Митрополит Гавриїл (також Григо́рій Фе́дорович Кремене́цький; 1707, Носівка, Київський полк — 9 серпня 1783, Київ) — український релігійний діяч на Гетьманщині, у Татарстані та Естонії.
Єпископ синодальної Православної російської церкви, митрополит Київський і Галицький (з 1770 по 1783 рр.). Учасник ліквідації монастирів у часи московської імператриці Катерини II.
Життєпис Народився у родині міського старшини. Вихованець Київської духовної академії. Особисто допомагав відбудові академії після пожежі 1705 р. Також створив потужний грошовий фонд для навчання бідних українців у Києво-Могилянській академії (54,000 рублів).
Духовна кар'єра
З 1736 р. - у Санкт-Петербурзі, де стає викладачем Олександро-Невської семінарії. 1739 р. прийняв чернечий постриг, префект Олександро-Невської семінарії. 1748 р. — архімандрит Новоспаського монастиря, стає членом Святійшого Синоду РПЦ. 1749 р. — єпископ Коломенський та Каширський РПЦ. 1755 р. — єпископ Казанський РПЦ (Татарстан). 1762 р. — призначений єпископом Санкт-Петербурзьким і Шлісельбурзьким, член комісії з церковного майна. Архієпископ 1764 р. — мав титул архієпископа Санкт-Петербурзького і Ревельського (Таллінського). 1770 р. — митрополит Київський і Галицький РПЦ.
Після повернення на Гетьманщину, митрополит Гавриїл узявся за так званих мандрівних дяків — посутню прикмету українського духовного життя:
Митрополит суворо заборонив тримати при церквах зайвих, «праздношатающихся» студентів, особливо із різночинців, та визначив штат — по два дяки на одного священника і не більше шести на «трехпричетный приход».
Серед контраверсійних вчинків — активна участь у суді над святителем Арсенієм (Мацеєвичем), при чому Гавриїл особисто забрав у нього митрополичий кийок.
Похований у склепі Київського Софійського собору.
Джерела Василь МИКИТАСЬ. ВАГАНТИ ТА МАНДРІВНІ ДЯКИ. Журнал «Київська старовина» (укр.) Некрополь Національного заповідника «Софія Київська» (укр.)