Ри́ловиця — річка в Україні, в межах Володимирського району Волинської області. Права притока Луги (басейн Західного Бугу).

Опис Довжина 22 км, площа басейну 128 км². Долина широка й неглибока, місцями заболочена. Річище слабозвивисте, здебільшого каналізоване й випрямлене. Довжина відкритих каналів Риловицької меліоративної системи становить 38,1 км, дренажних колекторів — 846,1 км. Поблизу сіл Хворостів, Бегета та Міжлісся на річці Риловиця у 1986 році створено Хворостівське водосховище. На острові серед боліт в передмісті Володимира розташоване село Острівок. Також раніше в передмісті існувало село Риловиця, яке зараз є частиною міста. На штучному острові, на північ від Луцької вулиці у Володимирі, до 1000-ліття міста, облаштували зону відпочинку, на ньому розташовувався пляж, прокладено три місточки. Та згодом все занедбали, на острові з'явилися купи сміття, річка заросла. У 2019 році тут створено парк відпочинку «Легенда».

Розташування Риловиця бере початок у лісі на південь від села Тумина. Тече переважно на захід. Впадає до Луги на південь від центральної частини міста Володимира.

Річка протікає через південно-східну частину міста, що негативно позначається на її екологічному стані.

Легенди Щодо походження річки та її назви існує декілька версій легенди:

Легенда записана зі слів жительки Володимира:

У соціально-економічному паспорті міста Володимира за 2002—2003 роки викладено таку інтерпретацію даної легенди:

Варіант записаний зі слів директора Володимирського історичного музею. У соціально-економічному паспорті міста Володимира за 2002—2003 роки викладено таку інтерпретацію даної легендимковського Володимира Володимировича, який він почув від своєї бабусі Марії Яківни Стемковської, дошлюбне прізвище якої Зай:

Територія, де за легендою жив володимирський Змій, де він бився з невідомим лицарем, острів, який зветься Онупрійщиною, Волославом або Велесівщиною, нерозривно пов'язана з культом бога Велеса. М. М. Кучінко вважає, що останнє найменування острова не є випадковим. Найімовірніше в далекому минулому тут існував язичницький храм, або капище, присвячене слов'янському богу скотарства Велесу. О. М. Цинкаловський навпаки вказує, що місце, де здіймалася постать бога Велеса у Володимирі, за народніми переказами, було там, де стояв Михайлівський монастир. Навпроти острова ВелесівщинаОхріменко Г., Скляренко Н., Каліщук О., Ткач В., Романчук О. (2007) Олександр Цинкаловський та праісторія Волині. Луцьк — С. 161.

Відомості по східнослов'янській міфології з ранніх письмових джерел і пізніх вірувань, накопичені до середини XX століття, дозволили відомим ученим В. В. Іванову й В. Н. Топорову висунути гіпотезу про «основний» міф, що базується на порівняльно-типологічному методі й методі реконструкції. Ці методи припускають порівняння наявного слов'янського матеріалу з міфологічними поданнями інших індоєвропейських народів, насамперед з даними балто-слов'янської й індо-іранської міфології, і — на основі цього — відновлення сюжетів східнослов'янських міфів. На думку дослідників, що є прихильниками гіпотези про «основний міф», у східних слов'ян існував ряд міфологічних сюжетів, що поєднують деяких з язичеських богів, насамперед — Перуна й Велеса. Згідно з реконструйованим В.Івановим і В.Топоровим «головним», або грозовим, міфом слов'янської (індоєвропейської) міфології, Перун і Велес тісно між собою пов'язані, виступаючи як головні учасники: бог грози Перун, який живе на небі, на вершині гори, переслідує свого змієподібного ворога, Велеса, що живе внизу, на землі; причина їхньої ворожнечі — викрадення Велесом худоби, людей, а в деяких варіантах — дружини громовержця (одним з імен якої було Мокош); після перемоги бога грози над змієм — Велесом з'являється вода, іде дощ, що приносить врожай, а змій ховається в земних водах. Так, Перун і Велес у слов'янській міфології (та їхні прообрази — першооснови) були, з одного боку, постійними й непримиренними супротивниками. Але, з іншого боку, вони як головні учасники «головного» міфу були богами нерозривно пов'язаними, рівновеликими, що володіли верховною природою.Наталія Стратонова Християнська перцепція дохристиянських Києворуських богів у літературних пам'ятках Київської Русі ISSN 2076-5894. Наукові записки Національного університету «Острозька академія» Серія «Філософія». 2015. Випуск 17 ст.121

Примітки

Джерела Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 461 «Каталог річок України». — К. : Видавництво АН УРСР, 1957. — С. 16. — (№ 78).