Павло́ Сергі́йович Алекса́ндров ( , Ногінськ, нині Московської області — 16 листопада 1982, Москва) — російський та український радянський математик. Академік АН СРСР (1953). Герой Соціалістичної Праці (1969).
Біографічні відомості 1917 року закінчив Московський університет. Студент Дмитра Єгорова та Миколи Лузіна. У 1923—1924 роках разом з Урисоном відвідував Геттінгенський університет, де співпрацював з Гільбертом, Курантом та Нетер.
Професор Московського університету (з 1929), віце-президент Міжнародної математичної асоціації (з 1958).
Відомий працями з теорії множин і топології. Створив теорію бікомпактних просторів, методи комбінаторного (алгебраїчного) дослідження множин і просторів; йому належать заг. закони двоїстості, розробка теорії розмірності та ін.
До 1941 року протягом ряду років Александров працював за сумісництвом у Дніпропетровському університеті. Обраний іноземним членом низки зарубіжних академій.
Особисте життя У 1920-х познайомився та зблизився з молодим математиком Андрієм Колмогоровим, з яким у нього склалися довічні близькі стосунки. Низка дослідників дійшли висновку, що вони мали гомосексуальний зв'язок, хоча жоден з них відкрито цього не визнавав.
Відзнаки та нагороди Сталінська премія, 1943. Нагороджено орденом Леніна.
Також його ім'ям названо астероїд 16810 Павелалександров.
Див. також Нерв покриття
Примітки
Література — С. 131.