Микола Романович Доній (30 квітня 1910, Липняжка — 21 липня 1975, Київ) — дослідник історії КПРС та КП(б)У, археограф, педагог, кандидат історичних наук (з 1949 року), професор (з 1964 року).
Біографія Народився 30 квітня 1910 року в селі Липняжці (нині Добровеличківського району Кіровоградської області) в робітничій родині. Дід відомого українського політика, громадського та культурного діяча Донія Олександра (Олеся) Сергійовича.
Освіта і трудова діяльність в 1929 році закінчив Добровеличківський педтехнікум. Працював учителем, директором Марківської семирічної трудової школи, інспектором райнаросвіти; в 1932 році закінчив Одеський інститут соціального виховання і курси при ЦК КП(б)У по підготовці викладачів для вишів; у 1932–1940 роках — викладач філософії в Донецькій вищій сільськогосподарській комуністичній школі й Металургійному інституті у Маріуполі; з 1937 року — в апараті Наркомату освіти УРСР, інспектор-методист Управління вищої школи; у 1938–1941 роках — на партійній роботі, одночасно викладач історії КПРС у вишах Києва; у 1948–1949 роках навчався на річних курсах Академії суспільних наук при ЦК КПРС, де під керівництвом академіка АН СРСР Г. М. Панкратової підготовував і захистив кандидатську дисертацію "Грудневе збройне повстання на Катеринославщині у 1905 р."; у 1949–1954 роках завідував кафедрою основ марксизму-ленінізму Київського педагогічного інституту; у квітні 1954–1956 роках — директор Інституту історії партії ЦК КП України, філії Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС; у 1956–1964 роках — заступник директора з наукової роботи Інституту історії партії ЦК КП України, філії Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС; З 1964 року — ректор Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському університеті.
Помер 21 липня 1975 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Наукова і громадська діяльність Брав участь у колективних працях: «Нариси історії Комуністичної партії України»; «Українська РСР у період громадянської війни 1917—1920 рр.» (Т.2. К., 1968). Редактор та упорядник фундаментальної збірки «Переписка В. И. Ленина и руководимых им заграничных партийных органов с социал-демократическими организациями Украины (1901—1905 гг.)». Започаткував серію наукових публікацій УПК Вопросы общественных наук (вийшло понад 20 томів).
Підготував 16 кандидатів наук. Був член редколегії Українського історичного журналу з 1957 року. Автор понад 60 наукових та науково-популярних праць.
Твори: «Шоста конференція КП(б)У.» Київ, 1963; «Утворення комсомолу України.» Київ., 1959 (у співавторстві); "Ленінська іскра і соціал-демократичні організації України." Київ., 1969 (у співавторстві); «Ленін — натхненник дружби народів СРСР.» Київ, 1972 (у співавторстві.).
Нагороди Нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, «Знак Пошани», Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (6.08.1968) і багатьма медалями.
Література Український історичний журнал. 1968. № 7; 1975. № 8; РЕІУ. Т.ІІ. 1970.
Джерела history.org.ua