+Біломорсько-Балтійський каналДата створення: листопад 1931 — червень 1933 Гідрологічні характеристикиДовжина: 227 кмСередня глибина: 5 мМаксимальна глибина: 7—8 мКількість шлюзів: 19Кількість дамб: 49Пропускна здатність: 10—40 суден/день Відомості про спорудженняКількість будівників: постійно працювало до 100 000 осібОфіційне відкриття: 5 серпня 1933 року Географічні відомостіПочинається: Повенець, Онезьке озероЗакінчується: Біломорськ, Біле мореСполучність з водними шляхами: сполучений з озерами Вигозеро, Онезьким, ЛадозькимНайбільші поселення: Біломорськ, Мєдвеж'єгорськ, Сегежа, Надвоїці, Повенець
Біломо́рсько-Балті́йський кана́л — штучна водна артерія, побудована на півночі СРСР (нині Російської Федерації), що з'єднує Біле море та Онезьке озеро з можливістю подальшого виходу в Балтійське море у районі Санкт-Петербурга. Збудований між 1931 та 1933 рр. у рекордно короткий термін, за 1 рік і 9 місяців, руками в'язнів ГУЛАГу. За різними даними, під час будівництва померло до 200 тисяч робітників.Російські джерела говорять про 50 тис. загиблих , українські — 100 тис. , а західні — про 200 тис. робітників Офіційно відкритий 2 серпня 1933 року. Первісна назва — «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна». Відоміший за скороченням — «Біломорканал». Вважався гордістю першої радянської п'ятирічки (1929–1932).
Історія планування Шлях, яким пролягає канал, був відомий здавна — ним користувалися вже у XVI–XVII ст., перш за все тому, що тут пролягала дорога, якою прочани діставалися до святинь Соловецького монастиря. Загалом ідея штучного поєднання Білого моря і російської Балтики хвилювала російських державних діячів протягом не одного століття. Вперше ідея будівництва судноплавного каналу виникла під час Північної війни і належала російському цареві Петру І, але детально за розробку проєкту каналу взялися лише у XIX ст. Тоді, на замовлення уряду, було розроблено чотири проєкти будівництва, що проіснували у кресленнях до 20-х рр. ХХ ст.: перший — проєкт Деволана 1800 року, другий — проєкт графа Бенкендорфа 1835 року, третій — фліґель-ад'ютанта Лошкарьова 1857 року. 1900 року професор Тіманов за власний проєкт будівництва каналу був нагороджений золотою медаллю Паризької всесвітньої виставки. Однак усі варіанти будівництва були відхилені царським урядом через їхню високу вартість.
Будівництво У 1930-х рр. радянська влада, в особі Йосипа Сталіна, повернулася до питання створення Біломорканалу, що було зумовлено потребою організації Північного флоту. Про причини військового характеру свідчить той факт, що проєкт ББК спочатку було засекречено, а перша колона суден, що пройшла каналом, була військовою. 3 червня 1930 року було прийнято рішення про необхідність ще одного «ударного» будівництва — створення Біломорсько-Балтійського водного шляху. 1 липня 1931 року було подано на розгляд перші ескізні проєкти будівництва, а місяцем пізніше розпочалися роботи з проєктування на місцевості.
Попри те, що остаточний проєкт було затверджено лише у лютому 1932 року, будівництво каналу розпочалося наприкінці листопада 1931-го і тривало 1 рік та 9 місяців. Більше 100 складних інженерних споруд були збудовані у рекордно короткий термін. Роботи були проведені при мінімальних витратах: основним будівельним матеріалом були дерево, каміння та пісок, а асортимент засобів будівництва становили лопати, сокири та кайла. Але особливістю будівництва було інше. Для радянської влади лишалося актуальним питання високої ціни будівельних робіт, але партійні чиновники дуже скоро знайшли ефективний та вигідний, хоч і своєрідний, спосіб здешевлення проєкту. На спорудження «будови соціалізму» було кинуто сотні тисяч в'язнів ГУЛАГу — «ворогів народу» — чоловіків, жінок, робітників, селян, техніків, інженерів, значну частину яких становили українці. Також тут працювало багато в'язнів із Соловецького табору. Кожний будівничий каналу позначався буквеною позначкою «з/к», що було скороченням від рос. . Саме від цієї позначки пішов загальновживаний розмовний термін «зек». Згодом цих людей виділили в окрему структуру — так званий БелБалтЛаг (від рос. ).
Начальником будівництва Біломорканалу було призначено Нафталія Френкеля — колишнього одесита, в'язня радянських таборів, якому, власне, і належала ідея використовувати дешеву працю репресованих на великих народногосподарських будовах. Загалом за весь час будівництва в'язні, фактично голими руками, виконали земляні роботи обсягом у 21 000 000 кубометрів, у тому числі пробили 37 км шляху через гранітні скелі, а також перенесли Мурманську залізницю, що заважала будівельним роботам. На будівництві ББК постійно працювали до 100 тисяч осіб. Смертність була надзвичайно висока та інколи досягала 700 осіб на добу. Померлих від виснаження і хвороб навіть не відвозили на кладовище. Їхні тіла кидали прямо в бетон при заливці шлюзів та причальних стінок. Проте загальна кількість в'язнів не зменшувалась, оскільки на споруджуваний канал постійно привозили поповнення. В'язнів-будівельників називали «каналармійцями». Основним засобом впливу на будівництві була «котловка» — нерівне харчування: чим менше ув'язнений виробляв, тим менше він отримував їжі.
Деякі подробиці поводження із в'язнями Біломорканалу яскраво описує Олександр Солженіцин у своєму творі «Архіпелаг ГУЛАГ»:
(зі слів ув'язненого Дмитра Вітовського): «З кінцем робочого дня на трасі лишаються трупи. Сніг засипає їхні обличчя. Хтось скрутився під перевернутим візком, сховав руки у рукава і так і замерз. Хтось застиг з головою, схованою поміж колінами. Там замерзли двоє, притулившись одне до одного спинами. Це сільські хлопці, найкращі робітники, яких лише можна уявити… А влітку від неприбраних вчасно трупів — вже кістки, вони разом із щебенем потрапляють у бетонозмішувач. Таким чином потрапили вони і у бетон останнього шлюзу поблизу міста Біломорська і назавжди лишаться там».
За різними даними, на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу померло до 200 тис. людей.
Будівництво завершилося 20 червня 1933 року, а канал відразу став «каналом імені Сталіна», оскільки, власне, вождь і був ініціатором будівництва.
На відкриття каналу чекали самого Сталіна. Спеціально до його приїзду в Мєдвеж'єгорську поруч з управлінням ББК побудували готель з високою вежею. З неї він мав глянути за кілометрів 30 на селище Повенець, де канал і починається з Онезького озера. Натомість Сталін у Мєдвеж'єгорськ не приїхав, лише 18-25 липня здійснив із Климентом Ворошиловим та Сергієм Кіровим подорож каналом на пароплаві «Анохин», після чого розкритикував будівництво та сказав, що канал вузький і мілкий. Природно, керівники будівництва запанікували, однак жодних наслідків після критики вождя не було, натомість за будівництво каналу Нафталій Френкель та більшість чекістського начальства отримали ордени. 5 серпня 1933 року Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна відкрили офіційно з відповідними урочистостями.
Офіційна пропаганда Відкриття каналу супроводжувалося потужною інформаційною кампанією. Газети, такі як «Правда» чи «Известия», публікували тематичні статті, пропагандистські карикатури та портрети «перекованих» працівників. Офіційна радянська пропаганда подавала досвід ББК як «перший у світі досвід перековки працею найзакореніліших злочинців-рецидивістів і політичних ворогів». Окремих зеків навіть нагороджували «Орденом ББК». Насправді ніякої «перековки» не було. На каналі були тяжке життя і тяжка смерть, а завдання стояло «виконати роботи або лягти кістками».
На канал спеціально відправили групу зі 120 письменників та митців на чолі з Максимом Горьким (також серед них були такі відомі письменники, як Олексій Толстой, Михайло Зощенко, Віктор Шкловський, Ільф та Петров) для «оспівування» будівництва, «оздоровлювального ефекту праці» та радянської влади. 17 серпня 1933 року вони здійснили «прогулянку» на пароплаві і, не сходячи на берег, провели «бесіди» з ув'язненими у присутності табірного начальства. Наприкінці 1934 року, спеціально до XVII з'їзду комуністичної партії, вийшла друком пам'ятна книга «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна», присвячена створенню БіломорканалуБеломорско-Балтийский канал имени Сталина. История строительства / Ред. Максим Горький, Л. Л. Авербах, С. Г. Фирин.— М.: Госиздат, 1934. (История фабрик и заводов) : Оглавление: 1. Правда социализма (М.Горький) 2. Страна и ее враги (Г.Гаузнер, Б.Лапин, Л.Славин) 3. ГПУ, инженеры, проект (С.Буданцев, Н.Дмитриев, М.Козаков, Г.Корабельников, Д.Мирский, В.Перцов, Я.Рыкачев, В.Шкловский) 4. Заключенные (К.Горбунов, Вс. Иванов, Вера Инбер, З.Хацревин, В.Шкловский) 5. Чекисты (С.Алымов, А.Берзинь, Вс. Иванов, В.Катаев, Г.Корабельников, Л.Никулин, Я.Рыкачев, В.Шкловский) 6. Люди меняют профессию (А.Берзинь, Е.Габрилович, Н.Дмитриев, А.Лебеденко, З.Хацревин, В.Шкловский) 7. Каналоармейцы (С.Алымов, А.Берзинь, С.Буданцев, С.Диковский, Н.Дмитриев, М.Козаков, Я.Рыкачев, В.Шкловский) 8. Темпы и качество (Б.Агапов, С.Буданцев, Н.Гарнич, Н.Дмитриев, Вера Инбер, Я.Рыкачев, В.Шкловский, Н.Юргин) 9. Добить классового врага (Б.Агапов, К.Зелинский, Вс. Иванов, Вера Инбер, З.Хацревин, Бруно Ясенский) 10. Штурм Водораздела (С.Алымов, К.Горбунов, Н.Дмитриев, Вс. Иванов, Я.Рыкачев, В.Шкловский) 11. Весна проверяет канал (Б.Агапов, С.Алымов, А.Берзинь, Н.Гарнич, С.Диковский, Н.Дмитриев, Вс. Иванов, Вера Инбер, А.Никулин, В.Шкловский, А.Эрлих) 12. История одной перековки (М.Зощенко) 13. Имени Сталина (С.Булатов, С.Гехт, Вс. Иванов, Я.Рыкачев, А.Толстой, В.Шкловский) 14. Товарищи (А.Авербах, С.Буданцев, Г.Гаузнер, Вера Инбер, Б.Лапин, Л.Славин, К.Финн, Н.Юргин) 15. Первый опыт (М.Горький). У її підготовці взяли участь загалом 36 письменників, серед них, окрім Горького, також Віктор Шкловський, Всеволод Іванов, Віра Інбер, Валентин Катаєв, Михайло Зощенко, Б. М. Лапін і З. Л. Хацревин, Л. Нікулін, К. Л. Зелінський, Бруно Ясенський, Є. Й. Габрилович, О. М. Тихонов, О. М. Толстой, К. Я. Фінн. Оскільки більшість прославлених у ній керівників незабаром оголосили «ворогами народу», то книга була знищена в усіх бібліотеках СРСР.Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ. Опыт художественного исследования. Главы из книги. — Новый мир, № 10, октябрь 1989. — С. 108—109.
Ідея цієї поїздки та написання книги належала Горькому. Вперше він висловив її під час особистої бесіди із Сталіним, і, зрозуміло, ідея здобула найвищу згоду та підтримку, а поїздка була швидко організована на «належному» рівні в найкращих комуністичних традиціях: письменники здійснили подорож пароплавом по недобудованому каналу, відвідали спеціально підготовлені до візиту табори, спілкувалися з «назначеними» робітниками, спеціально для них накривалися великі святкові столи, та й взагалі, робилося усе, щоб створити атмосферу загального добробуту. Факти злочинного поводження з людьми старанно приховувались. Якраз у той час, коли в Україні лютував страшний голод, письменницькі столи тріщали від харчових делікатесів. Письменника Олександра Овдієнка все це так вразило, що він згодом пригадував:
Я ошалів від побаченого достатку. На великих блюдах з петрушкою в зубах під прозорою товщиною заливного лежали осетрові рибини і поросята. На вузьких довгих тарілках купались у жирі шматочки теши, сьомги, балику. Велика кількість тарілок була завалена кільцями ковбаси, шинки, сиру. Плавали в бурштиновій олії шпроти. Пломеніла свіжа редиска. У срібних відерцях прохолоджувались горілка, вино, шампанське, нарзан, боржомі.
Ілюстративне забезпечення майбутній книзі надав відомий радянський митець, скульптор та фотограф Олександр Родченко — його фотокартки прикрашають пам'ятну книгу і відображають, головним чином, роботу будівничих Біломорканалу.