до всіх багатих жителів України і тих, хто живе краще за нього. Він постійно думав про те, щоб почати вбивати. У жовтні 1995 року він обікрав свого знайомого мисливця, вкравши з його будинку мисливську рушницю ТОЗ-34Р, ніж, патронташ і спецодяг. Ніхто тоді й гадки не мав, що цю крадіжку скоїв Онопрієнко. Анатолій зробив з рушниці обріз, для того щоб ним було зручно користуватися і скрізь носити з собою.
Наприкінці жовтня 1995 року він знову почав вбивати. З жовтня по грудень 1995 року він вбив 7 людей. Варто зазначити, що маніяк поводився самовпевнено, нікуди не поспішав і з місць злочинів йшов за кілька годин. Так почалася друга серія вбивств. На той час він вже не жив у брата — 4 листопада 1995 року Онопрієнко поїхав від нього. Незабаром вбивства стали для Онопрієнка звичайною справою. З невеликими проміжками часу він йшов грабувати і вбивати. Як правило, він вбивав відразу по кілька людей, після чого брав їхнє майно. Під час одного із таких пограбувань Онопрієнко вбив пса, який став гавкати на незнайомця. Під час іншого пограбування він вирізав сім'ю з чотирьох осіб (сім'я Зайченко), в тому числі і 3-місячне немовля. За багато років Онопрієнко так і не зміг дати відповіді, навіщо він вбив дитину (пізніше він, правда, скаже, що вбивав дітей, щоб ті не залишалися сиротами). Крім того, іноді Онопрієнко ґвалтував своїх жертв (був навіть епізод, коли він зґвалтував труп убитої жінки). Уночі 17 січня 1996 року в селі Братковичі Львівської області він убив відразу 7 осіб. Серед них була родина з 5 осіб, а також ще 2 випадкові жертви. У цілому Онопрієнко скоїв на території Братковичів 12 вбивств.
Своє останнє вбивство Онопрієнко скоїв 22 березня 1996 року. Він убив подружню пару, їхню маленьку дочку, а також глуху сестру убитої жінки. Він пограбував їх, а йдучи, убив їхнього собаку. Відомо, що у міліції була можливість запобігти злочинові чи хоча б врятувати когось із родини, але цього зроблено не було.
Третя серія вбивств За словами Онопрієнка, він планував здійснити також третю серію вбивств, спрямовану проти чуми 21 століття, проте цим планам завадив його арешт.
Слідство Спочатку слідство розглядало скоєні злочини окремо. Після вбивства 7 осіб 17 січня 1996 року слідство дійшло висновку, що всі епізоди групових вбивств, сполучених з пограбуваннями, пов'язані, і робить їх людина, що діє одна. Справа про серію вбивств було взято під контроль МВС України. За словами одного зі свідків, який побачив Онопрієнка в темряві, був складений фоторобот.