Іва́н Юліа́нович Кули́к (за паспортом — Ізраїль Юделевич Кулик; , м. Шпола, тепер Черкаської області, Україна — розстріляний 10 жовтня 1937, Київ, УРСР) — український письменник, поет, прозаїк, перекладач, партійний і громадський діяч єврейського походження. Літературні псевдоніми — Р. Ролінато, Василь Роленко, Ральф К. Ролінато. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — січні 1934 року. Член ЦК КП(б)У в січні 1934 — серпні 1937 року.

Життєпис Народився в родині вчителя. Закінчив 4-класне училище в Умані, куди переїхали батьки.

Перший вірш російською мовою надруковано 1911 в уманській газеті «Провинциальный голос».

1911 року вступив до художнього училища в Одесі, але 1914 разом із родиною виїхав до США. Працював на фабриках і шахтах Пенсільванії, друкував вірші російською мовою в соціал-демократичній газеті «Новый мир». 1914 вступив до РСДРП(б).

Навесні 1917-го через Далекий Схід і Сибір повернувся в Україну. У Києві став членом ревкому. У грудні 1917 обрано членом ЦВК Рад і першого Радянського уряду України (очолив Народний секретаріат закордонних справ). Улітку 1918 разом з Віталієм Примаковим брав участь у створенні бойових частин Червоного козацтва.

Від травня 1921 до травня 1922 — секретар повіткому КП(б)У в Кам'янці-Подільському. Тут редагував газету «Червона правда», одночасно викладав історію в інституті народної освіти. Для «Сторінки молоді» в газеті «Червона правда» написав вірш «Зелене серце» (1921).

У 1924–1926 роках — консул СРСР у Канаді. З листопада 1926 року — заступник уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ СРСР при Раді народних комісарів Української СРР.

Від 15 вересня 1930 до червня 1932 — секретар райкому КП(б)У в Кам'янці-Подільському.

Був одним із керівників Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, а після літературно-художньої реорганізації у 1934 очолив Спілку радянських письменників України. Від 1935 він ще й одночасно керував Держполітвидавом України, редагує «Літературну газету» та журнал «Радянська література».

Був одружений з українською письменницею Люціаною Карлівною Піонтек (1899–1937), німкенею за походженням. Мешкав в будинку Слово у Харкові, після переїзду в Київ — у будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам'ятну дошку.

Арешт та загибель На день арешту, 27 липня 1937 року, Іван Кулик — член ЦК КП(б)У і ЦВК УРСР, директор Партвидаву ЦК ВКП(б)У. Уже на першому допиті він «дав» начальнику III відділення УДБ НКВС УРСР комісарові Держбезпеки Стирне і помічникові начальника відділення III відділу молодшому лейтенантові Держбезпеки Перцову такі зізнання: «…Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені — єврею — вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль „рятувальника“ українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації…»

І далі: «…Після Постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. про перебудову літературно-художніх установ я за вказівкою організації став добиватися мого призначення на пост Голови Спілки радянських письменників України. В червні того ж року я одержав таке призначення. Пробравшись до керівництва Спілки, я за завданням організації продовжував ту ж саму лінію — на породження серед чесних радянських письменників невдоволення і злоби супроти партії і Радянської влади. Я оточив себе націоналістами, передавши їм — насамперед Остапові Вишні — фактичне керівництво оргкомітетом…»

В обвинувальному висновку відзначалося й таке: «…із 1925 р. був агентом англійської розвідки, якого завербували для роботи на користь Великої Британії представники „Інтелідженс сервіс“ в Канаді під час його перебування там в ранзі консула СРСР». Самого вироку закритого судового засідання в судово-слідчій справі немає. Але є довідка про те, що Іван Кулик 7 жовтня 1937 року «…осуджений за першою категорією… Вирок виконано 10 жовтня 1937 р».

Трохи раніше — 25 вересня 1937 року — було розстріляно його дружину Люціану Піонтек.

12 жовтня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР встановила, що письменника було заарештовано і розстріляно безпідставно, за сфальсифікованими матеріалами, а тому ухвалила: «Постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 7 жовтня 1937 р. щодо Кулика І. Ю. скасувати і справу за відсутністю складу злочину припинити».

Івана Кулика реабілітовано посмертно.

Творчість

Першу збірку віршів «Мої коломийки» (1921) присвячено подіям громадянської війни в Україні. В наступній збірці «Зелене серце» (1923) оспівав перші успіхи соціалістичного будівництва, народження індустріальної України, «братнє єднання народів». Цій же темі присвячено поеми «Одужання» (1923) і «Ніагара» (1925), збірка віршів «В оточенні» (1927). У поемі «Чорна епопея» (1929) відтворив жахливі картини поневіряння негрів у Америці, злочини колонізаторів.

Останні твори почасти увійшли до книги «Шістнадцять морців» (Харків; Київ, 1934) та збірки «Змужніла молодість»(Одеса — Київ, 1935), а частково вийшли періодичним друком. Серед них можна виділити хвальну оду «Пісня про Щорсову славу» на честь 10-річчя Радянської України. Мріяв про велику поему «Кам'янець», але встиг лише опублікувати уривки «Зі вступу».

Кулик — автор прозових творів «Пригоди Василя Роленка» (1929), «Чотирнадцята люлька» (1932), «Записки консула» (1934). У перекладах Кулика вийшла «Антологія американської поезії» (1928), а також твори Миколи Тихонова, Едуарда Багрицького, Ніколоза Бараташвілі, Акопа Акопяна та ін.

Вшанування пам'яті Про письменника знято фільм «Іван Кулик» (1972, веде М. Костогриз).

Публікації творів Поетична збірка «Мої коломийки». — Харків, 1921. Огляд революції на Україні. — Част. 1. — Харків, 1921. Поетична збірка «Зелене серце». — Харків, 1923. Поетична збірка «Одужання». — Харків, 1923. Одужання (Поема). «Червоний шлях» № 1. — Харків, 1923. Одужання (Поема щоденник). «Червоний шлях». — Харків, 1923 Нариси історії Комуністичної Партії (більшовиків) України. — Част. 1. — Харків, 1923 (у співавторстві з Матвієм Яворським). Прерії (Поема), 1927 Поетична збірка «В оточенні». — Київ, 1927. Поетична збірка «Ніагара». — Київ, 1929. Поема «Чорна епопея». — Харків, 1929; друге вид. — Харків, 1934. Повість «Пригоди Василя Роленка в країні фейкерів». — Харків, 1929; друге вид. — Харків; Одеса, 1932. Чиказька трагедія. Звідки пішло святкування Першого травня. — Харків, 1929. Поетична збірка «Шість поем». — Харків, 1930. Поема «Карачай. Гірський примітив». — Харків, 1931. Віршоване оповідання для дітей «Про брук і молоток». — Харків, 1931. Поетична збірка «Ганька на трибуні. Цикл літагіток». — Харків, 1932. Збірка новел «Чотирнадцята люлька». — Харків, 1932; третє вид. — Харків, 1934. Роман «Записки консула» (кн. 1 — Харків; Київ, 1932; кн. 2 — Харків, 1934. Поема «Шістнадцять морців». — Харків; Київ, 1934. Поетична збірка «Змужніла молодість». — Київ; Одеса, 1935. Твори. — Т. 1. — Харків, 1932. Записки консула. — К., 1958. Стихотворения. Баллады. Поэмы / Перевод с украинского. — М., 1959. Вірші та поеми: Вибране. — К.: Радянський письменник, 1962. — 326 с. Записки консула / Перевод с украинского. — М., 1964. Поезії. — К., 1967. Антологія української поезії. — Т. 4. — К., 1985. — С. 137–145. Не ридай мене, мати; Пісня 45-го Кам'янецького гарматного полку. На могилі. Рання осінь на Дніпрі. Із старих зшитків // Літературна Україна. — 1987. — 5 листоп. — С. 7. Кулик І. Про брук і молоток / І. Кулик ; мал. Хотінка та Перешкольніка. — Київ: Молодий більшовик, 1931?. — 16 с. : іл.

Переклади Антологія американської поезії. 1855—1925. — Харків, 1928. Поема Бруно Ясенського «Слово про Якуба Шелю». — Харків, 1930. Роман П. Дж. Вудгауза «Поет-журналіст». — Харків, 1928. Роман Джима Тюлі «Жебраки життя. Автобіографія босяка». — Харків, 1928. Роман Аніти Люс «Джентльмени воліють білявих». — Харків, 1930. Збірка поезій Майка Ґолда «120 000 000». — Харків, 1931. Збірка поезій Карла Сендберґа «Дим і криця». — Харків, 1931. Ніколоза Бараташвілі. «Поезії». — Харків, 1936.

Примітки

Джерела та література О. С. Рубльов. Кулик Іван Юліанович // М. П. Ткачук. Кулик Іван Юліанович //

Література Василенко Вадим. «Антологія американської поезії 1855—1925» в контексті століття // Українська літературна газета. 2025. Ч. 6 (374). С. 39. Режим доступу: https://litgazeta.com.ua/reviews/vadym-vasylenko-antolohiia-amerykanskoi-poezii-1855-1925-v-konteksti-stolittia/ Енциклопедія «Черкащина» / Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 494. Крижанівський С. А. Кулик Іван Юліанович //  — С. 566. Радянська енциклопедія історії України. — Т. 2. — С. 527. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1230.  — С. 237. Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. — Хмельницький, 1989. — С. 71–72. Сорока М. Іван Кулик // …З порога смерті… Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 291–292.  — С. 256–257. Мацько Віталій. // Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 40. Первомайський Л. Поезія Івана Кулика // Кулик І. Поезії. — К., 1967. — С  5–20. Бейдер Ю. Секретар повіткому // Вітчизна. — 1967. — № 12. — С. 108–112. Бейдер Ю. Меморіальний музей І. Ю. Кулика в Кам'янці-Подільському // Радянське літературознавство. — 1969. — № 10. — С. 95–96. Бейдер Ю. Поділля в творчості І. Ю. Кулика // Матеріали III Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Львів, 1970. — С. 157–161. Поет революції: Спогади про Івана Кулика. — К., 1971. — 246 с. Петляк Ф. І. Ю. Кулик в педінституті: Сторінки історії // Прапор Жовтня. — 1970. — 21 лип. — С. 4.

Собчук В. В революцію — революціонером: На екрані Іван Кулик // Прапор Жовтня. — 1972. — 10 листоп. — С. 4. Фоміних Г. Життя, насичене енергією: Івану Кулику — 90 років // Прапор Жовтня. — 1987. — 24 січ. — С. 4. Жулинський Микола. Комсомолець із зеленим серцем // Літературна Україна. — 1987. — 5 листоп. — С. 7. Комсомолець із зеленим серцем // Кам'янець-Подільський вісник. — 1997. — 25 січ. — С. 6. Поет пролетарського інтернаціоналізму: Ескіз портрета // Левада О. Письменник і доба. — К., 1976. — С. 257–268.