ІС-2 (, скорочено від «Иосиф Сталин») — радянський важкий танк періоду радянсько-німецької війни. ІС — офіційна назва серійних радянських важких танків випуску 1943—1953 років. Індекс 2 означає другу серійну модель танка цього сімейства. У роки радянсько-німецької війни разом із позначенням ІС-2 на рівних використовувалась назва ІС-122, в цьому випадку індекс 122 означає калібр основного озброєння машини. ІС-2 був найпотужнішим і найбільш важкоброньованим із радянських серійних танків періоду війни, і одним із найсильніших танків на той час у світі. Танки цього типу відіграли значну роль у боях 1944—1945 років, особливо відзначившись при штурмі міст. Після завершення війни ІС-2 були модернізовані і перебували на озброєнні Радянської та Російської армій до 1995 року. Також танки ІС-2 поставлялися в деякі країни і брали участь у кількох післявоєнних збройних конфліктах.
Перший варіант важкого танка ІС-2 з 85-мм гарматою Д-5Т (об'єкт 237) був розроблений влітку 1943 року на Челябінському (Кіровському) заводі під керівництвом провідного конструктора Н. Ф. Шашмуріна. 7 серпня постановою ДКО танк прийняли на озброєння. Серійне виробництво ІС-1 (або ІС-85) почалося наприкінці жовтня.
При масі в 44 т, що відносно трохи більше ніж маса танка КВ-1с (42,5 т), нова бойова машина мала товстішу броню. Башта, лобова деталь і підбаштова частина корпуса відливались. Установка малогабаритних планетарних механізмів повороту (ПМП) конструкції А. І. Благонравова дозволила зменшити ширину корпуса ІС-1 на 18 см у порівнянні з КВ-1с.
Майже одночасно з ІС-1 почалося виробництво могутнішої збройної моделі — ІС-2 (об'єкт 240). Щойно створена 122-мм танкова гармата Д-25Т (яка спочатку мала поршневий затвор) з початковою швидкістю снаряда 781 м/с могла вражати всі основні типи німецьких танків на всіх дистанціях бою. У дослідному порядку на танку ІС установлювалися 85-мм гармата великої потужності з початковою швидкістю снаряда 1050 м/с і 100-мм гармата З-34.
На початку 1944 року виробництво танка ІС-1 припинили (випущено 107 машин). Із цього моменту у виробництві був тільки ІС-2. Незабаром на ньому змінили прицільні пристосування (зокрема вилучили перископічний приціл ПТК-5) і розширили броньову маску гармати. Із середини 1944-го ІС-2 почали випускати з похилою лобовою частиною корпуса без оглядового люка механіка-водія (так званої «пробки»), але із щілиною, закритою склоблоком. Крім того, був доданий великокаліберний зенітний кулемет ДШК, який, втім, установлювався не на всіх танках. У такому вигляді ІС-2 взяв участь у завершальних боях другої світової війни. Після випуску 3483 танків у середині 1945 року виробництво його припинили.
Танки ІС-2 надходили на озброєння окремих важких танкових полків, яким уже при формуванні присвоювалося найменування «гвардійський». На початку 1945 року було сформовано кілька окремих гвардійських важких танкових бригад, що включали по три важкі танкові полки кожна.
Історія створення
Важкий танк ІС-2 походить від танків КВ-1 (досить добре відомого) і КВ-13, про який досі можна було дізнатися лише з кількох, часом суперечливих, видань, присвячених історії СКБ-2 Кіровського заводуhttp://armor.kiev.ua/Tanks/WWII/IS2/is2_1.php за даними сайту. КВ-13 (об'єкт 233) став першою великою самостійною роботою Дослідного танкового заводу, створеного в березні 1942 року в Челябінську на базі СКБ-2. Провідним конструктором проєкту призначили Н. В. Цейца, щойно звільненого з ув'язнення. В конструкторську групу входили також К. І. Кузьмін (корпус), Н. М. Сінєв (башта), С. В. Міцкевич (ходова частина) і Г. Н. Москвін (загальна компоновка). КВ-13 створювався в межах ідеї універсального танка, що за масою відповідав середньому, а за захистом — важкому. Особливістю проєкту було значне використання броньового лиття. Відливались не тільки башта, а й основні елементи корпусу — носова частина, підбаштова коробка, блок корми корпусу. Це дозволило зменшити внутрішні невикористовувані обсяги, диференціювати бронезахист і в підсумку зменшити кількість бронелистів. Остання обставина була вельми важливою, особливо після розпорядження ДКО від 23 лютого 1942 року, яким наказувалося всіляко економити броньовий прокат.
Спроєктували і виготовили перший зразок машини в надзвичайно стислі терміни, і в травні 1942 року він надійшов на заводські випробування. Маса танка становила 31,7 т. Озброєння — 76-мм гармата ЗІС-5 і спарений кулемет ДТ. Товщина лобової броні корпусу досягала 120, а башти — 85 мм. Двигун В-2К максимальною потужністю 600 к. с. дозволяв розвивати швидкість до 55 км/год. Елементи ходової частини, включно з гусеницями, взяли у Т-34, а опорні котки запозичили від КВ. В КВ-13 встановлювався підковоподібний вдосконалений радіатор подібний до встановленого раніше на легкому танку Т-50 (варіант Кіровського заводу), що дало можливість щільніше скомпонувати моторне відділення та значно підвищити коефіцієнт використання повітря, що нагнітається вентилятором. Дев'ятишвидкісна коробка передач оригінальної конструкції з потрійним демультиплікатором встановлювалася співвісно з планетарними бортовими редукторами. Бронепробійність 122-мм снарядів*Дальність, м50010002000БР-471150/122 138/113 118/96БР-471Б157/128 147/120 129/105*В чисельнику вказана товщина броні, яка пробивається, при куті зустрічі 90 градусів, в знаменнику — при куті зустрічі 60 градусів. Випробування першого зразка КВ-13 виявили недоліки — труднощі забезпечення розгінних характеристик коробки передач, руйнування опорних котків і траків ходової частини, спадання гусениць на поворотах тощо. У розпал випробувань у липні 1942 року раптово помер Н. В. Цейц, і провідним конструктором призначили Н. Ф. Шашмуріна. За його ініціативою на КВ-13 встановили коробку передач, розроблену Ф. А. Маришкіним для KB-1с, і вузли ходової частини від цього танка. Однак і в такому вигляді танк випробувань не витримав, після чого інтерес замовника до нього значно зменшився. Попри це, на Дослідному танковому заводі з грудня 1942 року почалася досить повільна збірка двох нових варіантів танка КВ-13.
Від першого зразка для цих машин запозичили корпус, торсійну підвіску і п'ятикоткову ходову частину. Башту та багато інших агрегатів спроєктували заново. Особливістю трансмісії стали двоступеневі планетарні механізми повороту, розроблені А. І. Благонравовим. Вдосконалили систему охолодження, в плазуновому рушії використовувалися тільки агрегати танка KB-1с, при цьому плазуновий ланцюг полегшили застосувавши непарні безгребневі траки.
Найбезпосередніший вплив на темпи виготовлення цих машин зробила поява восени-взимку 1942—1943 років на радянсько-німецькому фронті нових німецьких важких танків «Тигр». Постановою ДКО № 2943сс від 24 лютого 1943 Челябінському Кіровському заводу і заводу № 100 НКТП (так до того часу став називатись Дослідний танковий завод) пропонувалося виготовити і пред'явити на держвипробування два дослідні зразки танків «Йосип Сталін» — ІС. Як базу для них взяли останні варіанти КВ-13. При цьому перший, озброєний 76-мм гарматою ЗІС-5, отримав позначення ІС-1 зі збереженням заводського індексу «об'єкт 233», а другий, зі 122-мм танкової гаубицею У-11 в башті, запозиченої у дослідного важкого танка КВ-9, — ІС-2 (об'єкт 234).
Таблиця бронебійності для Д-25Т Тупоголовий каліберний бронебійний снаряд БР-471Б Дальність, м При куті зустрічі 60°, мм При куті зустрічі 90°, мм 500 125 155 1000 120 145 1500 110 135 2000 100 125 3000 85 105 Гостроголовий каліберний бронебійний снаряд БР-471 Дальність, м При куті зустрічі 60°, мм При куті зустрічі 90°, мм 500 120 150 1000 105 130 1500 95 115 2000 80 100 3000 65 75 Наведені дані відносяться до радянської методики розрахунку пробивної здатності. Слід пам'ятати, що показники бронепробивності можуть помітно відрізнятися при використанні різних партій снарядів і різної за технологією виготовлення броні, а також різних методик розрахунку.
Випробування обох машин відбулися з 22 березня по 19 квітня 1943 року і пройшли загалом вдало. Комісія визнала, що внаслідок щільнішого компонування, ніж у КВ-1с, танки ІС мають при меншій масі сильніше бронювання та вищу швидкість руху при рівноцінному з ним озброєнні у ІС-1 і потужнішому у ІС-2. Однак відзначалися і значні дефекти, головним чином у моторно-трансмісійній установці і ходовій частині. На м'якому ґрунті танки відчували великий опір руху внаслідок прогину ланок гусениці в міжкотковий простір, який був більшим, ніж у КВ-1с. Комісія рекомендувала на наступних зразках ІС збільшити кількість опорних котків.
Паралельно з випробуваннями на ЧКЗ, на заводі № 100 та основних підприємствах-суміжниках — УЗТМ і заводі № 200 — повним ходом розгорнулася підготовка до серійного виробництва нових бойових машин. Але подальші події змусили внести в неї дуже серйозні корективи. На початку квітня отримано достовірні дані про броньовий захист «Тигра», 15 квітня вийшла постанова ДКО № 3187сс, яка зобов'язувала Наркомат озброєння створити потужні танкові гармати, здатні боротися з новою технікою ворога.
В кінці квітня на НІІБТ Полігоні в підмосковній Кубинці розстріляли з різних артсистем єдиний трофейний «Тигр». З'ясувалося, що найефективніший засіб боротьби з ним — 85-мм зенітна гармата 52-К зразка 1939 року, яка з дистанції до 1000 м пробивала його 100-мм броню. Постанова ДКО № 3289сс від 5 травня 1943 року «Про посилення артилерійського озброєння танків і самохідних установок» орієнтувало конструкторські бюро на балістику цієї гармати. Відповідно до цієї постанови Центральному артилерійському конструкторському бюро — ЦАКБ (начальник — В. Г. Грабін) і КБ заводу № 9 (головний конструктор Ф. Ф. Петров) пропонувалося розробити і встановити на двох танках КВ-1с і двох дослідних танках ІС 85-мм гармати з балістикою зенітної гармати 52-К.
У першій половині червня чотири гармати — дві С-31 ЦАКБ і дві Д-5Т заводу № 9 — були готові. С-31 розробили накладенням 85-мм ствола на люльку 76-мм серійної танкової гармати ЗІС-5, що могло істотно полегшити її виробництво. Д-5Т була варіантом гармати Д-5С, розробленої для самохідно-артилерійської установки СУ-85, і відрізнялася малою масою і невеликою відстанню відкочування.
Під час ескізних напрацювань компонування танка ІС із 85-мм гарматою з'ясувалося, що при внутрішньому діаметрі баштового погона 1535 мм встановити таку гармату без різкого погіршення умов роботи екіпажу неможливо. Тому погон вирішили розширити до 1800 мм, збільшивши обсяг бойового відділення і, відповідно, довжину танка на 420 мм. Оскільки довжина корпусу між другим і третім опорними котками істотно зросла, в ходову частину танка довелося додати шостий опорний коток (на кожен борт). Під збільшений діаметр погона на заводі № 200 відлили нову башту. Всі ці зміни збільшили масу танка до 44 т, знизили питому потужність і погіршили динамічні характеристики. Танк із 85-мм гарматою одержав позначення об'єкт 237. Два дослідних ІСи, № 1 — з гарматою С-31 і № 2 — з Д-5Т, були готові на початку липня 1943 року.
Одночасно з роботою над об'єктом 237 на ЧКЗ виготовили і два ескізних проєкти установки 85-мм гармати на танк KB-1с. Перший варіант — об'єкт 238 — був серійним КВ-1с із гарматою С-31 в штатній башті, другий — об'єкт 239 — отримав башту від об'єкта 237 з гарматою Д-5Т.
У липні 1943 року проходили порівняльні випробування всіх чотирьох танків. На підставі отриманих результатів перевагу віддали гарматі Д-5Т та об'єктам 237 і 239, які відтоді почали називатися ІС-85 і КВ-85 відповідно. Через невелике бойове відділення та неможливість нормальної роботи в ньому екіпажу об'єкт 238 забракували.