Повстанський рух в Україні 1917—1921-го і пізніших років — масовий збройний рух українського селянства і частково робітництва, що спрямований на захист соціальних здобутків, зокрема права на вільне володіння землею та засобами виробництва, проти реставраторів старого ладу й окупаційних режимів в Україні, за народну владу і далі за національне і соціальне самовизначення українського народу.

Спершу обмежений своїм соціальним спрямуванням й анархістським характером, повстанський рух в Україні набирав поступово все більше національного змісту й оформився у виразну політичну визвольну боротьбу українського народу, підтримку якому надавав Повстансько-партизанський штаб УНР.

Історія руху Стихійний у своїй основі повстанський рух в Україні не був об'єднаний в ініціативі й виявах, не мав одного керівного центру й одностайного плану дій. Неусталені були також його ідеологічні й програмові засади і спрямування. Тільки в окремі періоди боротьби виявилася перевага певних ідеологічних настроїв, базованих на принципах самовизначення і незалежності нації. Ідеологія і мета повстанського руху в Україні з'ясовувалися спорадично у заявах керівників-отаманів, у їхніх відозвах, наказах, маніфестах, зверненнях чи листах до населення України, окремих повітів чи округ, до уряду УНР, окупаційної влади й інших повстанських груп чи з'єднань.

Основною організаційною формою повстанського руху в Україні були місцеві (сільські, волосні) й повітові повстанські відділи, групи, загони, які обороняли здебільша своє село чи найближчі околиці, спираючись на прихильне до них населення. У разі потреби координували (або й об'єднували) свої дії з сусідніми групами або загонами для спільних бойових дій, проводячи мобілізацію у своїх районах для поповнення основних відділів. Не мавши постійного й одного провідного центру, повстанські організації створювалися і діяли з власної ініціативи. Тому у політичній тактиці повстанців були чималі розбіжності.

Унаслідок більшовицького терору і військових операцій упродовж літа 1921 в Україні були ліквідовані головні повстанські осередки, а більшість їхніх отаманів були вбиті у боях або розстріляні. Більшовики змогли подолати спротив українців, використовуючи криваві методи.

У історичних працях і публікаціях радянської доби повстанський рух в Україні замовчується або знеславлюється як «бандитизм», учасники цього руху представлені як «бандити», які ніби не мали будь-яких ідейних, соціальних чи політичних мотивів.

Наведені нижче списки вилученні з книг Віктора СавченкоСавченко В. А. Авантюристы гражданской войны. — Москва: «АСТ», 2000. — 380 с., переиздание с дополнениями. — Харьков: Фолио, 2010. — 416 с. та Василя ВеригиВерига В. І. Визвольні змагання в Україні, 1914—1923: Т. 1—2. — Львів, 1998..

У фондах «Постоянного совещания по борьбе с бандитизмом» зберігається документ — «Список банд в Украине» (станом на травень 1921 року). На основі цього документу і складений наведений нижче перелік:

Район дислокації загонів повстанців — Отаман — Чисельність повстанців — Політичний напрямок повстанців (в дужках зазначено приблизна кількість кулеметів):

1-й, 2-й повстанські райони. Херсонська губернія, південні повіти. Приблизно 1 тисяча осіб: Загони німецьких колоністів — 300 осіб — білогвардійська. Скляр — 50 осіб — самостійна. Солтіс — 50 осіб. Деркач — 50 осіб. Здобудь-Воля — 100 осіб. Гуляй-Віда — 80 осіб. Стротиевський — 50 осіб. Ивашенко — 50 осіб. Пшонник — 200 осіб. Р. Бабій — 70 осіб. Д. Кушнір — 50 осіб.

3-й повстанський район. Катеринославська губернія, правобережні повіти. Приблизно 1 тисяча осіб: Клепач — 100 осіб — самостійна. Гладченко — 100 осіб. Ильченко — 50 осіб. Иванов — 300 осіб — анархічна. Круглое — 50 осіб. Черний — 100 осіб. Чалий — 100 осіб.

4-й повстанський район. Херсонська губернія, північні повіти. Приблизно 1,6 тисячі осіб: М. Мелашко — 150 осіб — самостійна. Я. Кошевой — 120 осіб (10). Чумак — 80 осіб. Клим — 60 осіб (3). Полудненко — 100 осіб. Деревяга — 200 осіб. Колос — 100 осіб. Гулько — 80 осіб. Куш — 150 осіб. Василенко — 100 осіб. Карась — 50 осіб. Черний Ворон — 250 осіб. Павлов — 150 осіб — анархічна. Сокол — 150 осіб. Попов — 50 осіб. Стародуб — 50 осіб.

5-й, 6-й повстанські райони. Подільська губернія. Приблизно 3,5 тисяч осіб: Ф. Хмара — 500 осіб (6) — самостійна. Я. Шепель — 400 осіб. Орел- — 600 осіб. Гальчевський — 300 — осіб (10). Заболотний — 100 осіб. Сірко — 70 осіб (4). Коваль — 200 осіб. Підкова — 200 осіб. Лихо — 100 осіб. Гадзнховський — 200 осіб. Чуприна — 50 осіб. Іво — 50 осіб. Крилов — 150 осіб. Петрушенко — 100 осіб. Шевчук — 50 осіб. Пушкарь — 50 осіб. Ходік — 150 осіб. Е. Якубченко — 50 осіб. Дорошенко — 200 осіб. Подоляк — 100 осіб. Бабич — 300 осіб. Голуб — 100 осіб. Василенко — 50 осіб.

7-й повстанський район 2—а група. Київська губернія, Уманський повіт. Приблизно 1 тисяча осіб: А. Волинець — 300 осіб — самостійна. Миргородський — 150 осіб. Чайковський — 100 осіб. Деревьяга — 100 осіб. Пстюк — 50 осіб. П. Дерещук — 200 осіб. М. Христенко — 100 осіб.

8-й повстанський район 2-ї групи. Київська губернія, південні повіти (Чигирин — Холодний Яр — Звенигородка — Корсунь). Приблизно 4,5 тисячі осіб: Загони Холодного Яру — 700 осіб — самостійна. Я. Водяной. Голік (Залізняк) — 300 осіб. Гонта. Мамай — 100 осіб. Фесенко — 100 осіб. Туз — 200 осіб. Орлик — 100 осіб. Нагорний — 500 осіб. Цветковський — 200 осіб. Тройко-Трейко — 100 осіб. Богатиренко — 200 осіб (5). Завгородній — 200 осіб. Пшеничний — 100 осіб. Гризло — 300 осіб. Терещенко — 300 осіб. Бондаренко — 100 осіб. Прищ — 100 осіб. Сорока — 50 осіб. Братовец — 50 осіб. Непитайко — 50 осіб. Завзятний — 50 осіб. Жук — 100 осіб. Лещенко — 80 осіб. Ващенко — 200 осіб (10). Чехович, Зеленчук, Матвієнко, Кравченко, Пугач, Музика, Темний — загалом 400 осіб.

9-й повстанський район. Волинська губернія. Приблизно 0,7 тисячі осіб: П. Филоненко — 300 осіб — самостійна. Заклинюк — 50 осіб. Воловський — 50 осіб. Курух — 50 осіб. Верховський — 60 осіб.

10-й повстанський район 2-ї групи. Київська губернія, північні повіти. Приблизно 1,6 тисячі осіб (56): Ю. Мордалевич — 700 осіб (20) — самостійна. І. Струк — 250 осіб (15). Лисиця — 200 осіб (5). Сірко — 180 осіб. Верновський — 60—100 осіб. Кувшинський — 60 осіб. Бердіхін — 80 осіб (4). Пінчук — 60 осіб (2). Ярошевич.

11-й повстанський район. Чернігівська губернія. Приблизно 2 тисячі осіб (15): Шуба — 300 осіб — анархічна. Артамонов — 100 осіб. Маслов — 200 осіб (3). Тілелей — 70 осіб — самостійна. Лошін — 300 осіб. Галако — 400 осіб (3). Ходько — 50 осіб. «Грош бойци» — 50 осіб. Довгаленко — 150 осіб. Добрий вечір — 80 осіб.

12-й, 14-й повстанські райони. Полтавська губернія. Приблизно 5 тисяч осіб (30): Хозушко — 50 осіб — самостійна. Коваленко — 50 осіб. Чорний — 200 осіб (2). Тацій — 50 осіб. Галайда — 50 осіб. Тягло — 80 осіб. Іванюк — 300 осіб — анархічна. Кониболотський — 60 осіб. Семиславов — 50 осіб (8) — анархічна. Левченко — 1500 осіб. Брова — 200 осіб. Ромашка — 1000 осіб — самостійна. Келеберда — 100 осіб. Івченко — 100 осіб. Кокоть — 100 осіб. Крупський — 100 осіб. Король — 100 осіб. Кабан — 100 осіб. Маруся Чорна — 100 осіб.

15-й, 16-й, 18-й, 19-й повстанські райони. Катеринославська губернія, лівобережні повіти. Приблизно 5 тисяч осіб (90): Н. Махно — приблизно 5 тисяч осіб — анархічна. Пушкарев — 50 осіб (3). Забудько — 100 осіб (1). Бурлака — 50 осіб. Бабицький — 150 осіб (7). Пархоменко — 200 осіб (3). Маруся — 350 осіб (8). Миронов — 150 осіб (1). Каленік. Ліпко. Наконечний.

17-й повстанський район. Північна Таврія. Приблизно 0,5 тисяч осіб (10): 100 осіб — Куриленко — 200 осіб (2) — анархічна. Глазунов. Зверев — 100 осіб (3). Павловський — 40 осіб (4).

20-й, 21-й, 22-й повстанські райони. Харківська губернія. Приблизно 3,5 тисячі осіб (40): Двигун — 100 осіб — анархічна. Волох — 200 осіб (2). Савонов — 200 осіб (15). Каменюк — 300 осіб (3). Зайцев — 300 осіб. Терехов — 800 осіб. Бистрое — 60 осіб. «Фома» Кожин — 450 осіб (18). Колеснік — 500 осіб. Шаповал — 450 осіб. Серобаба — 100 осіб. Сироватський — 50 осіб. Матвеєнко, Бурлак, Скворцов, Скляров, Белецкій — 150 осіб.

Примітки

Див. також Повстанський рух Холодноярська республіка Григор'ївське повстання Махновський рух Список національно-визвольних рухів що діяли на території Російської імперії і СРСР Повстанський рух на Старобільщині в 1917-1921 роках

Література Повстанський рух на Україні. Енциклопедія Українознавства. Т.6. Перевидання в Україні. Львів 1996, Ретпринтне відтворення видання 1955—1984 років. с. 2117—2122 Олександер Вишнівський. Повстанський рух і отаманія. Збірник. Дітройт-Мічіген, 1973 О. Солодар. ЕПОХА ЗМОВ (до історії селянських рухів на Чигиринщині в ХІХ на початку ХХ століть) Р. Л. СУСЛИК КРИВАВІ СТОРІНКИ з неписаних літописів

Посилання О. І. Ганжа. ВІЙСЬКОВІ НАРАДИ ПО БОРОТЬБІ З БАНДИТИЗМОМ //