Метилендіоксиметамфетамін, MDMA (3,4-метилендіоксі-N-метамфетамін, МДМА) — напівсинтетична психоактивна сполука амфетамінового ряду, що належить до групи фенілетиламінів, широко відома під сленговим ім'ям «е́кстазі».
MDMA має унікальні психоактивні характеристики через свою здатність викликати почуття ейфорії, інтимної близькості та довіри по відношенню до інших людей, а також здатність знижувати почуття страху та занепокоєння. Ці емоційні ефекти мають дуже стійкі прояви, помітно відрізняючи та виділяючи MDMA серед інших стимуляторів та психоделіків в окрему групу емпатогенів.
Завдяки цим ефектам, MDMA широко досліджується та використовується в психоделічній психотерапії. Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів США (FDA) надало статус «проривної терапії» МДМА для лікування посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у 2017 році. Статус «проривної терапії» пришвидшує дослідження ліків, якщо попередні клінічні дані показують, що вони можуть бути значно ефективнішими, ніж терапії, які вже доступні.
MDMA криміналізований законами більшості країн та міжнародними конвенціями про обмеження обігу психоактивних сполук. Виробництво, зберігання, транспортування та розповсюдження MDMA є кримінальним злочином в більшості юрисдикцій світу.
В 1990-ті MDMA отримав значне поширення в середовищі рейв-культури електронної музики, зокрема таких напрямків як гоа транс та психоделічний транс. MDMA є одним з нелегальних наркотиків, який найчастіше вживають, особливо в середовищі школярів старших класів та студентів.
В останні роки MDMA повертається в офіційну медицину — дослідні організації в США, Швейцарії, Ізраїлі, Великій Британії та у інших країнах методики використання MDMA як психотерапевтичних ліків для лікування посттравматичних розладів психіки та раку крові.. У 2023 році, наприклад, MDMA був легалізований в Австралії, разом з псилоцибіном, для лікування ПТСР і депресії відповідно.
Історія MDMA був вперше синтезований 1912 року німецьким хіміком Антоном Келішем (), який працював на фармацевтичну компанію Merck. Патент за номером 274 350, що описує синтез цієї сполуки видано 16 травня 1914 року в місті Дармштадт, Німеччина, однак незабаром був забутий. Дослідники того часу не знали і не припускали якихось особливих властивостей нової хімічної сполуки, і цей патент описував її лише як побічний продукт в синтезі гідрастиніну.
Лише через півстоліття молекула MDMA знову привертає до себе увагу дослідників, вже як психоактивна речовина. Секретні дослідження 1950-х років в армії США включали експерименти з MDMA, де ця сполука мала кодову назву EA-1475. Метою цих робіт був пошук нових способів маніпулювання свідомістю. Однак армія не випробовувала MDMA безпосередньо на людях, обмежившись лише експериментами на тваринах.
Достеменно не відомо ім'я першої людини, яка вперше прийняла MDMA і виявила його психоактивний ефект. Популярність до MDMA прийшла лише наприкінці 1970-х років завдяки роботам Олександра Шульгіна, відомого вченого-дослідника психоактивних сполук. 1967 року, за порадою однієї зі своїх студенток, Шульгін синтезував та випробував MDMA на собі, використовуючи обережний метод з поступовим збільшенням дози. Витяг з записів лабораторного журналу Шульгіна, що описує ефект від прийому 120 мг препарату:
Я відчуваю себе абсолютно ясно, і немає нічого крім чистої ейфорії. Ніколи ще я не відчував себе настільки чудово та навіть не вірив у те, що це можливо.
Ясність, чистота і чарівне відчуття внутрішньої сили тривали протягом усього дня.
Я вражений величчю цього досвіду…
У перших наукових статтях, присвячених MDMA, що вийшли 1978 року, доктор Шульгін у співавторстві з колегами описав ефект MDMA на психіку людини як «легко контрольований змінений стан свідомості з емоційними та чуттєвими відтінками». Незабаром Шульгін, який мав хороші зв'язки в науковому світі, знайомить з дією цього препарату ширше коло вчених. Одним із друзів Шульгіна був Лео Зеф — професійний психотерапевт, який був вражений терапевтичним потенціалом нового препарату і з ентузіазмом почав використовувати його на практиці. Доктор Зеф активно сприяв поширенню інформації про відкриття в середовищі психотерапевтів. Поступово MDMA починає використовуватися все ширше та ширше, як препарат, що допомагає проводити сеанси психотерапії.
На початку 1980-х років MDMA використовують у клінічній практиці більше тисячі лікарів. Доктор Зеф назвав MDMA ім'ям «Адам», що вказувало на його «здатність повертати суб'єкта в стан невинності до того моменту коли виникла вина, сором та власна недооцінка». Нова сполука використовувалася достатньо обережно, оскільки в пам'яті вченого співтовариства ще було свіжим спогад про психоделічну революцію 1960-х і ніхто не хотів повторення історії ЛСД. Доктор Шульгін вважав що з відкриттям MDMA він близький до досягнення мети в пошуці ідеальних психотерапевтичних ліків.
Але незабаром розповіді про MDMA просочилися у великий світ. Ряд газетних статей середини 1980-х років захоплено вихваляли цей препарат, стверджуючи що він здатний давати результат «одного року терапії за двох-годинну сесію», і описуючи його відкриття як важливе досягнення в пошуку хімічних сполук для досягнення щастя. Дуже скоро вживання MDMA поширилося за межі клінічної практики. Ім'я «Екстазі» (, ) вигадав Майкл Клегг (Michael Clegg), виробник та дистриб'ютор MDMA з Далласа. Познайомившись з дією MDMA в ранні роки своєї кар'єри католицького пастора, Клегг зробив своєю життєвою місією поширення екстазі в маси. 1985 року, коли MDMA був оголошений поза законом, Клегг був найбільшим виробником та дистриб'ютором MDMA в США.
В 1980-х роках MDMA стає популярним у молодіжному середовищі, його відкрито виготовляють та продають на вільному ринку. Особливо популярним препарат став в штаті Техас, де його поширювали в барах та нічних клубах Далласа та Форт-Уерта. Кожен охочий міг також придбати MDMA за допомогою кредитної карти за каталогом, зателефонувавши на безкоштовний 800-номер. У деяких магазинах MDMA продавався в маленьких пляшечках під назвою «Sassyfras».
Реакція американського Управління по боротьбі з наркотиками (DEA) на використання MDMA, що вийшло з-під контролю, привела до заборони та приміщенню його в 1985 року. Спочатку DEA використовував дане йому законом право тимчасової заборони у виняткових обставинах. Але 1988 року, після низки слухань, MDMA був залишений та остаточно закріплений у Списку I. Це рішення ніяк не враховувало думку наукового співтовариства, що висловилось за скасування надмірно жорсткої заборони, що дозволяло б використання MDMA в терапії та наукових дослідженнях.
Незабаром, заборону MDMA в США стали наслідувати й інші країни. На початку 1990-х років виробництво MDMA цілком перемістилося в нелегальну, злочинну сферу. Заборона не зупинила подальшого поширення MDMA, як і у прикладі з іншими психоделіками. Подальшої, ще більшої популяризації наркотику сприяв розвиток електронної музики, яка традиційно асоціювалася з психоделічними наркотиками. Терміном Екстазі стали називати будь-яку речовину в таблетках, яке розповсюджується в середовищі відвідувачів нічних клубів та рейвів.
В 1990-ті роки збільшилося число повідомлень про очевидний зв'язок між використанням екстазі та різноманітними психологічними та психіатричними відхиленнями. Вчені почали заявляти про необхідність відновлення вивчення екстазі в психотерапії. 1992 року FDA дозволила проведення дослідження в Каліфорнії для вивчення короткострокових ефектів MDMA на здоров'я людини.
У квітні 2008 MDMA почав повертатися в офіційну медицину. Зокрема, в Ізраїлі почалися клінічні випробування методу лікування посттравматичного стресового розладу за допомогою екстазі, в ньому взяли участь ветерани військової кампанії в Лівані. Один з керівників експерименту доктор Ракефет Родрігес заявила: «MDMA має одночасно заспокійливий та стимулюючий ефект і може допомогти пацієнтам повністю позбавитися від психічних розладів».
Екстазі зацікавились онкологи. 2006 року вчені з Університету Бірмінгема продемонстрували, що екстазі здатний зупиняти ріст ракових клітин. Проте, щоб домогтися цього ефекту, пацієнт повинен прийняти смертельну дозу препарату. У дослідженні, результати якого були опубліковані 2011 року, вчені з Університету Західної Австралії повідомили, що внесли деякі зміни в молекулу екстазі. Ефективність отриманого препарату підвищилася в 100 разів.
Синтез Сафрол, безбарвна або жовтувата олія, яку отримують з кори кореня чагарнику сассафрас, є найпоширенішим прекурсором MDMA. У літературі описано безліч методів синтезу MDMA з сафролу через різні проміжні хімічні сполуки. Один з найвідоміших способів — через сполуку MDP2P, яка може бути синтезована як мінімум двома способами: В присутності сильної основи створити ізомер сафролу — ізосафрол, а потім окислити його в MDP2P. Інший метод, що вважається більш стабільним — використовувати процес Уакера для того, щоб окислити сафрол безпосередньо в MDP2P. Це робиться за допомогою паладієвого каталізатора.
Далі MDP2P перетворюють в MDMA, використовуючи відновне амінування.
Класифікація Більшість джерел класифікує MDMA як сполуку проміжної категорії між психостимуляторами та психоделіками. Будучи метоксілізованим амфетаміном, MDMA структурно схожий з мескаліном, сильним психоделіком. Однак MDMA здатний викликати лише слабкі галюцинації, як правило, при більшій дозі препарату, і для типових терапевтичних доз галюцинації дуже рідкісні. Дія психоактивних сполук та наркотиків.
Способи застосування
MDMA зазвичай вживають перорально, у вигляді таблеток або розчинів солей MDMA (гідрохлорид, наприклад, має високу біодоступність), рідше його вживають інгаляційно, або вводять за допомогою ін'єкції. Типова доза становить 80-100 мг (1,2-1,4 мг/кг ваги тіла), хоча діапазон достатньої дози може коливатися від 75 мг до 250 мг.
Останнім часом середня таблетка «екстазі» зазвичай містить від 60 до 100 мг MDMA, часто з домішкою амфетамінових стимуляторів, 2C-B, кофеїну, інших психоактивних сполук. Багато таблеток «екстазі» взагалі не містять MDMA; під виглядом «екстазі» достатньо часто зустрічаються таблетки, що містять інші емпатогени-ентактогени (MDA, MDE тощо).
Найчастіше користувачі беруть додаткову дозу (половина від початкової) в кінці плато дії (2,5-3 години після прийому) щоб продовжити ефект препарату. Для того шоб уникнути неприємних відчуттів та передозувань, деякі користувачі віддають перевагу прийому MDMA маленькими порціями по 20-40 мг кожні 1,5-3 години.
Механізм дії MDMA проявляє свою дію через 15-60 хвилин після перорального прийому. MDMA в першу чергу впливає на механізми нейрорегулювання серотоніну. Серотонін є відомим нейротрансмітером, що бере участь в регулюванні багатьох вищих функцій свідомості, в тому числі почуття настрою та почуття задоволення. Проникаючи в нейрони головного мозку, MDMA реверсують напрям функції зворотного захоплення серотоніну в аксонах, що викликає значний викид серотоніну в синапс. Відомо, що кількість серотоніну в синапсах прямо пов'язана з такими почуттями, як, наприклад, щастя та любов. У людей, що мають сильну депресію, спостерігається знижена кількість серотоніну. У закоханих і щасливих кількість серотоніну підвищена.Дія ряду сполук-антидепресантів також заснована на регулюванні серотониновой функції головного мозку
Однак ефект сильного виділення серотоніну повністю не пояснює таку незвичайну психоактивніть MDMA. Точний механізм дії до кінця не відомий і є темою активних досліджень. Додатково ідентифікована низка нейроефектів MDMA, крім викиду серотоніну, зокрема виділення таких нейротрансмітерів, як дофамін, норадреналін та ацетилхолін. Також відомо, що MDMA безпосередньо впливає на α2-адренергічні адреналінові та серотонінові 5-HT2A-рецептори синапсу. Крім цього, в результаті метаболізму MDMA утворюються інші сполуки, в тому числі відомі психоактивні, вплив яких на загальний ефект MDMA до кінця не вивчено.