Піодермі́я (від — гній і — шкіра; нерідко — піодермії у множині; також Гноякові / Гнійничкові захворювання шкіри) — будь-яке гнійничкове захворювання шкіри, яке спричинюють гноєтворні бактерії (стафілококи та стрептококи). Часто означають у множині як «піодермії» — група дерматозів, які породжують ці гноєтворні збудники.
На піодермії страждає 111 млн дітей у світі. Ці захворювання є третьою за значимістю причиною ураження шкіри у дітей після корости та трихофітіїAndrews RM, McCarthy J, Carapetis JR, Currie BJ (December 2009). «Skin disorders, including pyoderma, scabies, and tinea infections». Pediatr. Clin. North Am. 56 (6): 1421–40. . За даними ВООЗ, хворі на піодермії в розвинених країнах складають 1/3 пацієнтів з інфекційною патологією. Серед дерматозів піодермії превалюють над іншими шкірними захворюваннями.
На шкірі здорової людини живе величезна кількість гноєтворних мікробів, але їхня патогенна дія проявляється при зрушеннях в системі макроорганізму—мікроорганізму при порушенні цілості шкіри і зниження імунобіологічного опору організму. Збудники зокрема спричинюють захворювання при переохолодженні, перевтомі, нервовій напрузі, хворобах обміну речовин (цукровий діабет), порушеннях харчування (ендогенні фактори), мікротравмах, розчісуванні, порізах, подряпинах, опіках тощо. Виникненню захворювання може сприяти також місцева дія різних професійних подразників: дьогтю, скипидару, гасу, пилу, змащувальних олій (екзогенні фактори).
Етіологія Найчастішими збудниками гнійного запалення шкіри є піококи (стафіло- і стрептококи). Із стафілококів частіше спостерігають при цих ураженнях золотистий, трохи рідше білий і лимонно-жовтий; зі стрептококів — гемолітичний, рідше такий. що спричинює зелене забарвлення культури. Гнійні процеси в шкірі можуть бути породжені й іншими мікроорганізмами, наприклад синьогнійною паличкою, протеєм та іншими, проте вони значно рідше стають збудниками гноякових захворювань. У звичайних умовах ці мікроорганізми не спричинюють захворювань, так як непошкоджений ороговілий шар шкіри являє собою надійний захист від збудників різноманітних хвороб, і в тому числі і від піококів. Для виникнення гнійничкового захворювання необхідно, щоб піококи проникали через роговий шар у глибші шари шкіри. Однак, крім наявності збудника, для виникнення хвороби необхідні загальні зміни реактивності організму, ослаблення його захисних властивостей. Виникають піодермії як первинні захворювання шкіри або як ускладнення інших дерматозів (сверблячі та алергічні) в результаті мікротравм, розчухування при попаданні на шкіру ззовні патогенних штамів або активації мікробної аутофлори людини.
Патогенез Патогенетичні фактори, що грають роль у виникненні піодермій, можна поділити на екзогенні та ендогенні. Серед багатоманітності екзогенних патогенетичних факторів найбільше значення мають такі: травма шкіри. Особливу роль грають незначні пошкодження епідермісу (мілкі, часто непомітні подряпини, тріщини та задирки), які створюють «відкриті ворота» для проникнення піококів у шкіру. Сюди слід віднести пошкодження шкіри, які спричинило тертя грубого одягу, тісного взуття, бандажів, погано накладених гіпсових пов'язок, а також подразнення шкіри внутрішніх поверхонь стегна та сідниць, наприклад у тих людей, які почали займатись верховою їздою. свербіж. Супроводжує багато шкірних захворювань (екзему, коросту, нейродерміт та інші), внаслідок розчухування, які він спричинив, сприяє виникненню піодермій, які стають частими ускладненнями шкірних захворювань. опіки. Часто їх ускладнюють піодермії. Гострозапальні процеси шкіри будь-якої етіології поруч із загальним послабленням організму ведуть до місцевого ослаблення опору шкіри в області вогнища запалення; тому такі захворювання як артифіційні чи професійні дерматити, часто супроводжуються піодерміями. застуда. Сприяє виникненню піодермій; при цьому має значення і місцеве охолодження окремих частин тіла.
Серед ендогенних факторів, які грають роль у патогенезі піодермій, слід виділити: порушення вуглеводного обміну — цукровий діабет, іноді слабо виражений у вигляді прихованої гіперглікемії (підвищений вміст глюкози в пробі крові). порушення харчування, яке веде до загальному послабленню організму. порушення вітамінного балансу (авітамінози, гіпервітамінози), причому особливе значення має нестача вітаміну С і вітамінів В-комплексу. функціональні порушення нервової системи, які виникають внаслідок травми, нервово-психічних ушкоджень, розумової перевтоми та інших причин.
Стрептококи є переважно факультативними анаеробами. За характером росту на кров'яному агарі поділяються на гемолітичні, зеленячі і негемолітичні; за характером гемолізу — на 4 типи: β, α, α1, γ. На підставі антигенних властивостей виділяють 17 серологічних груп. Найчастіший збудник захворювань людини — β-гемолітичний стрептокок (51-й серологічний тип). Стрептококи утворюють ендо- та екзотоксини, ферменти. Екзотоксини (гемолізини, стрептолізин, лейкотоксін, некротоксини, фібринолізин, токсин летальності, еритрогенний) володіють цитотоксичною, імуносупресивною, піогенною властивостями. Стрептококи виробляють дезоксирибонуклеазу, гіалуронідазу, стрептокиназу, що розчиняють згусток плазми; амілазу, рибонуклеазу, протеїназу та інші ферменти, що забезпечують їхнє живлення, зростання і розмноження. Стрептококи, що спричинюють піодермію, відносяться загалом до серологічних груп А і D, зумовлюють типові поверхневі та глибокі ураження шкіри і слизових оболонок.
Патогенність стафілококів пов'язана з їхньою здатністю утворювати коагулазу. Неконтрольоване застосування антибіотиків поєднують трансформації стафілококів у L-формах, які утягують багато типових властивостей, але зберігають здатність спричинити атипові та хронічні форми стафілодермії, бактеріоносійства, появу нових варіантів бактерій зі стійкістю до антибактерійних засобів. Ексфоліативний токсин, що виробляється деякими стафілококами, може бути однією з причин пухирчатки новонароджених, бульозного імпетиго, скарлатиноподібного висипу і, можливо, синдрому Лаєлла. Мікоплазмово-стафілококова асоціація може мати значення у формуванні таких важких форм, як гангренозна і виразково-некротична піодермії. Гіалуронідаза стафілококів сприяє інвазії, ДНКаза виконує функції харчування і захисту від чужорідної ДНК, коагулаза утворює тромби і фібринозні чохли навколо стафілококів, фібринолізин лізирує фібрин, перешкоджаючи проникненню фагоцитів в осередки інфекції.
Імунітет У перебігу хвороби спостерігають сенсибілізацію (підвищена чутливість організму до піококової інфекції), що об'єктивно можна встановити за допомогою внутрішньошкірних проб з відповідною вакциною чи анатоксином. До періоду одужання сенсибілізація змінюється короткочасним, нестійким імунітетом.
Морфологічна класифікація За морфологічними ознаками усі піодермії поділяються на: фолікулярні нефолікулярні. Фолікулярні піодермії, як правило стафілококові, а нефолікулярні — стрептококові.
Класифікація за розташуванням За розташуванням відносно шару залягання піодермії поділяються на: поверхневі, що локалізуються в межах епідермісу і при одужуванні не залишають рубців. глибокі, що локалізуються в дермі, підшкірній жировій клітковині, і після одужання залишаються рубці. Іноді піодермія призводить до появи мікробної екземи.
Клінічна класифікація Згідно з МКХ 10-го перегляду, гнійничкові захворювання підлягають реєстрації в рубриках L00-L98. Виділяють піодермії: стрептококові, стафілококові, змішані, хронічні глибокі.
Стрептококові Поверхневі: * імпетиго: Тильбері Фокса — гостре контагіозне ураження шкіри, яке переважно спричинюють переважно β-гемолітичні стрептококи группы А (Streptococcus pyogenes), що виробляють екзотоксин, який слугує причиной ексфоліативної реакції шкіри. Улюблена локалізація: обличчя, руки, шия. На відкритих ділянках тіла з'являються сплощені поверхневі тонкостінні мляві пухирі (фліктени) з мутним вмістом (іноді з домішкою крові), оточені віночком еритеми. Фліктени швидко розкриваються (часто через свербіж) з утворенням ерозій, які покриваються чешуйко-корочками або нетовстими корками. Після їх відпадання утворюється тимчасова червона пігментація. Перебіг захворювання гострий; еволюція елементів висипу зазвичай триває близько тижня, при поширеному ураженні — кілька тижнів; кільцеподібне — пустула, поширюючись по периферії, утворює кільцеподібні форми з периферичних еритематозним віночком; бульозне — утворюються великі напружені або в'ялі пухирці з мутним вмістом, які не мають запального віночка. Часто розташовуються на пальцях кистей і стоп, поблизу нігтьових пластинок; поверхневий панарицій (турніоль) — пустули у вигляді підкови навколо нігтьової пластинки по ходу нігтьового валика. При периферичному зростанні відбувається відторгнення верхніх шарів епідермісу, при цьому оголюється ерозія з серозно-гнійними виділеннями; заїда, ангуліт — у кутах рота утворюється невелика фліктена, потім ерозія з комірцем рогового шару, скоринка, тріщина. Перебігає хронічно і супроводжується невеликою болісністю. Зустрічається у осіб зі звичкою облизувати губи, зі слинотечею. Диференціюють з кандидозом кутів рота (корочка не утворюється), папульозний сифілідом (характерна інфільтрація в основі ерозії). Нерідко спостерігається навколо носа і за вушними раковинами. інтертригінозне (складок і слизових оболонок) — на слизових оболонках рота, носа, кон'юнктиви у вигляді вогнищ з'являються в'ялі округлі пухирці, швидко розкриваються; ерозії, що утворилися, швидко покриваються діфтероїдним нашаруванням. Лікування імпетиго включає спиртові розчини анілінових фарб, 10 % борно-дегтярну мазь, мазі з антибіотиками (бактробан, банеоцин тощо), дермозолон, тридерм, обтирання здорової шкіри навколо вогнищ спиртовими розчинами саліцилової (2 %) і борної кислот (1-3 %).
Глибокі: ектима — глибоке виразкове ураження шкіри, що виникає на тлі зниженої імунобіологічної реактивності організму. Сприятливі фактори: хронічні хвороби, алкоголізм, гіповітаміноз, сверблячі дерматози. При множинних ектимах призначають антибіотики, антистрептококовий γ-глобулін, аутогемотерапію, вітаміни В1, В6, А, С, Р; стимулятори лейкопоезу, імунітету; мазі з антибіотиками, стимуляторами регенерації шкіри. Атипові: еритематозно-сквамозна стрептодермія — «суха» форма стрептодермії, без утворення типових фліктен. Розвивається зазвичай на обличчі та верхніх кінцівках переважно у дітей в осінньо-зимовий період (функціональний гіповітаміноз, світлове голодування, фонові фокальні хвороби тощо). З'являються великі плями блідо-рожевого кольору, які злегка лущаться, з підкресленим фолікулярним апаратом (як би припудрені). Здорові ділянки шкіри обробляють 1-2 % спиртовим розчином саліцилової або борної кислоти, уражені — 0,25 % розчином нітрату срібла з подальшими аплікаціями мазей і паст, що містять антибіотики. Після лікування залишаються тимчасові депігментовані плями; папульозне сифілоподібне імпетиго (пелюшковий дерматит) — різновид стрептококового імпетиго у дітей до 1 року життя. Розвивається при порушенні правил гігієни та догляду за дитиною. Улюблена локалізація: тулуб, шкіра сідниць, рідше стегна, гомілки. З'являються червоні плями до 1 см в діаметрі, надалі папули, які чітко відмежовані від здорової шкіри (рожевого, червонувато-синюшного відтінків). На поверхні папул виникають фліктени, які ерозуются. Ерозії в діаметрі менше, ніж папули, шкіра навколо них запалена та інфільтрована. Лікування як при еритематозно-сквамозній стрептодермії;