Мико́ла Іва́нович Єлчані́нов (24 березня 1876 — † 1924) — полковник Армії УНР.
Життєпис
Закінчив Миколаївське кавалерійське училище (1896), вийшов корнетом до 12-го гусарського Охтирського полку (Меджибіж). Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1917 р. — командир бригади 12-ї кавалерійської дивізії, згодом — начальник цієї дивізії, яка була частково українізована.
У 1918 р. — командир 14-го кінно-козачого Охтирського полку Армії Української Держави.
З січня 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії.
На початку 1920 р. перебував у т. зв. Бредівському поході одеської групи білих військ до Польщі, там перейшов до Армії УНР.
З 27 квітня 1920 р. — командир кінного дивізіону Камянець-Подільської спільної юнацької школи.
Помер та похований у Калішу.
Джерела ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 93-а; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерії в 1917—1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 137—139; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 9-18; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 198 (автор цієї монографії, на жаль, сплутав долі братів Єлчанінових після 1918 р.)