Елíзабет Вýлрідж Ґрант (), знана як Лáна Дель Рей (; 21 червня 1985, Нью-Йорк, США) — американська співачка, авторка пісень, композиторка, музична продюсерка, поетеса та акторка. Шестиразова номінантка премії «Ґреммі», лауреат Brit Awards, MTV Europe Music Awards, Satellite, «Золотого глобусу», Gaffa. Її музика не раз відзначалася критикою за кінематографічний стиль, меланхолію, а також за посилання на американську поп-культуру 1950-х та 1960-х.
Лана Дель Рей почала свою кар'єру в 2005 році, проте світова популярність прийшла до неї після випуску дебютного синглу «Video Games» (2011). Подальше визнання Лана здобула після релізу свого другого студійного альбому Born to Die. 2012 року французький діджей Седрік Жерве випустив ремікс на пісню Дель Рей «Summertime Sadness», який дебютував із шостої позиції в чарті Billboard Hot 100 і приніс оригінальній версії ще більшу популярність. У листопаді 2012 року виконавиця випустила мініальбом Paradise, який через два роки було номіновано на американську музичну премію «Греммі» в номінації «Найкращий вокальний поп-альбом», але поступився Unorthodox Jukebox Бруно Марса. 2013 року Дель Рей випустила короткометражний фільм «Tropico», автором сценарію, композитором і актрисою якого виступила вона сама. Третій альбом співачки, Ultraviolence, досяг значного комерційного успіху, очоливши чарти п'ятнадцяти країн, включаючи Австралію, Канаду та Великобританію. За тиждень після релізу в усьому світі було продано понад 800 тисяч копій платівки. За підсумками року, Ultraviolence посів четверте місце в рейтингу найпродаваніших альбомів жінок-виконавиць у США, поступившись лише релізам Бейонсе, Тейлор Свіфт і Барбари Стрейзанд. Наступний альбом, Honeymoon, ознаменував відхід від рок-орієнтованого Ultraviolence та повернення до бароко-поп стилю Born to Die та Paradise. Альбом увійшов до списків кращих платівок 2015 року багатьох видань, включаючи Billboard, NME, The Telegraph, The New York Times, Rolling Stone.
Для свого п'ятого студійного альбому під назвою Lust for Life, Лана вперше записала треки з іншими виконавцями, а саме з The Weeknd, Стіві Нікс, Шоном Ленноном, ASAP Rocky та Playboi Carti. Платівка отримала позитивні відгуки від критиків, а також дебютувала з першої позиції у Billboard 200, повторивши успіх Ultraviolence. У 2019 році вийшов альбом Norman Fucking Rockwell!. Він приніс Дель Рей дві номінації на «Греммі» в головних категоріях — «Альбом року» і «Пісня року» (за головний трек) і був включений виданням Rolling Stone до списку «500 найвеличніших альбомів всіх часів». Пізніше співачка випустила альбоми Chemtrails Over the Country Club та Blue Banisters — обидва у 2021 році. Реліз дев'ятої платівки під назвою Did You Know That There's a Tunnel Under Ocean Blvd відбувся 24 березня 2023 року й отримав високі комерційні показники та критичні відгуки.
Дель Рей не раз записувала саундтреки для фільмів. 2013 року вона випустила «Young and Beautiful» для романтичної драми «Великий Гетсбі», у 2014 році — «Once Upon a Dream» для фентезійного фільму «Чаклунка» і «Big Eyes» для «Великі очі». Вона також співпрацювала з Аріаною Ґранде та Майлі Сайрус над «Don't Call Me Angel», піснею, що ввійшла до саундтреку фільму «Ангели Чарлі» (2019). 28 липня 2020 року вийшла перша збірка віршів Лани під назвою «Violet Bent Backwards Over The Grass».
Ранні роки Елізабет Вулрідж Ґрант народилася 21 червня 1985 року в Мангеттені, Нью-Йорк, у сім’ї Роберта Інгленда Ґранта-молодшого, копірайтера маркетингової компанії Gray Group, і Патриції Енн Гілл, менеджерки по роботі з клієнтами у цій самій компанії. У Дель Рей є молодша сестра Керолайн «Чак» Грант і молодший брат Чарлі Грант. Її дідусь по батьковій лінії, Роберт Інгланд Грант-старший, був інвестиційним банкіром у Kidder, Peabody & Co, віце-президентом компаній Plogue, Inc. та Textron, а також володів венчурним капіталом. Дель Рей має шотландське коріння.
Коли Лані виповнився рік, її родина переїхала в Лейк-Плесід, Нью-Йорк. У Лейк-Плесіді її батько працював на меблеву компанію, перш ніж стати інвестором у підприємницький домен, а мати стала вчителькою середньої школи. Там Дель Рей деякий час відвідувала школу Св. Агнеси і почала співати у церковному хорі. Один рік майбутня співачка навчалася в середній школі, де викладала її мати, але коли Лані було 14-15 років, батьки відправили її до школи Кента на «перевиховання» (у той час у неї була алкогольна залежність). Дядько дівчини, який працював в приймальній комісії навчального закладу, надав їй фінансову допомогу для відвідування школи.
До того, як почати кар'єру, Дель Рей мріяла бути поетесою. У період дитинства Лани, її батько писав кантрі-пісні для «особистого задоволення», а мати цікавилася співом, що досить сильно вплинуло на неї. В інтерв'ю MTV Дель Рей сказала: «Мій тато був шанувальником The Beach Boys, а мама — Карлі Саймон, але ми їх дійсно не слухали – ми просто вмикали радіо і насолоджувалися тим, що грає». Після закінчення школи, Дель Рей вступила до Державного університету в Дженесіо, але вирішила не відвідувати його, і натомість переїхала жити до дядька і тітки в Лонг-Айленд, працюючи офіціанткою в кафе. У цей час дядько навчив її грати на гітарі і вона зрозуміла, що могла б написати велику кількість композицій за допомогою шести акордів. Згодом вона почала писати пісні та виступати у нічних клубах міста під різними псевдонімами, зокрема Спаркл Джамп Роуп Квін (англ. Sparkle Jump Rope Queen) та Ліззі Грант і феномени (англ. Lizzy Grant and the Phenomena). Пізніше вона часто говорила: Наступної осені Дель Рей вступила до Фордгемського університету на факультет філософії з акцентом на метафізику. Вона прокоментувала свій вибір так: «Це допомогло мені подолати розрив між Богом і наукою. Мене цікавив Бог і те, як близько технології можуть привести нас до розуміння того, звідки ми родом і чому». За її словами, коли вона навчалася в школі Кента, їй було важко шукати друзів, але завдяки музиці й філософії їй стало набагато легше знаходити «своїх» людей. Деякий час Лана жила в Бронксі, і пізніше, під час навчання у коледжі, переїхала до Нью-Джерсі, щоб займатися волонтерством, допомагаючи бездомним дітям, а також беручи участь у програмах проти алкогольної та наркотичної залежності. 2007 року Лана підписала контракт на запис з лейблом 5 Points Records і переїхала в Мобіл Гоум Парк в Мангеттені, де жила в автобудинку, і водночас здобувала освіту в університеті. Після коледжу вона переїхала в Бруклін, де проживала наступні чотири роки.
Кар'єра
2005–2010: Початок кар’єри та ранні записи
25 квітня 2005 року, сім треків з альбому Rock Me Stable, що мав альтернативну назву Young Like Me, були зареєстровані на ім'я Елізабет Ґрант у Бюро авторського права США. Назви зареєстрованих на той момент треків невідомі. У період з 2005 по 2006 рік Дель Рей також записала акустичний альбом Sirens під псевдонімом Мей Джейлер (англ. May Jailer), що був злитий в Інтернет у середині 2012 року.
Під час свого першого публічного виступу в 2006 році на конкурсі «Williamsburg Live Songwriting Competition», Лана познайомилася з Ван Вілсоном, представником 5 Points Records, незалежного лейблу, що належить Девіду Ніхтерну. Пізніше вона підписала контракт із цим лейблом і почала працювати з продюсером Девідом Кейном. В одному з інтерв'ю виконавиця розповіла: «Девід захотів працювати зі мною наступного ж дня після того, як отримав мій демозапис. Він знаний як чесний продюсер, що не був зацікавлений у створенні банальної поп-музики». Проте вихід альбому Дель Рей було відкладено, що змусило співачку зосередити свою увагу на громадській роботі. В інтерв'ю британському журналу Vogue співачка сказала: «Аутрич-робота (соціальні послуги з надання інформації та первинної медичної допомоги бездомним) — це було моє життя останні п'ять років».
У 2007 році, будучи студенткою у Фордгемі, вона подала демо акустичних треків з мініальбому No Kung Fu на лейбл 5 Points, що запропонував їй контракт на запис на 10 000 доларів. Вона використала гроші, щоб переїхати до трейлерного парку в Норт-Бергені, штат Нью-Джерсі. 2008 року Дель Рей закінчила університет зі ступенем бакалавра філософії, після чого випустила мініальбом Kill Kill під псевдонімом Ліззі Ґрант (англ. Lizzy Grant) за участю Кейна. Він складався з трьох треків — «Kill Kill», «Gramma» і «Yayo». Усі вони згодом увійшли до її дебютного альбому Lana Del Ray, запис якого відбувався протягом трьох місяців у 2008 році. У той період Кейн розповів на своєму офіційному сайті про історію створення треку «Gramma» з Ланою: «Бабуся Ліззі настільки важлива для неї. Коли ми записували пісню, вона тримала її фотографію на колінах і плакала». Реліз альбому тривалий час переносився і зрештою платівка була видана на лейблі 5 Points Records у січні 2010. Батько співачки фінансово допоміг їй із маркетингом; альбом був доступний для придбання на iTunes кілька місяців, після чого був видалений через відсутність коштів на промокомпанію диска. Згодом Дель Рей познайомилася зі своїми менеджерами Беном Моусоном та Едом Міллеттом, і вони допомогли їй розірвати контракт із 5 Points Records, де, на її думку, «нічого не відбувалося». Невдовзі після цього вона переїхала з Моусоном до Лондона на кілька років. У червні 2010 року Лана знялася в ролі повії Лізи у короткометражному фільмі «Біля басейну», режисером якого виступив Аарон Чарльз Пір. Фільм показали на кінофестивалі PictureStart Film Festival у Нью-Йорку 5 червня 2012 року, після чого він здобув перемогу в номінації «Найкращий короткометражний фільм» на премії Audience Award.
У період запису Lana Del Ray, Лана висловила бажання вибрати якийсь один псевдонім з усіх, які були у неї за всю кар'єру. Вибираючи остаточне сценічне ім'я, вона сказала:
Досить довгий час ходили чутки, що псевдонім виконавиці був складений з імені американської актриси Лани Тернер та назви автомобіля Ford Del Rey, проте в одному з інтерв'ю Лана спростувала це: «Через Вікіпедію мене завжди запитують, чи правда, що я взяла псевдонім на честь актриси Лани Тернер. Повна брехня. В інтернеті взагалі нереальна кількість неправдивої інформації про мене. Я жодного фільму з нею не дивилася, мені просто подобається це ім'я, і я вважаю, що воно підходить до моєї музики. „Лана Дель Рей“ — звучить загадково, є в цьому якась болісна чарівність».
2011–2013: Born to Die, Paradise та «Tropico»
У 2011 році Дель Рей завантажила на YouTube саморобні музичні відео на свої пісні «Video Games» і «Blue Jeans». Музичний кліп «Video Games» став вірусною сенсацією в Інтернеті, після чого співачці вдалося підписати контракт із Stranger Records для випуску цього треку. Пісня «Video Games» стала першим синглом на підтримку другого студійного альбому Дель Рей. В інтерв'ю британській газеті The Observer Лана сказала: «Я опублікувала цю пісню в інтернеті, бо вона була моєю улюбленою композицією. Чесно кажучи, я не планувала випускати її як сингл». Співачка також додала, що не очікувала на успіх треку. Пісні вдалось принести Лані перемогу в номінаціях «Майбутня зірка» на Q Awards, і «Найкраща сучасна пісня» на премії Ivor Novello Awards. 14 вересня 2011 року в Брукліні, США, розпочався перший тур Лани — Born to Die Tour, що тривав рік. У жовтні 2011 року виконавиця підписала контракти з лейблами Interscope та Polydor на запис її другого студійного альбому, який отримав назву Born to Die. В інтерв'ю для The Telegraph співачка сказала: «Роками я пропонувала свою музику лейблам, але вони мені відмовляли. Вони думали, що мій образ і пісні є проявом психозу. Та раптом їхня думка змінилася. Я здивувалася, коли всі почали прирівнювати мою музику до „попси“, але завдяки цьому її почали грати по радіо».