Буддизм в Україні є однією з найстаріших світових релігій, яка, попри нечисленність послідовників, має глибокі історичні корені та сталу структуру. За різними оцінками, в країні налічується від 20 до 50 тисяч людей, які практикують буддизм або ідентифікують себе з цією традицією, що становить близько 0,1% населення.
Точне визначення чисельності послідовників буддизму в Україні є проблематичним через обмеженість достовірних джерел інформації та ускладненого підрахунку, зумовленого відсутністю єдиної інституціоналізованої структури. Згідно з останніми доступними даними кількість самоідентифікованих буддистів становить приблизно 50 000 (2013), трохи понад 0,1% від загальної кількості населення. За даними опитування Центру Разумкова у 2018 році, відсоток буддистів складав 0,1%. Офіційні дані Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України станом на 1 січня 2019 року свідчать про наявність 57 діючих громад, одного монастиря, трьох недільних шкіл, одного періодичного видання та активного вебсайту. Однак ці дані не охоплюють всіх прихильників буддизму, особливо тих, хто практикує індивідуально або в неформальних групах.
Історія
Перші контакти українців з буддизмом мали епізодичний характер і відбувалися переважно на порубіжжі цивілізацій. У XVII сторіччі українські козаки взаємодіяли з калмиками-буддистами, які кочували в степах Причорномор'я та Поволжя. Ці контакти були здебільшого військово-політичними або торговельними, тому знання про буддизм залишалося на побутовому рівні. Важливою віхою став 1689 рік, коли гетьман Дем'ян Многогрішний, перебуваючи на засланні в Бурятії, брав участь у переговорах з цинським Китаєм та контактував з місцевою буддійською елітою. Це заклало основу для появи першої української діаспори в традиційно буддійських регіонах.Завгородній Ю. Україна і буддизм: до історії контактів (XVII – початок XX ст.). Східний світ № 2. С. 134-141.
На межі XIX та XX століть інтерес до буддизму почав набувати більш системних рис. У 1900 році Україну відвідав Агван Доржиєв — дипломат і духовний наставник Далай-лами XIII. Його візит був частиною масштабної стратегії з легалізації та поширення буддизму в Російській імперії. Попри значущість цієї події, вона не призвела до створення інституціоналізованих громад в Україні, оскільки основна увага Доржиєва була зосереджена на Петербурзі та Калмикії. У цей період буддизм сприймався українською інтелігенцією радше як екзотична філософська система, що досліджувалася в межах сходознавства в університетах Харкова та Києва.
Радянський період став часом жорстких випробувань для будь-яких проявів буддійської активності. У 1920-х та 1930-х роках академічні дослідження буддизму були фактично згорнуті, а вчені-сходознавці зазнали репресій. Ситуація почала змінюватися лише наприкінці 1980-х років у часи перебудови, коли в СРСР виник хвилеподібний інтерес до східних психопрактик. У цей період в Україні з’явилися перші неформальні групи практиків, які розпочали переклади канонічних текстів та запрошували вчителів із Бурятії, Калмикії, а згодом і з-за кордону. Це заклало фундамент для переходу від книжкового знання до живої передачі вчення.
Зі здобуттям Україною незалежності у 1991 році розпочався етап легалізації та інституціоналізації буддійських громад. Протягом 1990-х років в країні зареєструвалися осередки ключових шкіл: тибетського буддизму (зокрема ліній Карма Каг’ю та Ньїнґма), дзен-буддизму та традиції Тхеравади. Цей період характеризувався активною місіонерською діяльністю іноземних майстрів та формуванням першої генерації українських буддійських наставників.
У 2007 році в Харкові зусиллями місцевої в'єтнамської громади було зведено буддійський храм «Чук Лам», назва якого в перекладі означає «Бамбуковий ліс». Архітектурний ансамбль комплексу вирізняється розкішною 35-метровою пагодою та величними 15-метровими воротами, оздобленими автентичним орнаментом. Важливим ритуальним елементом храму є масивний бронзовий дзвін, удари якого, за віруваннями парафіян, здатні відганяти злих духів. Внутрішнє оздоблення та територія комплексу прикрашені статуями покровителів в'єтнамського буддизму. Особливістю храму є поєднання релігійних та національних традицій: поруч із духовними постатями тут вшановують Хо Ши Міна — першого президента та вождя соціалістичного В'єтнаму, чий образ інтегрований у пантеон шанованих громадою осіб.
Національний склад буддійської спільноти України Структура буддійської спільноти в Україні відзначається виразною багатонаціональністю та поділяється на дві основні групи: етнічні діаспори та місцевих послідовників. Значну частину вірян (за деякими оцінками — до половини загальної кількості) становлять представники в'єтнамської громади. Для них буддизм є спадковою традицією, що втілюється в діяльності великих культурно-релігійних центрів у Харкові та Одесі.
Іншу частину буддійської спільноти формують менші за чисельністю етнічні групи, зокрема китайці, а також етнічні українці. Проте варто зауважити, що саме українці складають абсолютну більшість у громадах, які практикують тибетський буддизм та дзен. Таким чином, в'єтнамці домінують у сегменті «етнічного» буддизму, тоді як українці є основною групою серед «конвертитів» — людей, які прийняли це вчення свідомо у дорослому віці.
Поширення
Тгеравада В Україні проводяться курси медитації Віпассана за традицією Саяджі У Ба Кхіна, як її викладає С. Н. Ґоєнка. Ґоєнка був одним з провідних учнів У Ба Кхіна і зіграв ключову роль у поширенні цієї техніки медитації по всьому світу. Хоча ця техніка має корені в буддійській традиції Тхеравади, як зазначає У Ба Кхіна, вона викладається як універсальний, несектантський метод.
Україну відвідує визначний практик буддійської медитації віпассана, Аджан Губерт, який присвятив десятиліття свого життя духовному розвитку в Таїланді. Після повернення з Азії, Аджан Губерт зосередив свої зусилля на просвітницькій діяльності, спрямованій на популяризацію медитативних практик віпассани серед населення пострадянських країн, включаючи Росію та Україну.
Магаяна
У 1988 році буддистський монах Дзюнсей Терасава з Японії вперше відвідав Радянський Союз і провів церемонію на Красній площі Москви. Після розпаду СРСР він регулярно приїздив до Росії та новоутворених країн, поширюючи вчення Лотосової Сутри. У 1992 році в Москві була заснована перша Сангха монахів-буддистів, відкритий Інститут буддизму та розпочато переклад Лотосової Сутри російською. Того ж року в Україні відбулося перше посвячення в монахи-бодхісаттви Лотосової Сутри. Терасава організовував марші миру, зокрема в Криму під час загострення ситуації в 1994 році. Він зазначав особливий зв'язок України з Лотосовою Сутрою. Разом зі своїми учнями Терасава проводив марші протесту проти війни Росії в Чечні. Він закликав до усвідомлення реальної небезпеки та досягнення нового рівня духовності понад культурними відмінностями на основі єдності всіх живих істот згідно з принципами Лотосової СутриІсторія релігії в Україні у 10 тт. Т. 8: Нові релігії України / За ред. А. Колодного. Київ, 2010. с. 625.
Дослідник О. Савченко відзначав, що першим українським монахом цього ордену став Сергій Коростильов, а першим українським учнем Терасави — Олександр з Харкова. На його думку, українська сангха народилася в Москві і в її розвитку можна виділити чотири етапи. Перший етап завершився з початком чеченської війни у 1994 році, коли орден долучився до антивоєнного руху. Другий етап пов'язаний з Широким Маршем Миру 2000 року в Харкові. Третій етап із 2001 до Помаранчевої революції позначений занепадом сангхи. Четвертий період характеризується участю членів у акціях на Майдані та дозволом побудувати Велику ступу у м. Паньківка.
З кінця 80х – початку 90х років, завдяки японському буддійському монаху Терасаві Дзюнсею, буддійські громади цієї школи з'явилися в Києві, Донецьку, Харкові та інших містах України. Станом на 2024 рік функціонують повноцінно лише 2 громади, а саме в м. Ірпінь, а також с. Крипопілля, що на Закарпатті, куди вони мусили виїхати через російсько-українську війнуСавченко О.А. Українська сангха японського Ордену Ніппондзан Мьоходзі. «Наука. Релігія. Суспільство», № 2’2010. С. 290-295..
Дзен Дзен-буддизм в Україні репрезентований, зокрема, школою «Дзен Сото Сандо Кайсена», яку у Європі заклав Мокудо Тайсен Дешімару. Громади цієї спільноти локалізовані в Києві та Харкові, де практикується дзадзен, організовуються ретрити та викладається вчення Будди.
Ваджраяна Найбільші громади та групи належать до тибетського напрямку буддизму. Найпоширенішими серед них є Карма Каг'ю, головного відгалуження тибетської школи Каг'ю-па. Вони об'єднані у всеукраїнський релігійний центр «Українська Асоціація Буддистів Школи Карма Каг'ю». Релігійний центр Карма Каг'ю знаходиться під духовним керівництвом Г'ялви Кармапи XVII Тхає Дордже та скеровується Ламою Оле Нідалом. Центр є частиною міжнародної спільноти буддистів традиції Карма Каг'ю у світі.
Також є представлена лінія Дрікунґ Каґ'ю. Так 17 січня 2006 року в Києві було офіційно зареєстровано «Дрікунґ Спільноту Ратнашрі» — буддійський центр, заснування якого стало результатом колективних зусиль Ґарчена Рінпоче та його послідовників. Цей київський осередок, перший у Східній Європі під духовним наставництвом Рінпоче, є інтегральною частиною глобальної мережі центрів, що функціонують під його егідою. Протягом свого існування, центр мав честь приймати ряд визначних духовних лідерів та вчителів тибетського буддизму, серед яких — сам Ґарчен Рінпоче, а також Кхенчен Рінпоче, Нубпа Рінпоче, Друпон Єше Рінпоче, Друпон Церінґ Рінпоче, Лама Дава Занґ, Друпон Єше Занґмо та Кхенпо Самдруп.
Також українці практикують он-лайн медитації в традиції Карма Каг'ю безпосередньо з Йонге Мінг'юр Рінпоче.
В Україні представлена буддійська традиція Ґомде, заснована на вченнях Ранґджунґ Єше, яка має громади практикуючих у декількох містах країни. Зокрема, ця буддійська спільнота має дгарма-центри у Києві, Львові, Харкові та групу практикуючих в Одесі.
У сучасній Україні функціонують чотири осередки міжнародної буддійської організації Шамбала, яка була заснована відомим тибетським вчителем і ламою школи Каг'ю, Чоґ'ямом Трунґпою Рінпоче (1939-1987) . Ця організація, яка поширює вчення та практики тибетського буддизму, адаптовані для західного світу, має на меті сприяти розвитку медитації, вивченню буддійської філософії та культивуванню просвітленого суспільства. Центри Шамбала в Україні є частиною глобальної мережі, яка охоплює численні країни та континенти, сприяючи міжкультурному діалогу та духовному розвитку в контексті глобалізованого світу.
Також існує в Україні «Духовне управління буддистів України», що було засноване у 1993 році як об'єднання різних громад під керівництвом Дорже Жамбо Чойдже-лами (Олега Мужчіля). Основна діяльність велася у Донецькій та Луганській областях до 2014 року. Раніше діяв монастир Шейчен-лінг у селі Ольгінка (Донецька область). Наразі організація має активний сайт, де публікуються новини, зокрема про діяльність Пема Дудула (Сергія Дудка), який заснував Відкриту Буддійську Академію у 2019 році. Деякі джерела ставлять під сумнів автентичність зв'язку Дорже Жамбо та Пема Дудула з традиційними вчителями та лініями передачі через розмивання меж між традиційним і новим буддизмом, особливо на Заході.
В Україні представлена також школа Ньїнґма також здобула значну кількість послідовників. Це підтверджується візитами впливових духовних лідерів, таких як Дзонґсар Кхєнце Рінпоче, відомий вчений та автор, та Патрул Рінпоче, який продовжує традицію свого знаменитого попередника XIX століття. Крім того, під керівництвом Ґ'єтрула Джіґме Рінпоче, визнаного майстра традиції Ньїнґма та лінії Ріпа, в Україні функціонує буддійський центр «Ріпа» .