Кущівський курінь — один з куренів Славного Війська Запорозького низового запорізьких козаків.
Найпершим дослідником історії Кущівського куріня є А. О. Скальковський, який свого часу (1835–1839) відшукав і систематизував значну кількість документів запорозького архіву. Пізніше, спираючись на його та дослідження попередників, з'явились теж ґрунтовні праці Д. І. Яворницького, М. Є. Слабченка, І. С. Стороженка і інших істориків-науковців, у яких тема запорозького козацтва отримала подальший розвиток. Свідчення, головним чином із цих праць, й слугували обґрунтуванню факту, що Кущівський курінь зародився і певний час знаходився на південно-західній околиці містечка Нова Самара (Самарь, Самара, Самарчик, 1576 р.), яке з 1688 року відоме як Новоселиця, а з 1786 року — як Новомосковськ.Джусов А. Б. Історія Новомосковська. Вид. II. — Д., 2011.
Козацькі курені У XVI-XVIII століттях основною адміністративно-господарською та військово-організаційною одиницею Запорозької Січі були курені.Українське козацтво. Мала енциклопедія. — К., З., 2002. с. 282 На думку А. Скальковського, Д. Яворницького і інших науковців, «Як військо, запорозька громада поділялась на 38 куренів… Коли й ким було встановлено такий поділ, сказати неможливо через відсутність про це документальних відомостей: є лише вказівка польського історика Мацієвського, що Військо Запорозьке поділялося на „курені, селища й околиці“ за гетьмана Остафія Ружинського, тобто в першій половині XVI ст. (1514–1534 рр.)… всі вони мали різні назви, переважно взяті від своїх отаманів-засновників або від міст-метрополій, звідки вийшли перші запорожці, або від назви більшості козаків, які вперше склали курінь. Назви цих куренів дійшли до нашого часу в синодику 1714 р…» далі йде перелік назв усіх куренів.Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Том І. — Л., 1990. с. 126
Про походження назви «курінь» Д. Яворницький пропонує таку версію:
Звернемо увагу — майже вся наявна кількість товариства постійно перебувала за межами Січі. З цього випливає безперечний висновок: за межами Січі необхідно було мати розгалужену, як зараз кажуть, інфраструктуру, а в першу чергу житло та господарські будівлі.
Науковці протягом останніх сторіч робили спроби реконструювати перебіг історичних подій у нижньому Подніпров'ї і встановити час виникнення куренів. Але жодному зробити це не вдалось. Зрештою порозумілись на тому, що курені виникли у XVI на початку XVII століть. Одні із ранішніх згадок про існування запорозьких куренів датуються 1530 роком.Слабченко М. Є. Соціально-правова організація Січі Запорозької. Праці комісії для вивчення історії західно-руського та вкраїнського права. Випуск третій. — К., 1927. с. 222-223. Окремо досліджувалось і походження самої назви. На відміну від наданої вище версії Д. Яворницького професор М. Слабченко запропонував свою: Порівнюючи цю версію, з вище наведеною версією про «курну избу» неможливо не визнати її переваги, які ґрунтуються на життєвому досвіді нашої української дійсності. Далі М. Слабченко зазначає:
Виникнення У XVI-XVII сторіччях кордон між козацькими вольностями й територією Османської імперії пролягала майже по лівому березі Самари.Українське козацтво. Мала енциклопедія. — К., З., 2002. Брід Піщаний знаходився практично на границі, тому на броді постійно ніс варту охоронний загін козаків (нинішній житловий масив Глоди міста Новомосковська). За усталеним запорозьким звичаєм він отримав за жеребом у своє господарське користування поруч обширну дільницю на південно-західній околиці містечка Самарь (отримане за жеребом загін, а пізніше й курені, мали право обмінювати між собою за умов взаємної згоди. Таким чином дільниця тривалий час могла знаходитись у користуванні одного й того ж господаря). Дільниця розташовувалась понад версту від укріплення. Для господарювання вона була дуже привабливою. Там були гарні пасовиська, сінокоси, багата рибою і дичиною заплава. Частина дільниці була вкрита заростями кущів глоду, терену, шипшини, бузини. Від тих кущів містина дістала побутову назву Кущівка. Для укриття від непогоди й зберігання господарського реманенту на дільниці з'явились найпростіші споруди — курені. Цілком природно, що з часом замість них виросли більш просторі будівлі, у яких, як у казармі мешкали запорожці. Так на границі, на околиці Самарі сформувався запорозький військовий загін, який від назви місцевості отримав свою назву — Кущівський курінь. Якраз про такий еволюційний шлях розвитку куренів наголошує М. Слабченко:
Ось так, поступово, в міру притоку охочих до козакування, й розвивалось Військо Запорозьке приростаючи куренями, певна кількість яких перемістилась у Січ з внутрішніх регіонів. Такий погляд на розвиток подій добре узгоджується із практикою і духом головним чином стихійного процесу формування Війська Запорозького до 1638 року.
Існує також версія, що всі 38 куренів Січі були створені водночас і вперше за ініціативи Богдана Хмельницького.Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI-середини XVII століть. Книга 2. — Д., 2007.Розмірковуючи над цим неможливо переконливо обґрунтувати маленьку, але суттєву дрібничку — чому шляхтич Богдан, вихований на світській і військовій культурі Польщі, новому військовому підрозділу дав ім'я не на польський манер — корогва, чи то якесь із військових — дружина, лава, легіон, полк, рать чи фаланга, а дещо кумедне і зовсім не військове — «курінь». Таке, мабуть, могло статись у разі, якщо структура створювалась не вперше, а відроджувалась попередня. Очевидно Богдан, знаходячись у вкрай скрутному становищі з реальною загрозою власному життю, свідомо використав на свою користь прихильність козаків до традицій (щоб було так, як і у батьків наших). Він не став експериментувати, придумувати щось нове, на що у нього відчайдушно бракувало часу, а відродив традиційний козацький військовий устрій — курені, які, як вказував Мацієвський та ін., існували ще у XVI столітті. Свого часу запорозькі курені були ліквідовані постановою польського сейму 1638 року «Ординація Війська Запорозького реєстрового», якою на козацьких вольностях впроваджувався «новий лад»: замість гетьмана — комісар, полковники і осавули призначались із шляхтичів, скасовувалось самоврядування і ін. Про той лад Михайло Грушевський зазначає: всі козаки тільки реєстрові і не більше 6000 «…та й то, у ці 6 тисяч позаводили поляки багато своїх людей. Мали тепер козаки мешкати тільки в старостві Корсунськім, Черкаськім і Чигиринськім; хто жив в іншому місці, мусили продати свою оселю й перейти сюди… Щоб на Запоріжжі не збиралися, поставили на Січі поляки реєстрових козаків…». Як бачимо, Запорізька Січ, у своєму попередньому вигляді, фактично перестала існувати. Це сталося після придушення С. Конецпольським козацько-селянських повстань 1635, особливо 1637–1638 років під проводом П. Павлюка, Д. Гуні. Послідуючі майже 10 років Польща пильно контролювала Запоріжжя, продовжувала насаджувати в нього своїх людей. Сподівалася, що «козацька гідра задавлена назавжди». Такий стан існував до 1647 року (Хмельниччини).
А. Скальковський надає перелік куренів та походження їхніх назв:Скальковський О. А. Історія Нової Січі, або останнього коша запорозького. — О., 1885–1886. Перевидання — Д., 1994. с. 60-61. Полтавський, Канівський, Уманський, Іркліївський, Калніболоцький, Корсунський, Переяславський, Менський, Батуринський, Кирилівський й обидва Стеблівські були вперше сформовані вихідцями із відповідних регіонів; Тимашівський, Щербинівський, Сергіївський, Титарівський — отримали назви від прізвищ перших курінних отаманів; Джерелівський, Мишастівський — за місцем дислокації.
Звертаємо увагу — версія про походження назви Кущівського куреня відсутня. М. Слабченко теж надає перелік і своє бачення походження назв куренів, яке принципово не відрізняється від його попередника: «Приглядаючись до курінної ономастики, легко можна побачити, що назви куренів зв'язано з різними географічними точками як Право, так і Лівобережжя». Далі М. Слабченко аналізує походження назв майже усіх куренів, але про Кущівський теж промовчав. А. Скальковський (1808–1898) був вихідцем із Житомирщини, студент Віленського та Московського університетів потім мешканець Одеси. М. Слабченко (1882–1952) був вихідцем із Одещини, у подальшому навчався і мешкав у Одесі, репресований у 1930 році коли й загинув. Як видно із їхніх творів, ні той, ні другий історію Новомосковська не досліджував. Інші дослідники назвами куренів не переймалися. Мабуть тому міркування про походження назви Кущівського куреня й зостались у тіні.
Назва Слідуючи за А. Скальковським і його послідовниками розглянемо версії походження назви Кущівського куреня. Перше, що спадає на думку — від прізвища курінного отамана Куща. Якщо це так, то переконливо обґрунтувати вказане припущення досить складно. З Кущівським куренем пов'язано декілька гучних імен не тільки запорозької керівної еліти, але й Російської імперії, однак прізвище Кущ в історичних джерелах навіть побіжно не зустрічається жодного разу. Перелік курінних отаманів не зберігся, можливо, він, як і отаман Кущ, ніколи й не існував. Таким чином пошук у цьому напрямку, скоріш за все безвихідь.
Більш плідною є версія, за якою назва Кущівського куреня походить від місця його розташування. Але на території запорозьких Вольностей, а також і за їхніми межами місто, село чи то зимівник з назвою Кущівка у ті часи не існували. За межами Вольностей, значно нижче Чортомлика, існувала маленька річечка Кущівка, але козаків там не було.Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Том І. — Л., 1990. с. 87. Колись невеличка козацька станиця, а нині районний центр (понад 30 тис. жителів), назва якого безперечно має українське походження — Кущівка, існує на Кубані, але українці, які могли занести туди топонім, почали заселяти Кубань у 1792 році вже після ліквідації Запорозької Січі (1775 рік).
Географічний пункт з назвою Кущівка на теренах Вольностей з прадавніх часів існував і донині існує тільки в одному місці. Як відомо таку назву офіційно мала й дотепер збереглась у побутовому обігу старожилів Новомосковська ближня південно-західна околиця древньої Самарі. Назва Кущівка, як ми вже зазначали, походить від красномовної ознаки місцевості — кущів, які її вкривали.