Ярослав Корнилович Лукавецький (28 березня 1908, Снятин, Івано-Франківська область — 14 травня 1993, там само) — український живописець, театральний художник, архітектор, член Спілки художників України. Представник мистецької школи Олекси Новаківського, працював у галузі станкового малярства, графіки, монументально-декоративного мистецтва та театральної сценографії. Автор численних портретів українських культурних діячів, пейзажів і проєктів розписів храмів Галичини.
Навчався у Мистецькій школі Олекси Новаківського у Львові, художній школі Антона Терлецького та Академії мистецтв у Кракові. У 1930-х роках був членом гуртка української творчої молоді «Зарево», а 1936 року заснував у Коломиї мистецьку школу для української молоді — одну з перших на галицькому Покутті. У різні роки працював головним художником Станіславського музично-драматичного театру імені Івана Франка, викладав у гімназіях та мистецьких закладах, був співорганізатором і головою Товариства художників Станіславщини.
У травні 1951 року радянська влада безпідставно заарештувала Лукавецького та заслала до Сибіру, де він організував хор і драматичний гурток для ув’язнених. Після повернення із заслання працював архітектором у Снятині, викладав малювання та долучився до створення Художньо-меморіального музею Василя Касіяна. Реабілітований 1991 року. Його творчість і громадська діяльність стали важливою складовою культурного життя Прикарпаття другої половини XX століття, а 2002 року на його честь засновано обласну мистецьку премію.
Життєпис
Походження Народився в Снятині 28 березня 1908 року в україномовній родині з польсько-німецьким і вірмено-турецьким походженням. Особливо відомим є його німецькі корені по материній лінії. До прикладу, дідусь по лінії матері Ярослава Лукавецького, уродженець німецької колонії Августдорф був власником кузні в центрі СнятинаБажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. Детройт : Снятин, 1984. С. 85..
Батько Ярослава, Корнило Лукавецький був фінансовим працівником. Мати — Ядвіґа (до шлюбу Гаргестаймер), дочка нащадка німецьких колоністів Августдорфа, одного з найкращих ковалів Снятина. Весною 1915 року батька художника було мобілізованового до 36-го Коломийського полку, разом із сім'єю відправили у Границі (Моравія). Тут Ярослав пішов до німецької школи, де навчався до 1917. Після визволення Галичини від російської окупації родина Лукавецьких перебралася до Коломиї. Ярослав продовжив навчання у місцевій гімназії.
Міжвоєнний період За порадою громадського діяча та цінителя гуцульського мистецтва Володимира Кобринського, поступив навчатися до мистецької школі Олекси Новаківського у Львові. Після студій в Олекси Новаківського навчався у приватній школі Альфреда Терлецького у Кракові. 1932 — стає студентом малярства Краківської академії красних мистецтв. Учасник мистецької студентської організації «Зарево» (1933—1936).
1934 — брав участь у VI виставці АНУМ у Львові. 1936 — повернувся до Коломиї, де відкрив першу на Покутті мистецьку школу для української молоді, що діяла до 1940.
Друга світова війна Після вересня 1939 бере участь в організації обласного товариства художників, художньо-виробничих майстерень, художніх дитячих гуртків, обласних художніх виставок, упорядковує до них каталоги. Був серед організаторів Гуцульського ансамблю пісні й танцю. Після 1944 працював головним художником Станіславського (нині Івано-Франківського) обласного драматичного театру.
Арешт, заслання, повернення 1947 — став членом Спілки художників. У травні 1951 заарештований внаслідок доносу. Судили в закритому суді без можливості захисту. Вирок — заслання на важкі лісові роботи. 80 художніх робіт митця були конфісковані. Відбував покарання в місцевості між ріками Костромою та Ветлугою, у селищі Сухобезводне. 25 червня 1956 — звільнений. В 1957 р. — повернувся до Снятина. Протягом 30 років працював у відділі архітектури Снятинського райвиконкому. Як архітектор займався реконструкцією шкіл, стадіонів, інших. Влітку 1957 — організував при Снятинському будинку піонерів художню студію. Викладав у Снятинському культосвітньому училищі та загальноосвітніх школах.
В незалежній Україні В 1991 — реабілітований. Того ж року після смерті дружини митець переїхав до Львова. До кінця життя був одним із поборників створення в Снятині власного музею міста. Похований у рідному Снятині на старім міськім кладовищі (Малий Личаків) у родинному склепі Лукавецьких.
Творчий шлях Одне з перших вражень Ярослава — запах фарб, якими церковний маляр Оріховський малював портрети членів родини. Він був чи не єдиним на той час художником у місті.
У гімназії Ярослав зацікавився мистецтвом: у молодших класах збирав репродукції картин художників різних епох, багато малює з натури, копіює картини Ярослава Пстрака, Івана Труша, Осипа Куриласа, Михайла Івасюка, у 8-му класі навіть виконує декорації на замовлення професійних театрів.
Мешкаючи в Коломиї (1936—1940), влаштовував персональні виставки, зажив слави портретиста. Малював портрети відомих українських культурних діячів і політиків: Володимира Кобринського, Богдана Лепкого, Теофіла Окуневського. Звертався й до жанрового живопису, натюрморту, пейзажу.
У повоєнні роки малював декорації до вистав, портрети українських акторів: Амвросія Бучми, Наталі Ужвій, І. Косакової.
Після повернення з заслання створив низку творів, зокрема, портрет Наталії Семанюк (вдови Марка Черемшини). Розробив проект побудови художньо-меморіального музею Василя Касіяна у Снятині. З нагоди 800-ліття Снятина (1958) розробив значок, поштову листівку, емблеми, художнє оформлення міста. Відбулося декілька персональних виставок художника.
В 1991 році Івано-Франківський художній музей організував виставку творів художника, зокрема, театральних. У приватному архіві сина художника, Мирона, збереглися твори митця, ескізи театральних декорацій та костюмів. Особливо цінним є рукопис спогадів художника «Знівечені сподівання».
Окремі художні роботи «Портрет Богдана Хмельницького» (1929, папір, вугілля; 69×48 см; власність Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського); «Портрет художниці Марії Гарасовської» (1935; власність сім'ї Марії Гарасовської); «Портрет Володимира Кубійовича» (1936, полотно, олія; 90×65 см; власність Національного музею у Львові); «Портрет дружини у вікні» (1936; полотно, олія; 70×60 см; власність родини); «Портрет професора Дмитра Николишина» (1936; полотно, олія; 86×78 см; власність О. Гринька, Львів); «Портрет Володимира Кобринського» (1948, полотно, олія; 98×74 см; власність Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського); «Пейзаж із видом на костел» (1945, фанера, олія; 22,5×28,5 см; депозит родини в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського). «Портрет Наталі Семанюк, вдови Марка Черемшини» (1959, полотно, олія; 120×100 см, власність Музею Марка Черемшини у Снятині). Афіша до вистави за драмою Лесі Українки «У пущі» (1961, папір, гуаш, перо; 28×20 см; власність родини).
Сім'я
Матір'ю Ярослава Лукавецького була етнічна німкеня, уродженка Августдорфу Ядвіга Гергестаймер (1888—1976) — донька німецького коваля з колонії Августдорф. Дружина Надія (до шлюбу Кочій), з якою були поруч від юних літ. Народилася в с. Ліски Коломийського району, дочка директора тамтешньої школи. Учениця Коломийської жіночої гімназії. Вчителька, громадсько-політична діячка. Син Мирон (1938—2012) — головний режисер Першого українського театру для дітей та юнацтва, заслужений діяч мистецтв України. Мешкав у Львові. Похований на Янівському цвинтарі Львова. Син Олександр-Ждан (1942—2007) — районний архітектор у Снятині, який відстоював ідею утворення художньої галереї у приміщеннях Снятинської ратуші на честь свого батька.
Вшанування пам'яті
Твори Лукавецького експонувалися на виставці, що відбулася у Львові 14 квітня — 24 серпня 1994. Виставка творів Я. Лукавецького відбулася 1998 в Національному музеї у Львові. Івано-Франківські обласна рада та ОДА заснували премію імені Я. Лукавецького в галузі образотворчого мистецтва й архітектури. У березні 2002 у стінах Львівського національного університету ім. Івана Франка відбулася виставка його театральних робіт. 2005 в Івано-Франківську на будинку, де художник мешкав у 1940-их, відкрито бронзову меморіальну таблицю із портретним зображенням. 2008 у Коломиї на приміщенні художньої школи ім. Я. Пстрака відкрито пам'ятну таблицю Я. Лукавецькому. У Снятині його іменем названа вулиця.
Примітки
Джерела
Наш театр. Книга діячів українського мистецтва. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1975. — Т. 1. Ревуцький В. В орбіті світового театру. — Київ; Харків; Нью-Йорк, 1995. Ревуцький В. По обрію життя. — Київ, 1998. Ревуцький В. Віра Левицька. Життя і сцена. — Торонто; Нью-Йорк, 1998. Арсенич П. Митець із Снятина (до 90-річчя від дня народження) // Галичина. — 1998. — 27 берез. Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. Детройт : Снятин, 1984. 524 с.
Попадюк М. Скарби: Покутські родини. — Снятин: ПрутПринт, 2000. — С. 80–86. Виставка творів Я. Лукавецького (буклет). — Івано-Франківськ, 2000. Волошин Л. Ярослав Лукавецький: Малярство. Рисунки. Сценографія. — Львів; Івано-Франківськ: ЗУКЦ, 2008. — 124 с. Ствердження сподівань: збірник на пошану імені Ярослава Лукавецького: статті, матеріали, публікації / Упоряд. Р. Яців. — Львів: ЗУКЦ, 2009. — 156 с. Сидоренко Л. Портретист української еліти // Поступ. — 1998. — 23 лип. Додаток до автобіографічних спогадів Я. Лукавецького. — С. 1. Волошин Л. Художник як портрет епохи // Шашкевичів край. — Коломия, 1994. — Ч. 1. — С. 44–45. Лукавецький Я. К.: живопис, графіка, сценографія, архітектура. — Львів, 1991. Запрошення на виставку Я. Лукавецького: малярство, графіка, сценографія у Львівському національному музеї. — Львів, липень—серпень 1998. Шашко С. Ті, що ближче до дротів, більше люблять життя // Високий Замок. — 1998. — 19 черв. Токарук І. П., Шулепа О. С. Лукавецький Ярослав Корнилович //