Кавказький театр воєнних дій Першої світової війни  — збройний конфлікт між Османською, яка підтримувала Німеччину на Кавказі і Російською імперіями, а пізніше з Азербайджаном, Вірменією, Диктатурою Центрокаспія і Великою Британією в рамках Близькосхідного театру воєнних дій або ж як частина Кавказької кампанії під час Першої світової війни. Бойові дії відбувались від Кавказу до Сходу Малої Азії, по лінії Трабзон, Бітліс, Муш і Ван. Сухопутні бойові дії підтримувались російським чорноморським флотом. Також в історії ця війна має назву Кавказького фронту.

23 лютого 1917, просування російських було припинено після російської революції, а потім деморалізована Російська Кавказька армія була замінена військами новоствореної вірменської держави, що складалися з попередніх вірменські загонів добровольців і вірменських іррегулярних формувань. У 1918 році у край були введені війська Диктатури Центрокаспію, Республіки Гірська Вірменія і британські війська Данстерфорс — елітні війська зняті з Месопотамського і Західного фронтів. Німецька імперія відрядила також в Батумі Німецьку Кавказьку експедицію, головна мета якої полягала в забезпеченні поставок нафти.

3 березня 1918 військові дії припиняються між Османською імперією і Росією через підписання Брест-Литовського миру і 4 червня 1918 року Османська імперія підписала з Вірменією Батумську угоду. Тим не менш, збройні дії тривали між Османською імперією і Диктатурою Центральнокаспію, Республікою Гірська Вірменія і Данстерфорс британської імперії до підписання Мудросського перемир'я 30 жовтня 1918 року.

Передумови конфлікту

Основна мета для Османської імперії було відновлення своєї території на Вірменському нагір'ї. Цей терен відійшов до Росії після російсько-турецької війни, 1877-78. Стратегічні цілі у Кавказькій кампанії Османських військ було повернути Артвін, Ардаган, Карс і порт Батумі. Успіх у цьому регіоні відволікав російські війська на цьому фронті від польських і галицьких напрямківHinterhoff, Marshall Cavendish Illustrated Encyclopedia, pp.499-503 Німецька стратегічна мета — відрізати доступ Росії до вуглеводневих ресурсів Каспійського моряThe Encyclopedia Americana, 1920, v.28, p.403

Росія розглядала Кавказький фронт як другорядний по відношенню до Східного фронту. Східний фронт відволікав найбільше російських військ і ресурсів. Російська імперія отримала фортецю Карс від османів як результат Російсько-турецької війни у 1877 році і переймались Кавказькою кампанією, спрямованою на відвоювання Карсу і порту Батумі. Царський уряд мав бажання виселити мусульманських жителів Північної Анатолії та Константинополя, замінивши їх поселенцями-козаками.R. G. Hovannisian. Armenia on the Road to Independence, 1918, University of California Press, Berkeley and Los Angeles, 1967, pg. 59 У березні 1915 року міністр закордонних справ Російської імперії Сергій Сазонов повідомив британському послу Б'юкенену та французькому послу Морісу Палеологу, що для міцного післявоєнного врегулювання необхідно зробити російськими володіннями «місто Константинополь, західний берег Босфору, Мармурового моря і Дарданелл, а також південну Фракію до лінії Енос-Мідія» і «частину азійського узбережжя між Босфором, річкою Сакар'я і областями, які будуть визначені на березі затоки Ізміт».Ronald Park Bobroff, Roads to glory — Late Imperial Russia and the Turkish Straits, 2006, p.131

Вірменський національно-визвольний рух прагнув встановити Першу Вірменську Республіку. Вірменська Революційна Федерація досягла цієї мети зі створенням міжнародно визнаної Демократичної Республіки Вірменія у травні 1918. Ще раніше у 1915 року, Адміністрація Західної Вірменії, а потім Республіка Гірської Вірменії були створені вірменами, в той час як диктатура Центрокаспію була створена за участю вірмен. Жодне з цих державних утворень не було довготривалими.

Британці співпрацювали з російським революційним військам, щоб запобігти цілям Енвер-паші знищити незалежні Закавказькі уряди. Англо-перська нафтова компанія була на шляху османських амбіцій, якій належало виняткове право на розробку нафтових родовищ по всьому Перської імперії, за винятком провінцій Азербайджан, Гілан, Мазендаран, Асдрабад і Хорасан. У 1914 році, перед війною, британський уряд уклав контракт з компанією на поставку мазуту для ВМФ.

Сили

Османи мали одну армію, що базувалась в регіоні — 3-ю армію. У 1916 році османи послали підкріплення і сформували 2-у армію. Рівень підготовки і оснащення Османської армії були незначними у порівнянні із союзникамиA. F. Pollard, «A Short History Of The Great War» chapter VI: The first winter of the war.. На початку конфлікту, Османська об'єднані сили оцінюються від 100 000 до 190 000 чоловік. Багато з них були погано озброєнні.

До війни Росія мала Російську Кавказьку армію чисельністю 100 000 чоловік під номінальним командуванням генерал-губернатора Кавказу Іларіон Воронцов-Дашков. Реальним командувачем був його начальник штабу генерал Микола Юденич. На початку Кавказької кампанії, росіяни змушені були перевести майже половину своїх сил до Пруссії через поразку в Танненберзькій битві і Мазурській битві, залишаючи у Закавказзі тільки 60000 вояків. Після революції 1917 Російська Кавказька армія дезертувала з лінії фронту, на цей час на Кавказі, було 110,000-120,000 солдат вірменської національності.Kayaloff, Jacques The Battle of Sardarabad. Paris: Mouton Publishers,1973, p.73. Ця цифра наблизилася до 150 000 вояків-вірмен на Близькосхідному театрі воєнних дійFridtjof Nansen, Armenia and the Near East (New York, 1976), p. 310..

З початком Першої світової війни в Закавказзі розгорнувся вірменський добровольчий рух. Вірмени пов'язували з цією війною певні надії, розраховуючи на звільнення за допомогою російської зброї Західної Вірменії. Тому вірменські суспільно-політичні сили і національні партії оголосили цю війну справедливою і заявили про безумовну підтримку Антанти. Керівництво Османської імперії, зі свого боку, намагалося залучити західних вірмен на свою сторону і пропонувало їм створити добровольчі загони у складі османської армії і схилити східних вірмен до спільного виступу проти Росії. Цим планам, проте, не судилося здійснитися.

Створенням вірменських дружин (добровольчих загонів) займалося Вірменське національне бюро в Тифлісі. Загальне число вірменських добровольців склало до 25 тис. чоловік під командуванням відомих керівників вірменського національного руху на території Західної Вірменії. Перші чотири добровольчих загони влилися до лав діючої армії на різних ділянках Кавказького фронту вже в листопаді 1914 р. Вірменські добровольці відзначилися в боях за Ван, Дильман, Бітліс, Муш, Ерзерум та інші міста Західної Вірменії. В кінці 1915 — початку 1916 рр.. вірменські добровольчі загони були розформовані, і на їх основі в складі російських частин були створені стрілецькі батальйони, які брали участь у бойових діях до кінця війни.

Операції

1914 У листопаді 1914 російська армія, перейшовши османський кордон, під час Кеприкейської операції, розгорнула наступ у смузі до 350 км у напрямку Кеприкея, Алашкерт, Догубаязит але, зазнавши опір супротивника, була змушена перейти до оборони.

У той же час османські війська вдерлися на російську територію. 5 (18) листопада 1914 року російські війська залишили м. Артвін і відступили в бік Батумі. При підтримці аджарців, що повстали проти російської влади, під контроль османських військ перейшла вся Батумської області, за винятком Михайлівської фортеці (кріпосного району) та Верхньо-Аджарського ділянки Батумського округу, а також місто Ардаган Карської області (під час Ардаганської битви — 15 грудня 1914) і значну частину Ардаганского округу. На окупованих територіях османи, за сприяння аджарців, здійснювали масові вбивства вірменського і грецького населення.

У грудні 1914 — січні 1915 в ході Сарикамиської операції російська Кавказька армія зупинила наступ 3-ї османської армії під командуванням Енвер-паші на Карс, а потім і вщент розгромила їх.

1915

З січня у зв'язку з відстороненням А. З. Мишлаєвського командування бере на себе М. М. Юденич.

У лютому — квітні 1915 російська і османська армії приводили себе в порядок. Бої мали локальний характер. До кінця березня російська армія очистила від османів південну Аджарію і всю Батумську область.

Російська армія мала завдання витіснити османів з району Батума і вести наступ в Персії. Османська армія, виконуючи план німецько-османського командування з розгортання «джихаду» (священної війни мусульман проти невірних), прагнули залучити Персію і Афганістан у відкритий виступ проти Російської імперії і Великої Британії і наступом на Ериванський напрямок добитися відторгнення від Росії бакинського нафтоносного району.

В кінці квітня в Персію вдерлися кінні загони османської армії.

У Османській імперії розгорнулася антівірменська пропаганда. Західних вірмен звинувачували в масовому дезертирстві з османської армії, в організації саботажу і повстань в тилу османських військ. Близько 60 тис. вірмен, призваних у османську армію на початку війни, були згодом роззброєні, спрямовані на роботи в тилу, а потім знищені. З квітня 1915 року почалася масова загибель мирного вірменського населення. Під впливом антиосманської пропаганди вірменської інтелігенції в ряді місць вірменське населення чинило османам організований збройний опір. Зокрема, на придушення повстання в місті Ван була спрямована османська дивізія, блокувати місто.

Щоб допомогти повсталим, 4-й Кавказький армійський корпус російської армії перейшов у наступ. Османи відступили, російською армією були захоплені важливі населені пункти. Російські війська очистили від османів велику територію, просунувшись на 100 км. Бойові дії в цьому районі увійшли в історію під ім'ям Ванської битви. Прихід російських військ врятував від неминучої загибелі тисячі вірмен, які після тимчасового відходу російських військ перебралися в Східну Вірменію.

У липні російські війська відбили наступ османських військ в районі озера Ван.

В ході Алашкертської операції (липень-серпень 1915 р.) російські війська завдали поразки противнику, зірвали запланований османським командуванням наступ на Карському напрямку і полегшили дії британських військ в Месопотамії.

У другій половині року бойові дії поширилися на територію Персії.

У жовтні-грудні 1915 року командувач Кавказької армією генерал Юденич здійснив успішну Хамаданську операцію, яка запобігла вступу Персії у війну на боці Німеччини. 30 жовтня російські війська висадилися в порту Ензелі (Персія), до кінця грудня розгромили проосманські збройні загони і взяли під контроль територію Північної Персії, забезпечивши лівий фланг Кавказької армії.

1916

Османське командування не мало чіткого плану війни на 1916 рік, Енвер-паша навіть пропонував німецькому командуванню перекинути османські війська, які звільнилися після Дарданельської операції, на Ізонцо або в Галичину. Дії російської армії вилилися в дві провідні операції: Ерзерумську, Трапезундську, і далі просування на захід, вглиб Османської імперії.

У грудні 1915 — лютому 1916 рр. російська армія здійснила успішну Ерзерумську наступальну операцію, в результаті якої 20 січня (2 лютого) російські війська підійшли до Ерзеруму. Штурм фортеці розпочався 29 січня (11 лютого). 3 (16) лютого Ерзерум був узятий, османська армія відступила, втративши до 70 % особового складу і майже всю артилерію. Переслідування відступаючих османських військ тривало, поки лінія фронту не стабілізувалася в 70-100 км на захід від Ерзерума.

Дії російських військ на інших напрямках також були успішними: російські війська підійшли до Трабзона (Трапезунд) — найважливішого османського порту, виграли бій у Бітліс. Весняне бездоріжжя не дало російським військам повністю розгромити відступаючу з Ерзерума османську армію, проте на узбережжі Чорного моря весна наступає раніше, і російська армія почала там активні дії.

5 квітня після низки успішних боїв був узятий найважливіший порт Трапезунд. До літа 1916 року російські війська звільнили велику частину Західної Вірменії.