Непокора — це умисне невиконання законного наказу начальника. Як правило, це караний злочин у ієрархічних організаціях, таких як Збройні сили, які залежать від виконання наказів людьми, що перебувають нижче в ланцюгу командування.

Склад злочину

Непокора — це коли військовослужбовець свідомо не виконує законні накази вищого офіцера. Якщо офіцер не виконує законні накази своїх цивільних керівників, це також вважається непокорою. Наприклад, глава держави в багатьох країнах є також найвищим військовим начальником як Верховний головнокомандувач.usmilitary.about.com. Article 90—Assaulting or willfully disobeying superior commissioned officer . Дата звернення: 9 грудня 2010.usmilitary.about.com.Article 91—Insubordinate conduct toward warrant officer, NCO, or PO . Дата звернення: 9 грудня 2010.usmilitary.about.com.Article 92—Failure to obey order or regulation . Дата звернення: 9 грудня 2010.usmilitary.about.com.Article 94—Mutiny and sedition . Дата звернення: 9 грудня 2010. Загалом, однак, офіцер або солдат може не підкоритися незаконному наказу аж до спричинення заколоту (див. Нюрнберзький захист).

Об'єктом злочину є порядок виконання наказів у військових формуваннях України. Крім того, злочин вважається військовим, тобто вчиненим проти встановленого порядку несення військової служби, оскільки за статутами Збройних Сил України всі військовослужбовці мають беззастережно виконувати всі накази командира (начальника), крім явно злочинних. Суб'єктом злочину є військовослужбовець (або військовозобов'язаний під час проходження зборів), який є підлеглим щодо начальника, який видав наказ. Об'єктивна сторона злочину може характеризуватися двома формами: відкрита відмова виконати наказ начальника; інше умисне невиконання наказу. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом: лише прямим за першої форми, прямим чи непрямим за другої форми вчинення злочину. Мотив для кваліфікації значення не має.

Характеристика об'єктивної сторони злочину Наказом вважається форма реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим(и) певних дій по службі. Наказ має бути конкретним, тому не можна розглядати як непокору невиконання загальних вимог служби (які містяться в статутах, інструкціях тощо). Наказ має бути законним і винесеним відповідно до вимог законодавства.

Кримінальна відповідальність відсутня за невиконання явно злочинного наказу (відданого невідповідною особою, в неналежному порядку, наказу, який виходить за межі повноважень начальника, за своїм змістом порушує конституційні права та свободи людини і громадянина або суперечить іншому законодавству). Навпаки, якщо військовослужбовець умисно виконає явно злочинний наказ, він підлягає кримінальній відповідальності як пособник відповідного військового службового злочину. Оскільки суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом, слід з'ясувати, чи не було зумовлено невиконання наказу тим, що він сформульований нечітко, незрозуміло, допускав подвійне тлумачення тощо.

Військовими начальниками є військовослужбовці, які мають у своєму розпорядженні військовослужбовців для виконання певних завдань, підлеглих, наділені правом віддавати їм накази, розпорядження, застосовувати щодо них дисциплінарну владу. Розрізняють начальників за посадою та начальників за військовим званням. В разі спільного виконання службових обов'язків військовослужбовцями, що не підпорядковані одне одному (якщо їх службові відносини не визначені командиром), начальником вважається старший за посадою, а за рівності посад — старший за військовим званням. Військовослужбовець, що належить до одного військового формування, може бути начальником для військовослужбовця, що належить до іншого військового формування, якщо перший є начальником за званням; вони спільно виконують службові обов'язки, і першого було призначено начальником; вони спільно виконують службові обов'язки (див. попереднє речення). Військовослужбовці зобов'язані виконувати накази лише своїх безпосередніх начальників або осіб, які можуть бути для них начальниками за вищевказаними підставами.

Відкрита відмова виконати наказ начальника передбачає наявність заяви підлеглого про його небажання виконати наказ або інше демонстративне його невиконання. Інше умисне невиконання наказу полягає в тому, що наказ приймається до виконання, але фактично не виконується (це виражається у діях, які наказом заборонено робити; у невиконанні дій, які відповідно до наказу повинні були вчинитися; у виконанні дій з порушенням обов'язкових умов їх виконання). Залежно від форми вчинення непокори, вона вважається закінченою з моменту відмови виконати наказ начальника (перша форма) або з моменту фактичного його невиконання.

Відповідальність Настає за 402 статтею Кримінального кодексу України і полягає у службових обмеженнях для військовослужбовців на строк до двох років або триманні в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. За вчинення злочину групою осіб або в разі настання тяжких наслідків (наприклад, настання значної матеріальної шкоди, зрив виконання бойового завдання тощо) відповідальність підвищується до позбавлення волі на строк від трьох до семи років. Непокора, здійснена в умовах особливого періоду, карається позбавленням волі на строк від п'яти до семи років, а в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, — від п'яти до десяти років.

У 2022 році 155 осіб було засуджено за непокору.

Адміністративне правопорушення У ст. 17210 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за «відмову від виконання законних вимог командира (начальника)», однак критерії його відмежування від непокори у законодавстві відсутні.

В інших країнах Кримінальну відповідальність за аналогічний злочин передбачено у ч.1., ч.2 ст. 332 Кримінального кодексу Російської Федерації: «Невиконання наказу». ч.1 карається службовими обмеженнями на строк до двох років або триманням в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. За наявності обставин, які обтяжують покарання (ч.2) покарання збільшується до позбавлення волі на строк до п'яти років. За невиконання наказу під час воєнного стану, «у воєнний час», під час бойових дій, в умовах військового конфлікту, а також відмову від участі у військових або бойових діях (ч.2.1), — позбавлення волі від двох до трьох років, за умови настання тяжких наслідків (ч.2.2) — позбавлення волі від трьох до десяти років. У Киргизстані відповідальність настає за ч.1, ч.2 ст. 386 Кримінального кодексу Киргизстану («Невиконання наказу, розпорядження»). Стаття передбачає відповідальність за будь-яке невиконання наказу або розпорядження, якщо це спричинило значну шкоду, що є ближчим до статті 403 КК України. За ч.1 передбачено покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні на строк від шести місяців до одного року, штраф від 200 до 500 «розрахункових показників» або позбавлення волі до двох років. За ч.2 покарання становить позбавлення волі від двох до п'яти років. У В'єтнамі кримінальна відповідальність передбачена за ст. 394 Кримінального кодексу у вигляді позбавлення волі на строк від півроку до п'яти років. Відповідальність підвищується до трьох — десяти років позбавлення волі, якщо винний є командиром, за вчинення злочину групою осіб, із застосуванням насильства або в разі настання значних шкідливих наслідків. Якщо злочин вчинено у бойовій обстановці, на полі бою, під час здійснення рятувальної місії або в умовах надзвичайного стану або якщо злочин мав наслідком дуже значну шкоду, винний карається позбавленням волі на строк від 7 до 15 років. Якщо настали надзвичайно шкідливі наслідки, відповідальність настає у виді позбавлення волі на строк від 12 до 20 або довічного позбавлення волі. В Білорусі відповідальність за непокору настає за 438 статтею «Непокора» у виді службових обмежень до двох років, арештом (за загальною нормою від одного до трьох місяців) або позбавленням волі на строк до двох років. За наявності обставин, які обтяжують покарання (здійснення непокори групою осіб, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, настання тяжких наслідків), відповідальність настає у виді позбавлення волі на строк до семи років. У Збройних силах США непокора регулюється статтею 91 Єдиного кодексу військової юстиції.usmilitary.about.com.Article 91—Insubordinate conduct toward warrant officer, NCO, or PO . Accessed November 25, 2013. Вона охоплює невиконання законних наказів, а також неповажну мову або навіть застосування фізичної сили до начальника. Статтю про непокору не слід плутати зі статтею про неповагу. У той час як стаття 91 UCMJ стосується переважно невиконання наказів або неповаги до начальника і застосовується до військовослужбовців рядового та сержантського складу та ворент-офіцерів, стаття 88 стосується використання зневажливих слів щодо певних призначених або обраних посадових осіб і застосовується лише до офіцерів.usmilitary.about.com.Article 88—Contempt toward officials . Accessed December 9, 2010. Згідно з типологією 2021 року, військова непокора може набувати чотирьох форм: «відкрита непокора, витончена непокора, неохоча покора та вихід». Дослідження 2019 року стверджує, що військова непокора може виникати тоді, коли в соціальних мережах солдата виникає напруження, що дає йому мотивацію та виправдання для невиконання наказів.

Приватний сектор Інші типи ієрархічних структур, особливо корпорації, можуть використовувати непокору як підставу для звільнення або догани працівника.

У Сполучених Штатах були судові справи, пов’язані зі звинуваченнями в непокорі з боку роботодавця та зустрічними звинуваченнями в порушенні прав, гарантованих Першою поправкою, з боку працівника. Низка цих справ доходила до Верховного суду США, зазвичай пов’язаних із конфліктом між вищим навчальним закладом та викладачем.

На сучасному робочому місці в західному світі ієрархічні владні відносини зазвичай достатньо інтерналізовані, тому формальні звинувачення в непокорі трапляються рідко. У своїй книзі «Disciplined Minds» американський фізик і письменник Джефф Шмідт зазначає, що професіоналам довіряють керувати організаціями в інтересах їхніх роботодавців. Оскільки роботодавці не можуть бути присутніми при кожному рішенні, професіоналів навчають «переконуватися, що підтекст кожної деталі їхньої роботи просуває правильні інтереси — або завдає шкоди небажаним» за відсутності прямого контролю.

Відомі приклади Існує низка відомих і сумнозвісних людей, які вчиняли непокору або публічно заперечували проти організаційної практики.

Еміль Бессельс — німецький арктичний дослідник, який підривав і, ймовірно, отруїв командира експедиції «Поларіс» Чарльза Френсіса Голла

Деніел В. Геллері — контрадмірал ВМС США, чиї опубліковані статті зіграли роль у публічних дебатах під час Заколоту адміралів

Ґеорґ Ґросс — німецький художник і солдат

Майк Джексон — командувач KFOR під час Косовської війни. Скасував наказ Веслі Кларка (Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі), уникнувши таким чином міжнародного інциденту в аеропорту Приштини

Дуглас Макартур — американський генерал, звільнений з командування президентом Гаррі Труменом під час Корейської війни

Біллі Мітчелл — командувач Повітряного корпусу Армії США під час Першої світової війни та прихильник повітряної могутності у міжвоєнний період

Петров Станіслав Євграфович — радянський офіцер, який відмовився повідомити про виявлений ракетний удар, запобігши ядерній війні

Альберт Пайк — звинувачений армією Конфедерації в непокорі

Джекі Робінсон — американський бейсболіст, звинувачений у непокорі під час служби в армії, але виправданий військовим трибуналом

Томас Скотт — страчений Луї Ріелем

Гантер С. Томпсон — американський письменник, звільнений з журналу «Тайм»