Культура Естонії — культурні явища, створені на території Естонії представниками народів Естонії.
Стародавні часи
Середньовіччя
Можна припустити, що на культуру пращурів сучасних естонців деякий вплив чинила давньоруська культура. Про це свідчать такі стародавні запозичення в естонській мові, як raamat (книга, від грамота) і leib (хліб). Одна з перших згадок у «Повісті временних літ» про діяльність руських князів на території сучасної Естонії: похід великого князя Ярослава Володимировича 1030 року на чудь і заснування ним міста під назвою Юріїв (нині Тарту).
Після захоплення Лівонії хрестоносцями у другій чверті XIII століття в країні оселились німці й данці; влада опинилась в руках іноземців. Поступово утворилось станове суспільство, правлячою елітою якого були, головним чином, німці й онімечені місцеві ватажки. Пращури естонців увійшли до сфери безпосереднього впливу західноєвропейської культури, але залишались на її периферії, на межі західного та східного культурних просторів. Німецька культура значною мірою вплинула на естонську.
Найбільшого впливу зазнала релігія. Народ пов'язував обряди католицької церкви зі своїми стародавніми обрядами, християнські святі злились із поганськими духами-хранителями домівки, поля й худоби. Об'єднанню цих понять сприяло і те, що нові церкви, як правило, зводились на стародавніх культових місцях поклоніння. Утворилось так зване «сільське католицтво». Монастирі стали першими освітніми центрами. До XIV—XV століть зберігались старі дохристиянські імена естів; з XV століття дітей почали називати християнськими іменами, переробленими на місцевий народний лад (Йоганнес — Яан, Антоніус — Тиніс, Катаріна — Кадрі тощо).
З'явилось нове явище — міська культура. Розквіту естонських міст у середньовіччі сприяв Ганзейський союз; сполучення з Європою принесло із собою європейський уклад життя, як у духовній, так і в матеріальній культурі. У той період в архітектурному стилі домінувала готика. У Ревелі були споруджені монументальні храми — церква святого Миколи, церква святого Олая, церква Святого духа, Домініканський монастир. Дерптська Іоаннівська церква стала унікальною за безліччю керамічних скульптур. Невдовзі віяння центрально- і західноєвропейського мистецтва почали позначатись і на селянській культурі. Селяни почали використовувати готичні орнаменти під час прикрашання народних костюмів і предметів побуту.
1523 року до Естонії дістався рух Реформації. Лютеранство, що приділяло значну увагу народній освіті, заклало основу естонської писемності та селянської школи. 1535 року в Любеку вийшла перша книга естонською — катехізис ревельських пасторів Симона Ванрата (Simon Wanradt) та Йоганна Коелля (Johann Koell). 1632 шведський король Густав II Адольф заснував Дерптський університет (нині Тартуський університет), викладання в якому здійснювалось німецькою. Величезну роль у розвитку народної освіти відіграв Бенгт Готфрід Форселіус (Bengt Gottfried Forselius), який 1684 заснував семінарію для вчителів селянських шкіл і видав абетку естонської мови.
Нові часи
Після 1630 року в містах почали більше будувати. У другій половині XVII століття пожвавилась торгівля з Росією, що спричинило розквіт бароко в Нарві; найвизначнішими спорудами того періоду стали Іоаннівська церква та будівля біржі. У 80-х роках XVII століття в містах і мизах настав час класицизму, в містах з'явились прямі широкі вулиці й чітке розташування будівель. У північній Естонії під час будівництва використовувались вапняк, у південній — цегла.
Видатним прикладом стилю бароко в Ревелі (Таллінн) став царський палац у парку Катериненталь (Кадріорг), що будувався з 1719 до 1725 року. З другої половини XVIII століття дотепер збереглись класичні будівлі в центрі міста Тарту.
Селянська культура багато в чому залишалась незмінною, але нові віяння вплинули, наприклад, на народний костюм естонців. Те, що нині називається національним одягом, у давнину вважалось урочистим нарядом. Повний комплект такого костюму молоді естонці й естонки отримували на повноліття. Дівчата ходили зазвичай з непокритою головою, а одружені жінки носили головний убір. До наряду додавались прикраси, зроблені, в основному, зі срібла. Первинні риси зберіг національний костюм Південної Естонії, особливо Мульгімаа, де до XIX століття носили спідниці-килими. Народному костюму Північної Естонії притаманна коротка широка сорочка ( — рукава) з кольоровою вишивкою, Західної Естонії — коричнева й чорна верхня частина одягу. У чоловічій одежі розмаїття було дещо менше.
У першій половині XVIII століття завдяки релігійним громадам (гернгутери) християнська віра стала ближчою до простого люду. Гернгутерські громади пропагували набожність, покірність, моральний і тверезий образ життя, виступали за соціальну рівність і братерство, приділяли величезну увагу поширенню писемності, перекладали та складали релігійні книги. Багато просвітників вийшли з родин гернгутерів. Завдяки громадам зміцнювалась самосвідомість селянства. У той же час багато явищ народної культури (народні музичні інструменти, прикраси тощо) були занедбані як поганські та гріховні.
1739 року вийшов перший повний переклад Біблії естонською, перекладач Антон Тор Гелле (Anton Thor Helle). Цей переклад затвердив панування північно-естонського діалекту в країні. Завдяки остзейським пасторам-просвітникам в Естляндії поширювався раціоналізм, почали видаватись перші світські просвітницькі книги.
Велике значення для культурного розвитку Естонії мало відновлення 1802 року Імператорського Юріївського університету в Дерпті (нині Тарту). Саме університет став провідником західноєвропейських ідейних впливів — ідеалів свободи, рівності й братерства Французької революції, німецького романтизму «бурі й натиску». В Дерпті навчались і працювали такі відомі вчені, як астроном Фрідріх Струве (Friedrich Georg Wilhelm von Struwe), біолог Карл Ернст фон Бер (Karl Ernst von Baer), хірург Микола Пирогов. Студенти (в основному, діти заможних німецьких поміщиків-баронів) навчались німецькою мовою. Університет став колискою Естонського національного пробудження. Серед небагатьох естонців, яким удалось вступити в університет, був перший естонський поет Крістіан Яак Петерсон. У своїх віршах він використовував мову народних пісень, висловлював віру в майбутнє естонської мови, намагався пробудити в селян оптимізм та впевненість у своїх силах.
Значний внесок до розвитку естонської письменності й літератури зробив Отто Вільгельм Мазінг (Otto Wilhelm Masing). Він вилучив з письмової мови німецьку побудову речень, зменшив різницю між вимовою та написанням слів, запровадив у вжиток літеру õ. Широкої відомості набула газета Мазінга «Селянський Щотижневик» (1821–1825), в якій розповідалось про події у світі.
В середині 20-х років XIX століття в Дерптському університеті сформувалась група молодих естонських інтелігентів. Ідеї європейського раціоналізму та просвітництва проникли до їхніх розумів і душ. На чолі цього гуртка стояв лікар і літератор Фрідріх Роберт Фельман, активну участь брав Фрідріх Крейцвальд (Friedrich Reinhold Kreutzwald). Своїм головним завданням вони вважали пробудження почуття національної самоповаги й гідності народу, для чого потрібно було вивести естонську на більш високий рівень і довести світові, що і нею можна створювати гідні літературні твори. Назрів план створення естонського народного епосу та повернення його народу у високохудожній формі. В 1838 року Фельман заснував Естонське наукове співтовариство, яке займалось вивченням естонської мови та фольклору. Фельман почав збирати легенди про Калевіпоега, щоб потім об'єднати їх у єдиному творі. Після смерті Фельмана цю працю продовжив Крейцвальд. Естонський народний епос «Калевіпоег» було видано 1862 року. Фельман також підготував збірку квазіфольклорних міфологічних переказів (1840) на базі фінської народної спадщини. Виникла так звана псевдоміфологія з пантеоном богів (Ванемуйне, Ілмаріне тощо), яка завдяки шкільним підручникам і газетам швидко увійшла до народної свідомості.
У 1830-х — 1840-х роках з'явились перші підручники з російської та німецької мов для естонських дітей. У всіх селянських волосних школах письмо й лік стали обов'язковими предметами для хлопчиків. Для підготовки вчителів було створено близько десяти учительських семінарій. Першою школою, викладацький склад якої був суто естонським, стала гімназія Гуго Треффнера (заснована 1884) в Тарту.
Влітку 1845 року в Південній Естляндії почався масовий перехід естонців у православ'я. Селяни були переконані в тому, що, прийнявши «царську» віру, вони отримають землі та будуть звільнені від панщини. Упродовж трьох років до православ'я перейшло понад 60 000 естонців. Упевнившись, що ніякої землі їм не дадуть, селяни захотіли повернутись в лоно лютеранства, але уряд виступив рішуче проти цього. Декому з тих, хто змінили віру, доводилось потай відвідувати лютеранську церкву.
Національне пробудження Після скасування кріпосного права й панщини економічне становище естонців почало покращуватись. Викуп хуторів, що розпочався у 1860-х роках, прискорив економічний та культурний розвиток естонського народу. Чисельність населення збільшувалась. Покращились можливості пересування, завдяки чому розширились кордони навколишнього світу. Більш тісне сполучення допомагало створенню єдиної літературної мови на базі діалектів Північної Естонії. З середини XIX століття жителі Естонії почали йменувати себе естонцями (eestlased). Разом із загальним економічним життям та письмовою мовою зароджувалась національна культура, освічені естонці-патріоти закликали народ до участі в суспільному житті. Цей період історії Естонії називається періодом національного пробудження.
Один з найвидатніших діячів культури періоду пробудження був Йоганн Вольдемар Яннсен. Він почав випускати газету «Пярнуський поштар», пізніше в Тарту «Естонський поштар», що заклало основу естонського періодичного друку. Газети естонською стали важливою частиною національного руху, допомагали розширювати світогляд і покращували писемність народу.
У другій половині XIX століття почали утворюватись різноманітні співтовариства: співочі хори й оркестри, селянські товариства, товариства тверезості, об'єднання пожежних тощо. Члени товариств прагнули розвивати естонську культуру, влаштовували дискусії з актуальних тем. В Тарту утворилось театральне об'єднання «Ванемуйне», в Таллінні — «Естонія». На початку 1870-х років з'явилось Естонське літературне товариство (1872—1893), що видавало книги й підручники естонською, активно займалось розвитком мови, збирало фольклор та етнографічний матеріал. Рух збирання коштів на заснування вищого навчального закладу з викладанням естонською мовою (Естонська Олександрівська Школа) був першою загальнонародною організацією. Головний комітет руху (1870—1884) займався агітацією та організовував культурні заходи.
За часів народного пробудження було покладено початок естонській національній музичній творчості й хоровим співам. 1869 року в Тарту на честь 50-річчя скасування кріпосного права відбулось перше співоче свято, ініціатором і керівником якого був Яннсен. Участь брали чоловічі хори й духові оркестри, з усієї Естонії зібралось близько 800 співаків і музикантів, понад 1600 слухачів. Традиція співочих свят донині є важливою частиною естонської культури та національної ідентичності.
Однією з найбільших національних акцій наприкінці XIX століття — збиранням старовинної спадщини — розпочав свою діяльність Якоб Гурт. На його заклик (1888) відгукнулись селяни, ремісники та вчителі, разом близько 1400 осіб, які записували вірші, казки, прислів'я, приказки, загадки та звичаї. У той же час традиційні форми сільського життя та народної культури почали поступатись сучасним. Замість житлової риги будували будинки з великими вікнами, дерев'яною підлогою та димарем. У зв'язку з поширенням міського стилю життя припинилось використання національного одягу, який, однак, продовжували носити в урочистих випадках.