Фрідріх Фрідріхович Мерінг (; 10 березня 1821, Дона, Королівство Саксонія — 31 жовтня 1887, Київ, Російська імперія) — лікар-терапевт німецького походження, науковець, професор Університету Св. Володимира, заслужений професор і почесний член університету, таємний радник. Один із представників київської клінічної медицини другої половини XIX століття.
Упродовж понад трьох десятиліть працював у Києві, очолював госпітальну та факультетську терапевтичні клініки, викладав терапію, гігієну, судову медицину та історію медицини. Брав участь у дослідженні епідемії висипного тифу під час Кримської війни, розвивав клінічне викладання внутрішньої медицини та підтримував студентську наукову роботу.Мерінг В. О. Родина Мерінгів в освітньому та громадському житті України другої половини ХІХ — початку ХХ століття : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Переяслав-Хмельницький, 2018.
Поряд із медичною та університетською діяльністю Мерінг був гласним Київської міської думи, займався благодійністю та був великим землевласником. Йому належав значний комплекс земель у центральній частині Києва, відомий як Садиба Мерінга. Батько державного діяча Української Держави Сергія Федоровича Мерінга.
Походження та родина в Саксонії
Фрідріх Мерінг народився 10 березня 1821 року в місті Дона у Королівстві Саксонія. В офіційному свідоцтві про народження, виданому в Доні 17 січня 1836 року, його повне ім'я записане як Georg Friedrich Ferdinand Möring. У документі зазначено, що він народився о шостій годині ранку.Державний архів м. Києва. Ф. 16. Оп. 292. Спр. 116. Арк. 21–22.
Походив із родини медиків. Його батько, Георг Фрідріх Мерінг (), працював у Доні хірургом і акушером (). Окрім медичної практики, він займався історією міста та був членом Королівського саксонського товариства з дослідження й збереження вітчизняних старожитностей.
1843 року Георг Фрідріх Мерінг видав історико-краєзнавчу працю Dohna. Stadt und Burg von seinem Ursprunge bis auf die neueste Zeit, присвячену історії міста та замку Дона.
Старший брат Фрідріха, Август Мерінг, також був лікарем і раніше за молодшого брата переїхав до Російської імперії. Медична професія була характерною рисою родинного середовища Мерінгів.
Освіта
1840 року Мерінг закінчив гімназію в Дрездені, після чого продовжив медичну освіту в цьому місті. 1841 року вступив на медичний факультет Лейпцизького університету, де поряд із клінічними дисциплінами вивчав хімію та філософію.
Ще під час навчання займався науковою роботою. 1843 року за студентські дослідження «Про різницю між органічними та неорганічними сполуками» та «Про вплив холодної води на роботу серця» був відзначений двома золотими медалями — фізико-математичного та медичного факультетів Лейпцизького університету.
1845 року Мерінг завершив навчання в Лейпцигу та захистив дисертацію Tentamen disquisitionis de linguae integumentis («Спроба дослідження покривів язика»). Після захисту здобув кваліфікацію доктора медицини і хірургії та диплом акушера.Солейко Л., Солейко Е., Царенко С. Профессор Фридрих Меринг: возвращение в историю отечественной науки. Винница : Нова книга, 2005. 124 с.
Переїзд до України та початок лікарської діяльності
Наприкінці 1845 року після завершення навчання Мерінг залишив Саксонію та переїхав до Російської імперії. Першим місцем його лікарської діяльності стала Буромка Золотоніського повіту Полтавської губернії, де він очолив лікарню на 50 ліжок.
Оскільки диплом, отриманий у Лейпцигу, не надавав автоматичного права на самостійну лікарську практику в Російській імперії, Мерінг склав відповідні випробування при Університеті Св. Володимира й отримав кваліфікацію лікаря 1-го класу.
У Буромці працював близько двох років, після чого займався приватною лікарською практикою.
Петербург, Дерпт і Качанівка
1849 року Мерінг вирушив до Санкт-Петербурга для подальшого професійного вдосконалення. У 1-му військово-сухопутному шпиталі займався патологічною анатомією. У цей період встановив професійні зв'язки з Миколою Пироговим, який відіграв помітну роль у його подальшій науковій та університетській кар'єрі.
1851 року Мерінг склав докторські випробування в Дерптському університеті, після чого його докторська кваліфікація була визнана в Російській імперії. У цей же період він підготував конкурсну працю «Об историческом развитии аускультации и перкуссии», на яку схвальний відгук дав Микола Пирогов.
На початку 1850-х років Мерінг працював лікарем у маєтку Качанівка в Чернігівській губернії, що належав родині Тарновських.
30 червня 1853 року Чернігівське губернське правління видало колишньому саксонському підданому доктору медицини Фрідріху Мерінгу свідоцтво про складення присяги на вірність Російській імперії.Державний архів м. Києва. Ф. 16. Оп. 292. Спр. 116. Арк. 20.
Того ж року розпочався постійний київський етап його професійної діяльності.
Університетська і клінічна діяльність
Початок університетської кар'єри, 1853–1857
1 (13) вересня 1853 року Мерінг розпочав викладацьку діяльність в Університеті Св. Володимира як ад'юнкт кафедри державного лікарознавства. 4 (16) листопада 1854 року його призначили екстраординарним професором цієї кафедри.
На кафедрі він викладав судову медицину, медичну поліцію, гігієну та вчення про епізоотичні хвороби. Від 1854 року читав також курс історії медицини.
31 травня (12 червня) 1855 року Мерінгу доручили керівництво терапевтичною госпітальною клінікою, що діяла на базі Київського військового шпиталю. Університетське викладання він поєднував із клінічною роботою та практичною підготовкою студентів.
Особливе місце в його діяльності цього періоду посіла боротьба з епідемічними захворюваннями під час Кримської війни. 1856 року Мерінга разом із професором Сергієм Алфер'євим відрядили до Південної армії для вивчення епідемії висипного тифу.
Лікарі працювали в районах дислокації військ у Криму, а після завершення бойових дій ознайомилися з організацією лікування хворих у французьких і британських військових шпиталях у Криму та Константинополі. Під час відрядження проводили клінічні спостереження та патологоанатомічні дослідження. Результати були узагальнені у спільних звітах про тифозну епідемію в Південній армії, опублікованих у «Военно-медицинском журнале».
За діяльність під час епідемії Мерінга було нагороджено орденом Святої Анни III ступеня та темно-бронзовою медаллю «У пам'ять війни 1853–1856 років». Після відрядження його також обрали членом-кореспондентом Турецького медичного товариства в Константинополі.
1857 року Мерінг перейшов на кафедру приватної патології і терапії та продовжив керувати госпітальною терапевтичною клінікою.
Кафедра приватної патології і терапії, 1857–1865
Після переходу на кафедру приватної патології і терапії Мерінг поєднував викладання з керівництвом госпітальною терапевтичною клінікою. Основну увагу приділяв клінічному навчанню, безпосередньому спостереженню за хворими та зіставленню клінічних проявів із даними патологічної анатомії.
15 травня 1858 року він звернувся до медичного факультету з клопотанням про чотиримісячне закордонне відрядження для ознайомлення із сучасними напрямами терапії та організацією клінік. Під час відрядження відвідав Німеччину, Бельгію, Францію та Англію.
Після інспекції Університету Св. Володимира 1859 року міністр народної освіти Євграф Ковалевський окремо відзначив професійну діяльність Мерінга та Володимира Караваєва.
Мерінг брав участь в організаційному розвитку медичного факультету. 1863 року він запропонував створити кафедру медичної хімії та фізики; відповідну кафедру організували 1865 року. За його пропозицією Рада університету також підтримала запровадження окремого курсу шкірних хвороб і відповідного клінічного відділення при Київському військовому шпиталі.
Разом із Миколою Пироговим та іншими професорами виступав за розширення практичної підготовки студентів і введення до штатів клінічних кафедр посад асистентів.
Факультетська терапевтична клініка, 1865–1886
1865 року Фрідріх Мерінг очолив кафедру факультетської терапевтичної клініки Університету Св. Володимира. З цією кафедрою був пов'язаний найдовший період його університетської діяльності; клінікою він керував до 1886 року.
У викладанні Мерінг надавав особливого значення безпосередній роботі студентів із хворими. Клінічні заняття передбачали спостереження за перебігом захворювання, аналіз історій хвороб, обговорення діагнозу та результатів патологоанатомічних досліджень. Значна частина його лекцій і клінічних розборів публікувалася за записами студентів у медичній періодиці.
Уже в середині 1860-х років сучасники відзначали значний інтерес студентів до факультетської терапевтичної клініки Мерінга.Державний архів м. Києва. Ф. 16. Оп. 465. Спр. 4762. Арк. 298.
При клініці розвивалася студентська наукова робота: проводилися розбори клінічних випадків, обговорювалися епікризи, формувалася спеціалізована бібліотека. Мерінг підтримував діяльність студентського клінічного товариства та надавав приміщення для його роботи.
Особливий інтерес в історії клінічної медицини становить випадок 1883 року, який пізніше описував Василь Образцов. За його свідченням, Мерінг під час огляду тяжкохворого пацієнта висловив прижиттєве припущення про тромбоз вінцевих артерій, яке було підтверджене після смерті хворого.
1878 року за багаторічну науково-педагогічну діяльність Мерінгу було надано звання заслуженого професора.
1886 року він залишив керівництво факультетською терапевтичною клінікою. 4 січня 1887 року наказом Міністерства народної освіти № 267, за поданням Ради Університету Св. Володимира, Мерінга було затверджено почесним членом університету.Державний архів м. Києва. Ф. 16. Оп. 465. Спр. 4762. Арк. 309.
Наукова діяльність
Наукові інтереси Мерінга охоплювали внутрішню медицину, патологічну анатомію, гігієну, епідеміологію та історію медицини. Його дослідницька робота була тісно пов'язана з клінічною практикою й викладанням.
У клінічній медицині Мерінг дотримувався принципу безпосереднього дослідження хворого з подальшим зіставленням клінічних симптомів із патологоанатомічними змінами. Значний досвід патологічної анатомії здобув ще наприкінці 1840-х років у Санкт-Петербурзі. У подальшій викладацькій практиці клінічні розбори біля ліжка хворого стали характерним елементом його роботи зі студентами.
Важливим напрямом його досліджень були інфекційні й епідемічні захворювання. Під час відрядження 1856 року Мерінг та Сергій Алфер'єв досліджували епідемію висипного тифу в Південній армії; результати клінічних спостережень і патологоанатомічних досліджень були опубліковані у спільних звітах.
Окреме місце в діяльності Мерінга посідала гігієна. Він викладав її на кафедрі державного лікарознавства, а лекції з громадської гігієни публікувалися за студентськими записами. У своїх працях розглядав також питання організації медичної допомоги та реформування медичної справи Російської імперії.
Від 1854 року Мерінг читав курс історії медицини. У лекціях розглядав розвиток медичних знань у зв'язку зі змінами в природознавстві та суспільстві.
Наукову роботу поєднував із підготовкою молодих лікарів. При факультетській терапевтичній клініці заохочував студентів до самостійного аналізу історій хвороб, клінічних спостережень та обговорення результатів лікування.
Його багаторічна діяльність становила один з етапів формування традицій клінічного викладання внутрішньої медицини в Києві, які надалі отримали розвиток, зокрема, у діяльності Василя Образцова та його учнів.
Приватна лікарська практика, громадська та благодійна діяльність
Поряд з університетською і науковою роботою Мерінг мав широку приватну лікарську практику в Києві. Його запрошували як консультанта до низки міських лікувальних та освітніх установ. Він був пов'язаний із Київською єврейською лікарнею, Кирилівськими богоугодними закладами, Інститутом шляхетних дівчат, Першою київською гімназією, Київським кадетським корпусом і місцевими структурами Червоного Хреста.