Вальтер фон дер Фоґельвайде (, близько 1160–1170 — після 1228) — один із найпопулярніших німецьких мінезингерів XII—XIII століття, твори якого вважаються найкращими зразками середньовічної лицарської лірики в Німеччині.
Біографія Вальтер фон дер Фоґельвайде жив у другій половині XII — першій половині XIII століття, тобто в той час, коли завершувався всебічний розвиток середньовічного життя. Разючими є і літературні здобутки цього століття, серед них певне місце зайняла творчість цього мінезингера. Час і місце народження Вальтер фон дер Фоґельвайде точно не відомі. Новітні дослідники відносять час його народження до десятирічного періоду від 1160 до 1170 року і стверджують, що він народився в Тіролі, поблизу Клаузена, в Ейзакській долині, в садибі Фоґельвайде, в родині, яка належала до нижчого, так званого служилого дворянства (міністеріалів). Син Вотфрама ван дер Фоґельвайде, королівського сокольничого, та Гізели (доньки франкфуртського торговця Вальтера з Айзенаху).
Відносно вірогідне зображення Вальтер фон дер Фоґельвайде залишилось в мініатюрах знаменитого «Манесського кодексу» (), що містить в собі вірш мінезингерів і нині зберігається в Берліні та в «Weingärtner Liederhandschrift», початку 14 століття. (Видана в 6-му томі , 1843). Про себе поет говорив, що він зовсім некрасивий чоловік, що лице його має не зовсім вдалий вигляд. Він навіть дивується з того, що хорошого могла знайти в ньому його дама, яка бачить тисячі красивих чоловіків. Причина, можливо, полягає в тому, заявляє він з деяким лукавством, що він розуміється в мистецтві.
Вальтер фон дер Фоґельвайде часто скаржився на свою бідність, і це змусило його використати свій поетичний дар як на засіб для життя.
— каже поет, тобто, залишивши в 1188–90 році батьківський дім, Вальтер фон дер Фоґельвайде переселився до Відня, де й навчався віршованого мистецтва при пишному дворі герцогів Бабенбергських. У той час в Австрії правив герцог Фрідріх Католик, син австрійського герцога Леопольда, який захопив у полон англійського короля Річарда Левине Серце, що повертався додому з Палестини після участі в Третьому хрестовому поході. Придворним поетом Фрідріха був Рейнмара фон Гагенау, на прізвисько Старий (), якого Вальтер фон дер Фоґельвайде наслідував у своїх ранніх творах і вчився у нього складати пісні. 1195 року Фрідріх стає хрестоносцем і через два роки вирушає до Палестини, де помер в 1198 році під час хрестового походу. Достовірно не відомо, чи брав Вальтер фон дер Фоґельвайде участь у поході в Палестину (1197–98 роках) разом зі своїм покровителем, але його смерть принесла поету велику втрату. Він покинув Відень і став поневірятися по різних місцях Австрії, Німеччини та Франції, як мандрівний шпільман. Бродяжництво його тривало близько двадцяти років. Сам поет у своїй пісні, складеній ним пізніше, скаже, що початок його бродячого, тяжкого життя збігається зі смертю його покровителя. .
Ця гіпербола аргументує ту фатальну зміну, яка сталася в його житті. Він з'являється при різних дворах, відвідує то духовних, то світських володарів, жадає подарунків і дякує за них. До нашого часу збереглася примітка, занесена в видаткову книгу Пассауського єпископа Вольфгера 12 листопада 1203 року; з неї ми дізнаємося, що проїжджий єпископ подарував поетові в Цейсельмауері на Дунаї (в Нижній Австрії) грошей на придбання шуби.
В цей час, коли доля стала мінливою, поет, подорожуючи, вивчає навколишній світ, стає мудрішим. Подорожі збагачували і його музичний запас: поет слухав мелодії від Ельби до Рейну, до Угорщини, від Сени до Мури, від За до Драви. Він їздив верхи зі своїм незмінним інструментом — гігою. Він співав не тільки при дворах князів, а й на вулицях, грав для танців і хороводів простих людей. Виїжджаючи, з думкою про свій денний заробіток, він звертався до Бога з молитвою, в якій просив подарувати йому щастя та небесне заступництво. До нашого часу збереглася його ранкова молитва, чарівна по своїй дитячій простоті та безпосередності. Поет благає Бога про те, щоб він подбав про нього, як, в свою чергу, колись і сам Він, і Його Матір були предметом турботи архангела Гавриїла, який вірно Їм служив.
Ця безпосередність і щирість — характерна риса його поезії.
Часто таким співакам доводилось поживитись за рахунок щедрих аристократів. Отримуючи від них дари, вони вихваляли щедрість, яку вважали їх першою чеснотою. Але там, де подарунків не отримували, то безцеремонно перетворювали свої пісні на знаряддя осуду і глузування. Це саме можна сказати і про Вальтера фон дер Фоґельвайде. Крім того, що він отримав шубу в подарунок, із його пісень стає відомо, що поет від світської високопоставленої особи отримує алмаз. Проте, він досить обережно і делікатно жартує з приводу немилостивого прийому в баварському абатстві Тегернзєї. Наслухавшись про це абатство, поет зробив великий гак, щоб заглянути під його покрівлю, але замість доброго монастирського вина його почастували водою. Та Фоґельвайде не обертався при князівських дворах тільки заради прибутку. Мандрувати його змушував неспокійний характер. Звертаючись до князів, він не тільки вихваляв їх щедрість, а й таким чином проповідував кодекс лицарської честі:
Добре ознайомившись з різними можновладними князями, поет приходить до сміливого для того часу висновку, що народження не дає ще жодних людських переваг, що всі люди рівні між собою, що вони — брати один одному. Він не тільки таврує все погане, але і сміється над ним. Однак він боїться, щоб його сатира, висміюючи винуватого, не зачепила і невинного. Він готовий навіть примиритися зі злою людиною, якщо тільки та забажає виправитися.
Коли, по смерті імператора Генріха VI (1197 рік), почалося суперництво претендентів на імператорський престол — Філіпа Швабського і Оттона Брауншвейзького, то Фоґельвайде став на сторону першого з них. З коронуванням Філіпа в Майнці (1198 році), поет залишається при дворі нового імператора приблизно до 1205 року. Ставши наближеним короля, Вальтер пише політичні шпрухи, які принесли йому велику популярністьМЕГАЭНЦИКЛОПЕДИЯ КИРИЛЛА И МЕФОДИЯ.
Після того, як останній загинув, в червні 1208 року, від руки Оттона Віттельсбахського, Фоґельвайде примкнув до партії імператора Оттона. До 1210 помічається перерва в поетичній творчості мінезингера. З переходом імператорської корони від Оттона до Фрідріха II, Вальтер фон дер Фоґельвайде стає прихильником молодого імператора, від якого він і отримав невелике ленне володіння, неподалік від Вюрцбурга (церковний бенефіцій при монастирі Ноймюнстер), що забезпечило його, принаймні, від злиднів. Свої відчуття поет описує так:
Крім того, імператор вшанував поета своєю особливою довірою, доручивши йому навесні 1220 року виховувати свого сина, майбутнього імператора. Обов'язки вихователя Вальтер виконував до 1224, коли залишив придворне життя і оселився в дарованому йому маєтку, де помер близько 1230 року і був похований в Вюрцбурзі.
Про його надгробний камінь існує поетична легенда. В ній розповідається, що поет, полум'яно любив природу і жвавих пташок, заповідав, щоб на його могильний камінь насипали пшеничні зерна і ставили воду для птахів, для чого він велів зробити в камені чотири заглиблення. Довгий час пам'ять про великого співця свято шанувалася, і пташки щодня знаходили на його могилі їжу. Але в XV столітті капітул собору вирішив ці зерна споживати самому, ніж розсипати їх птахам, зробивши зміну в заповіті Фоґельвайде. Тому в річницю смерті співака почали роздавати канонікам пшеничний хліб. Сад, у якому похований великий поет, був оточений критими галереями. На могилі висікли епітафію:
Тут, в огорожі нового собору, надгробний камінь поета існував до початку XIX століття, а в 1843 році споруджено новий пам'ятник.
Характеристика творчості
Тема кохання Головним предметом поезії Фоґельвайде є людина з її любов'ю і стражданням, з її надіями і прагненнями, радощами і прикрощами як в пору юної розквітаючої весни, так і сумною зимою, серед веселощів юнацьких років і в холодні роки важкої старості. У цих піснях він простий, правдивий та підкуповує всякого своєю природністю. Не залишив поет поза увагою і тему кохання, оспівуючи «низьку», і «піднесену» любов, як виражалися в його час. В його піснях зображується і любов до простої, але милої дівчини, дешевий перстень якої здавався йому дорожчим, ніж золоті прикраси королеви, і до пані, яку він оспівував за заведеним правилом придворної поезії. Але, Фоґельвайде, на відміну від інших мінезингерів не називав предмет свого кохання. Від цікавих поет відбувається граціозною жартом:
Про любов у мінезингера склалося високе поняття. Любов представляється йому притулком всіх чеснот; без неї жодне серце не може відчувати справжньої радості; без любові ніхто не може здобути і Божої милості, тому він переконує молодь прагнути до істинної, сердечної любові. Всі говорять про любов правда тільки дехто зрідка знав солодку мить до чеснот з любов'ю йшов а без неї жодне у світі серце не горить. Хто володіє любов'ю хорошою жінки, той, на думку поета, буде соромитися всякої дурної справи. Похвала милих жінок — найкраща нагорода для князів за їх чесноти. Жінко, честь тобі й хвала я співаю і чекаю ласк твоїх твого тепла (Пер. П.Тимочко) У любовній ліриці Вальтер фон дер Фоґельвайде своєрідно здійснив синтез куртуазної і вагантської поезії. Тому любов не є в нього безпредметним обожнюванням абстрактної жіночності, любов повинна бути земної і взаємною. У суперечці між «високою» (безтілесною) і «низькою» (чуттєвою) любов'ю Вальтер фон дер Фоґельвайде займає проміжну позицію. Замінюючи (слово (пані) почеснішим, на його думку, (жінка), він все ж вважає за потрібне при поверненні кохання з небес на землю дотримуватися «міри». Кохана іноді зображується у поета не знатною дамою, дружиною сеньйора, як у лицарської ліриці, а простою дівчиною, що характерно для вагантів. У найкращих своїх піснях Вальтер фон дер Фоґельвайде поєднує з переконливістю образів разючу музичність звучання, це прослідковується у піснях (Під липою), (Серед сумнівних надій), (Подивіться), (Візьміть, дама, цей вінок) та ін.[
Найвідомішою піснею про кохання є «Пісня під липою», яка пов'язана з досвідом любові простої дівчини з її придворним коханцем в дикій природі. Тобто, це ілюструє недотримання лицарського кодексу честі в стосунках із жінками.
Під липою В зеленім лузі, Ген недалечко від ріки, Як після свята, Трава прим'ята І потолочено квітки. Співав там соловей в гаю, Тандарадай, Солодку пісеньку свою. Прийшла я смерком У луг зелений, А він раніш туди прийшов; Зустрілись ми - І в серці в мене Зашумувала ніжна кров.(Пер. П.Тимочко)
Політичні мотиви Але піснями любові далеко не вичерпується могутній талант великого мінезингера. Він складав пісні на славу Бога і Богоматері, він висловлював у своїх творах глибокі думки про швидкоплинність і тлінність всього земного, про обов'язки і гідність імператора, про обов'язки князів і їх васалів, про правду і неправду папства по відношення до імператора. Тому Вальтера Фон Дер Фоґельвайде вважають одного із перших політичних співаків Німеччини. Політичні мотиви прослідковуються у піснях, де він схвильовано описує згубну ворожнечу між німецькими князями, яку підтримував Папа. Він говорить: Я чув і бачив, що кожен робив і говорив. Я чув, як у Римі брешуть і обманюють двох государів. Через це піднялася найбільша сварка, яка коли-небудь була на світі, та навряд чи колись і буде. Тоді стали розділятися на партії попи і миряни (духовні і світські князі). Настала біда, жахлива з усіх бід, і тіло, і душа полягли мертві. Симпатії поета стосувались Філіппа, який коронувався імператорської короною в Майнці в вересні 1198, попри те, що суперник його Оттон (IV) коронувався в Ахені за три місяці до нього. Але регалії,