Ві́нницький меди́чний ко́ледж і́мені акаде́міка Дани́ла Заболо́тного (ВМК) — вищий навчальний заклад II рівня акредитації.
Загальна інформація В ряду відомих медичних навчальних закладів України Вінницький медичний коледж ім. акад. Д. К. Заболотного займає почесне місце. Його 90-річниця збіглася з 20-ю річницею Незалежності України.
Творча праця всіх членів педагогічного колективу та допоміжного персоналу, історичні традиції дозволили створити добру навчально-матеріальну і наукову бази для підготовки спеціалістів високого ґатунку для практичної охорони здоров'я. За 90 років існування навчального закладу змінювався керівний склад та склад педагогічних кадрів, співпрацівників, але всі вони прагнули покращити умови для навчання, розвитку кожної особистості в отриманні найгуманнішої професії медичного працівника тисячам студентів, нашим випускникам.
Підготовка студентів Реформа системи охорони здоров'я в Україні, перехід на принципи первинної медико-санітарної допомоги населенню та бюджетно-страхової медицини, становлення ринкових відносин, розвиток наукових та професійних зв'язків з іншими державами потребують удосконалення існуючої системи підготовки медичних працівників на рівні світових стандартів. Вимоги до якості підготовки спеціалістів зростають, спонукуючи до вдосконалення методів навчання й поліпшення технічного забезпечення наочності. Кваліфікований навчальний процес в коледжі забезпечують 143 досвідчених фахівці, серед яких 2 кандидати медичних наук, 69 викладачів вищої категорії, 38 викладачів I категорії, 15 викладачів ІІ категорії, 21 спеціаліст; з них 30 викладачів-методистів, 2 старших викладачі.
Головні напрямки підготовки спеціалістів у Вінницькому медичному коледжі Лікувальна справа Сестринська справа Акушерська справа Стоматологія ортопедична Медико-профілактична справа Лабораторна діагностика Фармація
Матеріально-технічна база Коледж розташований в 2-х навчальних корпусах, має сучасну навчально-матеріальну базу, 2 студентських гуртожитки, працюють 2 спортивних зали з тренажерами, В навчальних корпусах діють дві їдальні, 2 актові зали, дискоклуб з необхідною музичною та відеотехнікою.
Коледж забезпечений найсучаснішим матеріально-технічним обладнанням, яке є в достатній кількості і дозволяє готувати фахівців на високому рівні. Навчально-матеріальна база коледжу постійно вдосконалюється, оновлюється. Навчальні кімнати у лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних установах міста мають методичне забезпечення та все необхідне для відпрацювання і закріплення практичних навичок.
Дозвілля студентів В коледжі діє підлітковий клуб, в якому працюють різноманітні гуртки художньої самодіяльності, проводяться тематичні вечори та вечори відпочинку.
Музей Центром пошукової роботи, невичерпного джерела історії є музей коледжу. Експозиційні стенди містять фото, документи, підручники, малюнки студентів і викладачів, фотоальбоми педагогічних династій, які працюють у коледжі, характеризують не тільки історію коледжу, а й основні риси епохи існування закладу, його 90-річної історії.
Історія коледжу Коледж заснований у 1921 році як Вінницьке медичне училище, яке у 1994 р. перейменовано у Вінницький медичний коледж ім. академіка Д. К. Заболотного.
Довоєнний період розвитку коледжу (1921—1940) До революції 1917 року на Вінниччині не було медичних навчальних закладів, де б готувалися середні медичні працівники. Першими заходами радянської влади була організація охорони здоров'я народу. На порядку денному було питання про відкриття медичних навчальних закладів в різних куточках держави, в тому числі і на Поділлі, зокрема, у Вінниці.
Так, у 1921 році у місті Вінниці починає працювати акушерська школа. В документах Вінницького медичного училища (текстовий звіт за 1935—1936 роки) вказано, що Вінницька фельдшерсько-акушерська школа створена у 1921 році.
Першим директором цього навчального закладу (акушерської школи) був Реміга Олександр Лаврентійович. Він обіймав посаду директора школи та завідувача курсів з 1921 по 1932 рік. Після відкриття фельдшерсько-акушерської школи були створені різноманітні медичні курси: червоних сестер, братів і сестер милосердя, материнства та дитинства та інші.
З 1935 по 1940 рік мережа амбулаторно-поліклінічних установ на території області збільшилася вдвічі. Все це принесло позитивні наслідки: різко знизилася загальна і інфекційна захворюваність, скоротилася кількість хворих на туберкульоз, трахому, малярію. Обсяг медичної допомоги роділлям склав 95 %.
Післявоєнний період Після визволення міста Вінниці від німецько-фашистських загарбників у 1944 році починається відновлення занять у Вінницькій фельдшерсько-акушерській школі. В перші роки колектив школи працював в складних умовах: не було приміщення, підручників, медичної апаратури, інструментарію. З 22 березня 1945 року директором школи призначається Муравйов Дмитро Федорович, який очолює її до 1947 року. Він народився у 1887 році. У 1914 закінчив медичний факультет Варшавського університету. Під час роботи директором він організував навчальний процес майже на порожньому місці та домігся встановлення документації, що була знищена фашистами.
Вінницька фельдшерсько-акушерська школа після визволення міста Вінниці від фашистських загарбників у квітні 1944 року працювала, в повній мірі надавала кваліфікацію випускникам, які були потрібні всім фельдшерсько-акушерським пунктам у лікувально-профілактичних установах області та за її межами.
1947 рік
Після повернення з фронтів Німецько-радянської війни школу вдруге очолює Лойферман А. Г. У 1947 році він одразу настроює педагогічний колектив на відновлення навчально-матеріальної бази школи, створення нормальних умов для навчання студентів та членів педагогічного колективу.
У 1949 році у школі нараховувалось 45 викладачів. У звітах відзначені найкращі із них: Головцев М. М. — викладач хірургії, доцент; Мазо С. Б. — викладач фізіології.
Перелік середніх медичних шкіл, в яких фельдшерські або акушерські відділення перетворюються з 1948—1949 року у фельдшерсько-акушерські відділення.
З 1948—1949 навчального року до зуболікарських шкіл приймаються особи з освітою в обсязі повної середньої школи.
Школа працює у посиленому режимі: поповнюється навчальна база, збільшується набір студентів, відповідно і випускників, які необхідні у найвіддаленіших куточках держави.
Педагогічний колектив збільшився до 60 викладачів, 760 учнів. За наслідками літньої екзаменаційної сесії у школі 40 відмінників.
Щомісяця випускалися загально-шкільна учительська та курсові газети. У 1954 році Вінницька фельдшерсько-акушерська школа отримує статус медичного училища.
1955 рік
Рік знаменний тим, що було випущено 240 чоловік, 20 із яких добровільно поїхали на освоєння цілинних земель по комсомольських путівках. В 1956 році 50 випускників добровільно поїхали на постійну роботу в Казахську та Туркменську республіки.
Фельдшерсько-акушерські пункти області повністю укомплектовані випускниками училища. Проведені зустрічі учнів з письменниками, лауреатами Ленінських премій Нагнибідою, Чабановським, з вінницькими поетами-початківцями: Юхимовичем, Білкуном, Панченком, Усачем.
1958 рік
26 грудня колектив медичного училища виступив з ініціативою створення Вінницького відділення товариства радянсько-польської дружби.
Організований університет культури. Працювали стрілецький та авто-мото гурток.
1961 рік
З 1 вересня було поновлено роботу санітарних патрулів по місту та були організовані курси по догляду за хворими з числа неорганізованого населення.
На денному відділенні навчалося 925 учнів, на вечірньому — 188; на заочному — 292. Відмінників — 43.
Художня самодіяльність училища посіла перше місце серед технікумів міста.
1964 рік
На денному відділенні навчається 1023 учнів. Успішність склала 99,6 %, відмінників — 97. Штатних викладачів — 70.
Секретарем партійного бюро був обраний Кондрацький Володимир Федотович, учасник Другої Світової війни. В цьому ж році навчальний заклад отримує власне приміщення на вулиці Котовського, 4 (будинок побудовано у 1905 році). Це стало великою подією у житті педагогічного колективу і студентства. Розпочинається добудова закладу.
1966 рік
Знаменним для навчального закладу став цей рік: училищу було присвоєно ім'я академіка Данила Кириловича Заболотного, видатного вченого-епідеміолога, першого президента Академії наук України, дійсного члена Академії наук СРСР, нашого земляка.
У зв'язку з цим широко проводилися екскурсії в село Заболотне (музей Д. К. Заболотного), музей-садибу М. I. Пирогова, в місто Київ.
Училище стає багатопрофільним закладом з висококваліфікованим педагогічним колективом. У 1968 році училище стає базовим для медичних училищ Вінницької та Житомирської областей.
Учні училища займались не тільки навчанням, в позаурочний час працювали на шарикопідшипниковому заводі, брали участь в озелененні міста, благоустрої міського парку культури, ботанічного саду, у вирощуванні лікарських рослин, на будівництві Палацу піонерів.
На ремонті училища та гуртожитку зекономлено 2 тисячі крб., які було використано на поновлення бібліотечного фонду.
1967—1968 роки
Ці роки знамениті тім, що на однорічні курси медичних сестер для дошкільних установ поступила Юлія Рябчинська чемпіона ХХ Олімпійських ігор в Мюнхені (1972 рік)
Вона народилась у 1947 році в районному центрі Піщанка на Вінниччині, у багатодітній сім'ї. З дитинства працювала на ланах. Тут закінчила школу. Вчилась непогано, але в атестаті все ж було дві трійки і одна з них з фізичного виховання. Однокласники любили веселу дівчину, яка захоплювалась співами й танцями, мріяла потрапити до естрадно-циркового училища, але її не прийняли. Юлія влаштувалась на курси медичних сестер у Вінниці. Саме тут вперше побачила веслування запалилась бажанням самій сісти у тендітну байдарку. 5 вересня 1972 року Юля веслом спробувала олімпійську воду. Була перемога! Це був тріумф! Тріумф Юлії Рябчинської. В 1973 році Юлія трагічно загинула. Похована вона у рідній Піщанці. У школі, де навчалась Юлія, створено музей, її ім'ям названа вулиця в Піщанці і м. Поті (Грузія, де вона загинула).
На корпусі № 2 медичного коледжу ім. акад. Д. К. Заболотного розміщена меморіальна дошка «В цьому будинку в 1967—1968 роках навчалась Юлія Рябчинська чемпіонка ХХ Олімпійських ігор з веслування на байдарках і каное.»
1969 рік
На початку року кількісний склад студентів виріс, збільшився прийом, нараховувалось студентів до 1227 чоловік, якісний показник становив 99,3 %, відмінників було 85 чол., штатних викладачів — 89 чол., четверо із них працюють над кандидатськими дисертаціями: Бабієць, Афанасюк, Миронюк, Сокірянська. Звання кандидата медичних наук одержала викладач П'ятигорська. 6 викладачів удосконалювали свою майстерність на курсах.
1970 рік В цьому році будівельний загін училища працює на будівництві Ладижинської ГРЕС.
1971 рік 25 вересня училище відзначило свою 50-у річницю.
1972 рік
Директором училища призначається Островський Юрій Іванович, заслужений лікар України. Новий керівник приклав багато зусиль до поліпшення побутових умов студентів. Училище отримало гуртожиток на вулиці Писарєва. Це дало можливість значно покращити стан забезпеченості студентів житлом. В ньому проживало 200 студентів. У цей час кількість студентів невпинно зростає, заняття проводяться у дві зміни. Виникає нагальна потреба у будівлі нового навчального корпусу, — Юрій Іванович вирішує питання про фінансування будівлі нового навчального корпусу. Незабаром Островського Ю. І. призначають головним лікарем обласної лікарні.
1981 рік
На посаду директора училища призначається Слічний Олександр Іванович. Він народився у 1937 році в сім'ї селянина. Вінницький медичний інститут ім. М. I. Пирогова закінчив у 1967 році. Працював лікарем-педіатром в Сутиській дільничній лікарні. З 1971 по 1981 рік займав посаду головного лікаря Вінницької міської лікарні № 1. Нагороджений Знаком «Відмінник охорони здоров'я», медаллю «За трудову доблесть».