Йоган Лайдонер (, 12 лютого 1884, волость Війратсі, повіт Вільяндімаа, Естонія — 13 березня 1953, м. Володимир-на-Клязьмі, Росія) — головнокомандувач Естонської армії під час війни за незалежність.

Життєпис Народився на хуторі Раба (ест. Raba) у волості Війратсі повіту Вільяндімаа. Був найстаршою дитиною в сім'ї Яака Лайдонера (1854—1911) і Марі Саарсен (1851—1938) — дочки господаря хутору Раба.

В Російській армії У 1901—1902 служив у 110-му Камському піхотному полку в Каунасі. У 1905 році закінчив Віленське піхотне юнкерське училище. Служив у 13-у лейб-гренадерському Еріванському полку. З 9 серпня 1908 поручик, через 4 роки — штабс-капітан.

У 1912 році закінчив Миколаївську академію генерального штабу по першому розряду. Командував ротою 1-го Кавказького стрілецького полку.

Учасник Першої світової війни. Нагороджений Георгіївською зброєю 4 липня 1915. Ад'ютант штабу 21-ї піхотної дивізії. Згодом заступник начальника відділу розвідки в штабі Західного фронту, підполковник (з 15 серпня 1916).

Головнокомандувач Естонської армії Після Лютневої революції Тимчасовий уряд почав формувати національні частини. Лайдонер очолив Естонську дивізію, яка формувалася з естонців. Після відходу німців з Північної Прибалтики — Головнокомандувач естонської армії у війні за незалежність.

Естонські дивізії брали участь у наступі Північно-Західної армії генерала Юденича на Петроград. 20 січня 1919 Лайдонеру присвоєно звання генерал-майора, а через рік — генерал-лейтенанта.

У відставці У 1920 році вийшов у відставку. Депутат державної ради Естонії. Очолював комісію Ліги Націй по вирішенню турецько-іракської територіальної суперечки.

У грудні 1924 року керував придушенням інспірованого агентами Комінтерну повстання. З 1925 року у відставці.

Політична кар'єра 12 березня 1934 Лайдонер разом з Костянтином Пятсом, колишнім прем'єр-міністром Естонії, встановили військову владу, було введено надзвичайний стан. Пятс був оголошений Державним Протектором Естонії (Riigihoidja), а Лайдонер знову призначений Головнокомандувачем Естонської армії. Усі політичні партії були заборонені, введена цензура преси. Своїми діями Пятс і Лайдонер не допустили перемоги на виборах націоналістичного руху вапсів (ветеранів Визвольної війни).

Арешт та загибель Після окупації Естонії Радянським Союзом заарештований і депортований до Пензи в кінці липня 1940 року.

26 липня 1941 заарештований органами НКВС. Перебував у Кіровській в'язниці (слідство тривало до березня 1942, після чого було припинено «до отримання особливого розпорядження»).

У 1945—1952 роках перебував в Іванівській в'язниці; в лютому 1952 року слідство відновлене; 16 квітня 1952 засуджений особливою нарадою до 25 років тюремного ув'язнення з конфіскацією майна за «активну контрреволюційну і антирадянську діяльність». 30 квітня 1952 переведений до Владимирського централу, де помер 13 березня 1953 року.

Похований разом з померлим у тій же в'язниці представником керівництва польського Опору Яном Станіславом Янковським у безіменній могилі на Князь-Володимирському кладовищі, біля тюремної огорожі. Точне місце поховання Йохана Лайдонера невідоме; меморіальна дошка встановлена на воротах кладовища у Владимирі.

Нагороди

Російська імперія

Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (10 березня 1907) 2-го ступеня з мечами (31 травня [13 червня] 1916) Орден Святої Анни 3-го ступеня (19 травня [1 червня] 1912) 2-го ступеня з мечами (27 лютого [12 березня] 1915) 4-го ступеня з написом «За хоробрість» (7 жовтня 1915 року) Георгіївська зброя (4 липня 1915) Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом (10 вересня 1915)

Естонія

Хрест Свободи I класу I ступеня (23 лютого 1920) III класу I ступеня (18 лютого 1925) Орден Естонського Червоного Хреста пам'ятний знак (22 лютого 1921) I ступеня I підступеня (25 листопада 1926) Орден Орлиного хреста 1-го ступеня з мечами (4 червня 1929) Орден Білої зірки на спеціальній великій стрічці (23 лютого 1938) Медаль «В пам'ять Визвольної війни»

Латвія

Військовий орден Лачплесіса III ступеня (21 жовтня 1921) II ступеня (22 січня 1922) I ступеня (13 грудня 1923) Пам'ятна медаль 10-річного ювілею визвольних боїв в Латвійській Республіці (1928) Орден Трьох зірок I ступеня (1932)

Польща

Virtuti Militari, срібний хрест (12 лютого 1922) Орден Відродження Польщі, великий хрест (29 березня 1922) Орден Білого Орла (4 лютого 1938)

Інші країни

Орден Святого Михайла і Святого Георгія, лицар-командор (Британська імперія, вересень 1919) Орден Білої троянди (Фінляндія) командорський хрест 1-го класу (25 травня 1920) великий хрест (7 червня 1923) Орден Почесного легіону (Франція) офіцерський хрест (4 листопада 1920) командорський хрест (24 червня 1925) Орден Меча, командорський хрест 1-го класу (Швеція, 13 листопада 1936) Німецький Олімпійський знак 1-го класу (Третій Рейх, 30 січня 1937) Орден Вітовта Великого, великий хрест (Литва; 20 лютого 1939)

Посилання Лайдонер Иван (Йохан) Яковлевич Виленцы в армиях Балтийских государств