Підводні човни проєкту 877 «Палтус» (за кодифікації НАТО — Kilo) — серія радянських та російських підводних човнів, побудованих в 1982-2000 роках. Ці човни також часто називають «Варшав'янка», оскільки спочатку передбачали оснащення ними ВМС країн Варшавського договору.

Перша версія мала радянське позначення проєкт 877 «Палтус». Вони надійшли на озброєння в 1980 році й продовжували будуватися до середини 1990-х, коли виробництво перейшло на більш досконалий варіант проєкту 636 «Варшав’янка», відомий на Заході як Improved Kilo class. У середині 2010-х років російський флот оновив конструкцію до варіанту проєкту 636.3, також відомого як Improved Kilo II.

Історія Збільшені до 1970-их років можливості гідроакустичних засобів призвели до легкого виявленню підводних човнів по акустичному полю,Кормилицин Ю. Н., Хализев О. А. Устройство подводных лодок, том 1, стр 69 і радянські конструктори стали приділяти питанням зниження шумності першорядну увагу. Так як шуми підводних човнів проєкту 641Б, що відносяться до другого покоління, знизити не вдалося, то було прийнято рішення спроєктувати принципово новий тип підводного човна, у зв'язку з чим у конструкторському бюро «Рубін» під керівництвом Ю. М. Корміліцина була розпочата розробка проєкту дизельних підводних човнів третього покоління. Згідно із завданням, проєктований човен повинен був би гарантовано вигравати в дуельних ситуаціях у будь-якого підводного човна даного класу, що досягалося оптимальним поєднанням дальності засобів виявлення, швидкодії і потужності зброї.Кормилицин Ю. Н., Хализев О. А. Устройство подводных лодок, том 1, стр.71

Завчасно в проєкт були закладені великі можливості для подальших модернізацій. Будівництво велося двома серіями, що значно відрізняються за характеристиками. У складі ВМФ СРСР всі човни були віднесені до проєкту 877, а експортні — одна серія позначалася як проєкт 877Е і 877ЕКМ, друга — проєкт 636. У 1979 році на заводі ім. Ленінського Комсомолу в Комсомольську-на-Амурі був закладений головний корабель проєкту, котрий був переданий флоту в 1982 році. Згодом човни проєкту 877 випускалися на суднобудівних заводах у Ленінграді й Горькому.

Конструкція

Корпус Двокорпусна, міцний корпус з 6 водонепроникними відсіками: Перший відсік ділиться на три палуби. Верхня зайнята торпедним озброєнням, середня — житлова, у нижній — перша група акумуляторів. Другий відсік також трьохпалубний. На верхній палубі — центральний пост, під ним — друга палуба, на якій розташований рубка радиста і рубка одного з помічників штурмана. Через цей же відсік проходять всі висувні пристрої. Третій відсік — трьохпалубний, житловий. Дві палуби зайняті приміщеннями для екіпажу, а нижня — другою групою акумуляторної батареї. Четвертий відсік — дизель-генераторний. П'ятий відсік — електромоторний. З цього відсіку випускається кормовий аварійний буй. Шостий відсік — кормовий, в ньому знаходяться електродвигун економічного ходу і приводи рулів, кормовий люк.

Легкий корпус обмежує розвинений носовий край, у верхній частині якого знаходяться торпедні апарати, а нижню займає розвинена основна антена гідроакустичного комплексу «Рубікон-М».

Обгороджування висувних пристроїв знаходиться над другим відсіком і виконує звичайні свої функції — ходовий мостик, повітрянозабірник, обтікання і захист перископів, антен і інших підіймально-щоглових пристроїв, там же знаходиться герметичний кранець для ПЗРК «Стріла-3М» або «Ігла-1».

Озброєння Човни проєкту отримали автоматизований комплекс озброєння. До складу озброєння увійшли 6 торпедних апаратів калібру 533-мм; боєкомплект 18 торпед або 24 міни. Перезарядження ТА здійснюється за 15 секунд. З ТА був можливий запуск крилатих ракет. За радянських часів на кораблях встановлювався оборонний ЗРК «Стріла-3», який міг використовуватися в надводному положенні.

Енергетичне обладнання Підводні човни проєкту 636 мають одновальну енергетичну установку, реалізовану за принципом повного електроруху. Два дизеля типу 4-2ДЛ42М мають потужність по 1000 кВт при частоті обертання 700 об/хв, і працюють спільно з генераторами типу ПГ-142. Гребний електродвигун моделі ПГ-101 має потужність 5500 к.с. (4040 кВт) на 500 об/хв і дублюється електродвигуном економічного ходу типу ПГ-140 (139 кВт на 150 об/хв)Кормилицин Ю. Н., Хализев О. А. Устройство подводных лодок, том 2, стр. 232—233. Два резервних рушії типу «гвинт в трубі» знаходяться в напівкільцевих тунелях в кормовій частині всередині легкого корпусу човнаКормилицин Ю. Н., Хализев О. А. Устройство подводных лодок. том 2, стр.241 і приводяться в обертання резервними електродвигунами ПГ-168 (2×75 кВт при 650 об/хв).

Акумуляторна батарея типу 446 складається з двох груп по 120 елементів в кожній, і розміщена на нижніх палубах 1-го і 3-го відсіків.

Дальність ходу: економічним ходом в підводному положенні при 3 вузлах швидкості — 400 миль (724 км); в режимі РДП (шноркеля) на швидкості 7 вузлів — 6000 миль (10812 км)

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання

Експорт

Перші човни цього типу були продані Польщі і Румунії у 1985 році. У Польщі цей човен ще є активним, а у Румунії вийшов з ладу у 1995 році. У 1986–1995 роках було продано 8 човнів проєкту Індії , де вони несуть службу і сьогодні. У 1986–1987 роках два човни були передані Алжиру. На початку 1990-их Іран отримав 3 човни, а Китай ще 2 човни. В Індії човни проєкту проходили певну модернізацію. У Китаї ці човни отримали назву «Юань-клас» (Пісня-клас). У 2006 році Алжир замовив ще 2 човни, котрі отримав у 2009 році.

ВМФ Росії замовив 6 човнів для Чорноморського флоту, у серпні 2010 року був закладений перший човен цього проєкту, а в листопаді 2011 року другий. Замовлення планується виконати до 2015 року.http://www.defenseindustrydaily.com/algerian-arms-deal-brings-russia-75-billion-gas-market-leverage-02024/

Іран У 1990-х роках Іран став єдиним покупцем підводних човнів проєкту 877 «Палтус» (експортна версія 877EKM) від РФ (спочатку від СРСР). Загалом було поставлено три одиниці, які отримали в іранських ВМС позначення класу Tareq:

Tareq (бортовий номер 901) — переданий у грудні 1992 року. Noor (бортовий номер 902) — переданий у 1993 році. Yunes (бортовий номер 903) — переданий у 1996 році.

Контракт укладено ще за часів СРСР, але фактична передача відбулася вже після розпаду Союзу. Човни були адаптовані до тропічних умов Перської затоки (експортна модифікація EKM). Підводні човни класу Tareq базувалися на військово-морській базі Бандар-Аббас і використовувалися для патрулювання Ормузької протоки, протикорабельних та протичовнових завдань. Вони залишалися основною ударною силою іранського підводного флоту поряд із міні-субмаринами власного виробництва класу Ghadir.

Бойове застосування Операція «Epic Fury»

У березні 2026 року сили США в рамках операції «Epic Fury» застосували балістичну ракету MGM-140 ATACMS для ураження іранського дизель-електричного підводного човна класу «Kilo» (проєкт 877 «Палтус», російського виробництва) на військово-морській базі Бандар-Аббас. Підводний човен був уражений у порту, що призвело до його затоплення. Це перший задокументований випадок використання наземної балістичної ракети ATACMS проти підводного човна в історії сучасних війн.

Представники

Експлуатація

Аварії 14 серпня 2013 р. на човні «Синдуракшак» («Морський велетень») ВМС Індії відбувся вибух, човен частково затонув, доля 18 матросів — невідома. Це не перша пригода човна: в 2010 на ньому була пожежа і через півроку човен був відправлений в РФ на капітальний ремонт, який завершився наприкінці 2012 р. 29 квітня 2013 р. човен повернувся в порт Мумбаї. «Синдуракшак» був збудований на замовлення ВМС Індії в 1997 році на заводі «Адміралтейські верфі» в Санкт-Петербурзі

Див. також Підводні човни проєкту 636 «Варшавянка» Підводний човен Теорія підводного човна Підводні човни атомні за типами і країнами Дизельні підводні човни (за типами і країнами)

Примітки