Олійник Анатоль Андрійович (*9 листопада 1902 р. — †24 серпня 1936 р.) — український поет доби Розстріляного відродження.
Життєпис
Народився в м. Борзні на Чернігівщині. Батько його працював службовцем у земстві, мати походила із збіднілої дворянської родини.
У роки громадянської війни, коли влада в Україні часто переходила з рук в руки, життя Анатоля Олійника ледь не обірвалось. Червоні, які саме зайняли Борзну, випустили ув'язнених з місцевої в'язниці і тимчасово замкнули на її подвір'ї декількох виловлених бродячих собак. Ватага гімназистів, серед яких був і Анатоль Олійник, пустуючи, відбила замок і випустила собак, залишивши напис: «Лєнін дав собакам амністію.» Хтось це побачив і доніс новій владі. Чималу групу гімназистів заарештували і якоїсь ночі повели за місто, щоб у полі розстріляти. Коли дійшли до останніх хат, заарештовані кинулися врозтіч. Конвоїри відкрили вогонь і застрелили декількох гімназистів, іншим, у їх числи і Анатолю Олійнику, вдалося втекти.
Ця подія позначилась на змісті ряду віршів («З тюрми», «За брамою», «Їх розстріляли», «Ґрати, мури і підмурки», «В тюрмі»). Навчаючись у педтехнікумі, Анатоль Олійник об'єднує навколо себе творчу молодь, це об'єднання починає випускати літературний альманах.
Життя і робота З 1924 року Анатоль Олійник працює у Конотопі викладачем української мови і літератури у школі № 2 і коректором у місцевій газеті «Селянські вісті». Активно друкується у журналах «Молодняк», «Червоні квіти», іншій періодиці. У школі організує драмгурток і літературний гурток, який випускає рукописний альманах. Часто навідує Харків, де зав'язує дружні стосунки з В. Сосюрою і іншими письменниками.
Несподівано у листопаді 1929 р. поет був заарештований по інспірованій тогочасним ДПУ справі Спілки визволення України. І хоч ув'язнення тривало лише 33 дні, Анатоль Олійник надалі вже не зміг працювати у Конотопі і друкуватись. Він переїздить у село Андрушівку на Вінниччині. Там у школі організовує драмгурток, який показує вистави у навколишніх селах. Один із його учнів — гуртківців того часу Валентин Речмедін став пізніше відомим письменником.
Закінчивши заочно педінститут, з вересня 1932 р. Анатоль Олійник переїздить вчителювати у Житомир. Але невдовзі в Україні почалась нова хвиля репресій проти творчої інтелігенції. Рятуючись від можливих репресій, поет їде у Москву, там укладає угоду з постпредставництвом Каракалпацької АРСР і у грудні 1932 р. їде у Турткуль, тодішню столицю автономної середньоазіатської республіки. Там працює зав. відділом культури у редакції газети «Советская Каракалпакия», викладає у педтехнікумі російську мову і літературу, друкується у тамтешній періодиці. Він бере участь в організації спілки письменників у Каракалпакії і обирається членом правління спілки. З осені 1935 р. працює доцентом Бухарського педінституту.
В кінці весни 1936 р. Анатоль Олійник під час відпустки їде в Україну, але по дорозі захворює на запалення легенів. Хвороба ускладнилася гнійним плевритом, і поет 24 серпня 1936 р. помер у Жовтневій лікарні Києва. Похований у рідній Борзні.
Творчість У творчості Анатоля Олійника переважає пейзажна і інтимна лірика, де при радянській владі, за його словами, можна було писати те, що думаєш.
Якщо вважати, що у кожного поета має бути свій програмний, так би мовити, коронний вірш, то у Анатоля Олійника таким віршем, мабуть, є «Співай, печаль»
Співай, співай, моя печаль, Дитинно — колисково… А я гостритиму меча, Сталитиму підкови. Ще стільки темряви у нас, Ще непролазні хащі… Незавойована весна, І стільки днів пропащих. Прийшла — і будь. Твоя це ніч, Як згадка про кохану. Бува печаль в сто крат цінніш, Аніж весілля п'яне. Співай, печаль… Далека путь, І збилися підкови. В душі у мене — як в степу, с Де трави колискові. І дивно так: на трави меч! (Аналіза й синтеза). Співай, печаль! …А вітер дме! …Крило на гостре лезо.
Окремими збірками вийшли твори Анатоля Олійника: «Вітрила напнуто» (Київ, 1971 р.), «Амурова декада» (Москва, 1998 р.), «Віват, життя» (Москва, 2006 р.).
Примітки
Література
С. Реп'ях — "А завтра — ліс і день… (Анатоль Олійник) ". Чернігів, 2002 р. А. Речмедін — "Чарівний лірик із Борзни.. " Життя і поетика Анатоля Олійника. Вінниця, 2005 р. О. Олійник — «Знедолений Ікар». Дещо про особистість поета Анатоля Олійника. Москва, 2010 р. Остання книга написана сином поета.
Посилання Офіційний сайт про Анатоля Олійника «Борзнянський Ікар повертається» — Презентація книги в Бібліотеці української літератури «Віват, життя» — У Москві побачила світ збірка поезій Анатоля Олійника 24 серпня 1936 року у віці 33 років помер український поет доби Розстріляного відродження Анатоль Олійник //Онлайн-медіа Букви, 24.08.2024