Цукровий діабет 2-го типу, який раніше називали інсулінонезалежним цукровим діабетом або діабетом дорослих, — порушення обміну речовин, для якого властивий високий рівень глюкози в крові за умови резистентності до інсуліну та відносної недостатності інсуліну. Цим він відрізняється від цукрового діабету 1-го типу, за якого існує цілковита нестача інсуліну через руйнування інсулоцитів у підшлунковій залозі. Притаманними проявами є надмірна спрага, часте сечовипускання та постійне відчуття голоду. Діабет 2-го типу становить близько 90 % випадків цукрового діабету, інші 10 % складають насамперед цукровий діабет 1-го типу та гестаційний діабет. Ожиріння вважається основною причиною діабету 2-го типу в людей, які мають генетичну схильність до захворювання.

З діабетом 2-го типу на ранній стадії борються шляхом фізичних вправ та зміни режиму харчування. Якщо після таких заходів рівень цукру в крові не знизиться достатньо, може знадобитися лікування такими препаратами як метформін чи інсулін. Під час лікування інсуліном зазвичай необхідно регулярно перевіряти рівень цукру в крові.

Рівень захворюваності цукровим діабетом значно збільшився за останні 50 років рівнобіжно з надлишковою вагою. Станом на 2010 рік було близько 285 мільйонів хворих, порівняно з близько 30 млн хворих 1985 року. Довгострокові ускладнення від підвищеного рівню глюкози в крові — це захворювання серця, інсульти, діабетична ретинопатія, яка пошкоджує зір, ниркова недостатність, за якої може бути потрібен діаліз, та недостатній кровообіг у кінцівках, що призводить до ампутації. Гостре ускладнення кетоацидозу, визначальне для діабету 1-го типу, трапляється нечасто. У будь-якому разі може статися некетоацидотична гіперосмолярна кома.

Клінічні прояви

Класичними проявами цукрового діабету є поліурія (часте сечовипускання), полідипсія (надмірна спрага), поліфагія (надмірне відчуття голоду) та втрата ваги. Іншими проявами можуть бути: розфокусований зір, свербіж, периферійна невропатія, періодичні вагінальні інфекції та втома в анамнезі. Однак багато людей не мають симптомів протягом перших кількох років і хвороба діагностується під час звичайного обстеження. У людей, хворих на діабет 2-го типу, дуже рідко може мати місце некетотична гіперсмолярна кома (стан, в якому спостерігається дуже високий рівень глюкози в крові, що призводить до зниженого рівня свідомості та низького кров'яного тиску).

Ускладнення Діабет 2-го типу зазвичай є хронічною хворобою, яку пов'язують зі скороченням життя на десять років. Частково це пов'язано зі значною кількістю типових ускладнень, в тому числі: в 2-4 рази вищий ризик серцево-судинних захворювань, в тому числі ішемічної хвороби серця та інсульту, в 20 разів вищий ризик ампутації нижніх кінцівок та підвищений ризик госпіталізації. В розвинутих країнах, і дедалі більше в інших, діабет 2-го типу є найбільш значною причиною атравматичної сліпоти та ниркової недостатності. З ним також пов'язують підвищений ризик когнітивної дисфункції та деменції через хворобу Альцгеймера та судинну деменцію. Інші ускладнення: акантокерадермія, сексуальна дисфункція та часті інфекції.

Причина Причиною розвитку діабету 2 типу є поєднання чинників способу життя та спадкових чинників. Хоча деякі з них можна контролювати, наприклад режим харчування та ожиріння, інші, такі як збільшення віку, належність до жіночої статі та спадкові ознаки, перебувають поза контролем. З діабетом 2-го типу пов'язували нестачу сну. Вважається, що таку дію він має через вплив на метаболізм. Режим харчування матері протягом періоду розвитку плоду також може зіграти свою роль, оскільки одним із вірогідних механізмів є змінене метилювання ДНК.

Стиль життя Деякі фактори способу життя грають важливу роль в розвитку діабету  2-го типу, в тому числі: ожиріння (при якому індекс маси тіла перевищує тридцять), недостатню фізичну активність, погане харчування, стрес та урбанізацію. З надлишком жиру в організмі пов'язують виникнення цукрового діабету у 30 % хворих, які походять з Японії та Китаю, 60-80 % хворих, які мають африканське та європейське походження, та 100 % у хворих індіанців племені піма та мешканців тихоокеанських островів. Ті, хто не мають ожиріння, дуже часто мали високий показник співвідношення об'єму талії та стегон.

Фактори способу харчування також впливають на ризик розвитку діабету 2-го типу. Надмірне споживання напоїв, які містять цукор, пов'язують з підвищенням ризику. Тип жирів, які присутні в режимі харчування, також має значення: насичені жири та трансжирні кислоти підвищують ризик, тоді як поліненасичені та мононенасичені знижують його. Є думка, що значна кількість білого рису в харчуванні також відіграє свою роль в підвищенні ризику. Вважається, що відсутність фізичних вправ є причиною 7 % випадків захворювання.

Генетичні фактори У більшості випадків діабету залучено багато генів, кожен з яких є чинником збільшення можливості стати хворим на цукровий діабет 2-го типу. Якщо один однояйцевий близнюк хворий на цукровий діабет, імовірність того, що в іншого розвинеться діабет протягом життя перевищує 90 %, натомість для двійнят вона становить 25-50 %. Станом на 2011 рік було визначено більш ніж 36 генів, які сприяють ризику захворювання на діабет 2-го типу. Всі ці гени разом все ж складають лише 10 % загального спадкового компоненту хвороби. Наприклад, алель TCF7L2 підвищує ризик розвитку в 1,5 рази та є найбільшою загрозою зі звичайних генетичних варіантів. Більшість з генів, зв'язаних з діабетом, пов'язані з діяльністю бета-клітин.

Існує кілька рідкісних випадків цукрового діабету, який виникає через порушення в одному гені (відомі як моногенні форми діабету або «інші специфічні типи діабету»). До них входять, зокрема, діабет зрілого віку в молодих людей (MODY), синдром Донаг'ю, та синдром Рабсона-Менденхолла. Діабет зрілого віку у молодих людей становить 1-5 % усіх випадків захворювання молодиків на діабет.

Медичні умови Існує декілька видів медичних препаратів та проблем зі здоров'ям, які можуть спровокувати діабет. Наприклад, це здатні спричинити: глюкокортикоїди, тіазиди, бета блокатори, атипові нейролептики та статини. Жінки, у котрих раніше був гестаційний діабет, знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку діабету 2-го типу. Інші проблеми зі здоров'ям, котрі пов'язують з цукровим діабетом: акромегалія, синдром Кушинга, гіпертеріоз, феохромоцитома та певні види раку, такі як глюкагонома. Нестачу тестостерону також пов'язують з діабетом 2-го типу.

Патогенез Діабет 2-го типу виникає через недостатнє вироблення інсуліну з бета-клітин в умовах резистентності тканин до інсуліну. Резистентність до інсуліну, що є нездатністю клітин відповідно реагувати на звичайні рівні інсуліну, виникає переважно в м'язах, печінці та жирових тканинах. У печінці інсулін зазвичай ослаблює вивільнення глюкози. Однак в умовах резистентності до інсуліну печінка вивільняє глюкозу в кров неналежним чином. Співвідношення резистентності до інсуліну та дисфункції бета клітин відрізняється у різних людей, адже у деяких значна резистентність до інсуліну поєднується з лише незначним порушенням секреції інсуліну, а в інших спостерігається легка резистентність до інсуліну на тлі значної нестачі секреції інсуліну.

Інші ймовірні важливі механізми, які можуть бути задіяні при діабеті 2-го типу та резистентності до інсуліну:

підвищений рівень розпаду ліпідів в жирових клітинах, резистентність до інкретину та його нестача, високий рівень глюкагону в крові, підвищений рівень утримання солі та води нирками, неналежне регулювання метаболізму центральною нервовою системою. Однак не у всіх людей з резистентністю до інсуліну розвивається цукровий діабет 2-го типу, адже для цього також потрібна недостатність секреції інсуліну підшлунковими бета клітинами.

Діагностика Всесвітня організація здоров'я визначає діабет (1-го та 2-го типу) як сукупність одноразового підвищеного рівня глюкози та певних симптомів або підвищення показників при двох вимірюваннях одного із наступного: визначення концентрації глюкози в плазмі натщесерце ≥ 7,0 ммоль/л (126 мг/дцл): чи при пробі на толерантність до глюкози, через дві години після пероральної дози рівень глюкози плазми ≥ 11,1 ммоль/л (200 мг/дцл) Якщо окремо взятий показник глюкози в крові більший, ніж 11,1 ммоль/л (200 мг/дцл), разом з типовими проявами чи показник глікованого гемоглобіну, (HbA1c) більший від 6,5 %, то також діагностується діабет. У 2009 році Міжнародний комітет експертів, куди входять представники Американської асоціації з діабету (ADA), Міжнародна федерація з діабету (IDF) та Європейська організація з вивчення діабету (EASD), ухвалили рішення, що за граничного показника у ≥6,5 % HbA1c слід діагностувати діабет. Це рішення було взяте до уваги Американською асоціацією з діабету у 2010 році. Позитивні проби слід повторити, але не тоді, коли виявлено типові симптоми і рівень глюкози в крові > 11,1 ммоль/л (>200 мг/дцл).

Поріг показників у діагностуванні діабету ґрунтується на відношенні між результатами проби на толерантність до глюкози, рівня глюкози у крові натщесерце чи HbA1c та такими ускладненнями, як проблеми з сітківкою. Одноразово визначений показник глюкози у крові протягом дня та показник глюкози у крові натщесерце, переважають над проведеннями проб на толерантність до глюкози, через те що вони зручніші для людей. Визначення HbA1c має за перевагу те, що така проба проводиться не натщесерце і результати її стабільніші, але вадою такого аналізу є вища ціна, ніж тесту на визначення глюкози у крові. За оцінками, 20 % населення США, хворі на цукровий діабет, не підозрюють про свою хворобу.

Цукровий діабет 2-го типу характеризується високим вмістом глюкози у крові в контексті інсулінової резистентності та відносної інсулінової недостатності. Це не відповідає цукровому діабетові типу 1, якому притаманна цілковита інсулінова недостатність через руйнування інсулоцитів у підшлунковій залозі, а також гестаційному цукровому діабетові — виявляють насамперед завдяки високим показникам глюкози у крові, зумовленим вагітністю. Діабет 1-го та 2-го типу розрізняється за наявними обставинами. Якщо діагноз ставиться під сумнів, аналіз на антитіла може бути корисним для підтвердження діабету 1-го типу, а аналіз на C-пептид може бути корисним для підтвердження діабету 2-го типу.

Лікування Лікування діабету 2-го типу зосереджується на зміні способу життя, зниженні серцево-судинних факторів ризику та усталення рівню глюкози у крові. 2008 року Британська Державна служба охорони здоров'я радила самостійно контролювати рівень глюкози у крові особам, яким вперше діагностували діабет 2-го типу, але користь від особистого контролю для людей, які не користуються багатодозовим інсуліном, сумнівна. Тривалість життя людини можна подовшити шляхом лікування таких серцево-судинних факторів, як гіпертонія, високий холестерол та мікроальбумінурія. Поглиблене лікування артеріального тиску (менше, ніж 130/80 мм рт. ст.), на противагу звичайному лікуванню (менше, ніж 140—160/85-100 мм рт. ст.), призводить до невеликого зниження ризику інсульту, але не впливає на загальну загрозу смерті.

Виявилось, що інтенсивне зниження цукру у крові (HbA1C < 6 %), на противагу стандартному (HbA1C 7-7,9 %), не змінює ризик смертності. Метою лікування зазвичай є досягнення і утримання HbA1C на рівні меншім, ніж 7 %, чи глюкози натщесерце на рівні меншому, ніж 6,7 ммоль/л (120 мг/дцл), але цю мету можна змінювати після професійної медичної консультації, беручи до уваги певні ризики гіпоглікемії та тривалість життя. Хворим на діабет 2-го типу варто час від часу проходити офтальмологічне обстеження.

Спосіб життя